Сьогодні,14 березня в Україні уже вдруге офіційно відзначають День українського добровольця. Саме у цей день чотири роки тому перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону.

Саме тому сьогодні із трояндами, тюльпанами та гвоздиками вінничани на 11 годину  ранку зібрались біля пам’ятників Небесній Сотні та загиблим учасникам АТО.

От і Василь Любуня із позивним «Вожак» прийшов покласти квіти загиблим у АТО побратимам. Сам служив у добровольчому батальйоні «Донбас» від завершення Майдану і до 2016 року. Каже, із друзями-добровольцями на війні пройшли «усі д..пи, окрім аеропорту». Але нагороджували за це інших.

Чоловік розповів, що на передовій був виконуючим обов’язки командира штурмового взводу.

— Рік пробув добровольцем, і рік - мобілізованим. А зараз вже оформлююсь на контракт. Знаєте, путінське «Их там нет», - це і про українських добровольців, скоріш за все, було(сміється - авт.). Більшість боїв, які ми там виграли, була записана на інші підрозділи, - розповів Вожак і додав, що по документах добровольці нібито перебували в іншому місці.

— От і сьогодні у міськраді нагородили тільки частину добровольців - із батальйону поліції «Вінниця», забувши про «Азов» та «Донбас», - обурено сказав чоловік.

— Але всі знають, людям рота не  заткнеш: якщо Лисичанськ звільняв батальйон «Донбас», то і так знають, що ми. Так же і з Попасною, і з Часів-Яром. А по бумагах - це якійсь батальйон нацгвардії. От, приміром, ситуація із Дебальцево - я командував взводом, коли був прорив дебальцівського кільця. І мені потім сказали - ти сержант, по уставу не можеш бути командиром взводу. Тож призначили лейтенанта. який взагалі в АТО не був, і орден «За мужність» за дебальцевську операцію дали саме йому. Офіційно він був командиром взводу, а фактично командував я, - розповів доброволець.  

Василь Любуня розповів, що багато його друзів-військових загинули через недолугість офіцерів збройних сил України, бо ті «не вміли командувати, не знали, як командувати».

Василь Бовкун на сході служив командиром кулеметного взводу із 9 березня 2015 року по 23 вересня 2017 року - і все на першій лінії. Розповів, що війна поставила його та сина по різні сторони барикад.

- Моя родина живе в Росії, а син - кадровий військовий. Вийшло так, що ми вийшли воювати один проти одного. Я про це дізнався вже у АТО. Ми спілкуємося зараз. Він був поранений, як і я. Ми розуміємо один одного. Влада робить одне, але це не означає, що ми не маємо один одного розуміти, - розповів він.

Чоловік також пригадав, як із друзями вкрав днрівський прапор із місцевої адміністрації.

— Нас прикривали два снайпери, одна з них - Кобра, у нас у взводі служила. І от підходимо до адміністрації їхньої, бачу - прапор майорить. Почав знімати. Мене місцевий запитує - що це роблю. Кажу - та прапор, мовляв, поміняти треба, старенький же. «Да-да-да, я давно говорил, надо поменять», - сказав він мені і пішов собі. Ми той прапор принесли у штаб нашої 54 бригади, і за це мені тоді дали відпустку на 10 діб.

У цей час під звуки військового оркестру і добровольці, і військові, і місцеві чиновники, і звичайні вінничани поклали квіти до меморіалу загиблим в АТО та до пам’ятника жертвам Другої світової війни. До речі, підніжжя нового пам’ятника Героям Небесної сотні на однойменній площі вінничани теж заквітчали тюльпанами та трояндами.