Про героїв вінницької версії “Лоліти” знімуть фільм

Між Володимиром і Галиною різниця у віці 38 років. Але не тільки це стало причиною, що вони стали ледь не зірками ТВ. 

RIA першою розповіла читачам про те, як познайомилися Володимир і Галина («Дід, мала та їх маля», 13.03.2013), а потім про майже детективну історію, як Володимир викрав з лікарні Галину з немовлям  («57-річний Володимир та 19-річна Галина, у яких хотіли відібрати дитину, узаконили шлюб», 13.05.2013). 

Після цих публікацій до нашої газети зверталися телевізійники столичних каналів. Просили контакти цієї незвичної пари. Володимир і Галина брали участь у декількох телевізійних передачах.  Нещодавно представники “Інтер” знову телефонували до RIA, бо мають намір зняти фільм. Кажуть, що це буде документальна стрічка про кохання.  Насправді пригод, з якими стикалася ця пара,  вистачить на повнометражну гостросюжетну стрічку.

Чого вартий хоча б епізод, коли Володимир «відвоював» кохану у чиновників, які хотіли відправити її з новонародженим немовлям у соціальний гуртожиток. Їм пропонували ще один варіант – віддати хлопчика у дитбудинок. Така інформація ще більше зацікавила авторів майбутнього фільму. Після цієї розмови журналіст RIA відправився у Вороновицю повідомити Підлісним новину, заодно пересвідчитися, як живеться у сім’ї, де чоловіка і дружину розділяє відстань у довгих 38 років.

- Ми вже знаємо про те, що приїдуть знімати фільм, - каже Володимир під час зустрічі. – Дзвонили з Києва. Галя не проти, я тим більше. Пропонував, щоб приїхали зараз, коли цвітуть дерева, а на подвір’ї і на вулиці уздовж паркану  розквітли тюльпани. Я їх сам посадив. В кадрі це було б дуже гарно.

Головною турботою для подружжя є їхній малюк. Антонові виповнився рік і місяць. Хлопчик росте здоровий. За весь цей час він тільки раз хворів. Нинішньої зими у дитини боліло горло.

- Лікарів не викликали, вилікували народними методами. Син дуже спокійний. Має гарний сон. Спить і вночі, і вдень після того, як погодуємо. Галя дотепер годує його грудним молоком. Мамине молоко для дитини, це найкращі харчі. Крім молока, даємо всього потроху.

Молода мама тішиться з того, що Антошка уже робить перші самостійні кроки. Антон показує, як йому це вдається. Чіпляється рученятами за шафу і поволі, хоч і невпевнено, переставляє ніжки.

- Коли трохи підросте, хочемо, щоб ходив у дитсадок, - каже Галина. – Треба, щоб був між дітьми, вчився читати, писати. Володя обіцяє десь дістати буквар, щоб показувати синові літери. Але ще не знайшов.

Обоє з подружжя відповіли на однакове запитання: «Чи не шкодують, що одружилися?» Відповідали окремо, тоді, коли один не чув, що говорить інший. Під час спілкування журналіст знайшов таку можливість поговорити окремо. Щиро зізналися, що задоволені тим, що разом. Різниці у роках не відчувають. Щоправда, Володимир сказав, що має сходити до лікаря, зуби треба лікувати і пройти ще деякі обстеження внутрішніх органів. Їсти готують разом або по черзі. Чоловік жартома сказав, що краще готує, ніж його молода дружина. Галина одразу образилася. Бо вона за фахом – кухар, отримала спеціальність в училищі.  Сказала, якщо так, то не буде готувати його улюблений борщ. Цю страву чоловік готовий їсти щодня, та й по декілька разів на день.

- Я теж маю його чим дістати, - каже молода дружина. – Нехай розповість, як до дівчат залицявся, поки мене не зустрів. Може, зізнається, скільки їх у нього було.

Володимир опустив голову і перевів розмову на іншу тему.

-Ти, Галино, краще розкажи, як ми гарно відсвяткували перший рік народження Антошки, - звернувся до дружини. – Сусідів запросили, хрещених батьків. Подарунків поприносили. А ми з тобою сиділи за столом, наче молоді на весіллі. Похвалися, що навчив тебе на мотоциклі їздити. Скажи, що тепер так само хочеш навчитися водити автомобіль.  Скажи, що літом, як і торік, знову плануємо відпочити на морі.

У Володимира задзвонив мобільний. Він включив функцію голосного зв’язку. Було чути голос літньої жінки. На її слова одразу відізвався Антошка. Його обличчя заясніло від усмішки. Він руками потягнувся до телефону, силуючись вимовляти «Ба-ба».

- Так син реагує на голос моєї старенької  мами, - каже Володимир. – Відповісти їй ще не може, бо не розмовляє. Але так тішиться, аж до вуха притуляє телефон. А я дивлюся на це, і радію так само, як Антошка. Ті, хто плескали про нас з Галиною язиками, що ми не пара, що я старий для неї, багато чого ще говорили, тепер прикусили язики. Якби їх слухав, не мав би того щастя, що маю зараз.