Вночі біля воріт заводу чергували чоловіки, удень – жінки. Якщо потрібна була більша кількість людей, били у дзвін. На його звуки люди збігалися, незалежно від того, в яку пору тривожні сигнали линули над селом. Так тривало протягом тижня. Дзвін давно встановили через дорогу навпроти заводських воріт. Ним уже не раз скликали селян, коли на заводі з’являлися охочі забрати цукор.
24 жовтня на територію заїхали два великовагові автомобілі. Ця звістка вмить поширилася селом. Біля прохідної почали збиратися місцеві, аби не дати можливість вивезти цукор.
-Нас нагло обманули, - повідомив 20minut.ua один з місцевих, він, як й інші співрозмовники, просив не називати прізвища. – Поліцейські запевняли нас, що приїжджі мають документи на цукор, хочуть забрати своє. Але ми не повірили. Юристи, до яких зверталися по допомогу, офіційно давали в центральну газету оголошення, аби відгукнувся той, кому належить цукор. Ніхто не зреагував. Цей цукор варили наші сільські люди, які робили на заводі. Він належить нам. Дотепер не заплатили за роботу. Тому й не віддаємо його: спочатку нехай повернуть зароблені гроші, а тоді забирають цукор.
11 років кирнасівчани не дають можливості вивезти із заводу зварений їхніми земляками цукор. З людьми, які працювали на заводі, дотепер не розрахувалися. Сподіваються, що колись отримають зароблене хоча б цукром.
Щоразу, коли заїжджі заявляються на завод, громада об’єднується і перекриває виїзди. Так сталося і цього разу.
Ворота на заводі є у трьох місцях. Біля кожних встановили бетонні плити. Як розповіли місцеві, колись у селі працював завод залізобетонних конструкції. Плити перекриття дотепер залишилися на території.
-Тягнули їх, як бурлаки на Волзі, - каже один з чоловіків. – Зачепили тросами, упряглося чоловіків зо двадцять, інші ломиками знизу підсобляли, так і доволочили. Треба було йти по обочині, щоб асфальт не пошкодити. Інакше з нас вимагали б заплатити за шкоду. Не пошкодили. Зробили все акуратно.
За словами місцевих, коли приїжджі побачили, що так просто їм не вдасться вибратися із території заводу, бо люди стояли вдень і вночі, спробували домовитися.
-Нам пообіцяли 200 мішків цукру, аби відкрили шлях для проїзду, - говорить один із співрозмовників. – Але чому саме 200 мішків? І що це за розрахунок такий підпільний? Ми хочемо, аби все було офіційно. Як офіційно? Якщо власник не відгукується, значить цукор належить громаді. Бо місцеві його виробили.
За словами співрозмовника, юристи пропонують, аби сільрада звернулася з позовом до суду про визнання цукру власністю громади. Є перспектива, що позов може бути задоволений. Тоді б громада спільно вирішила, як саме розпорядитися цукром.
Під час розмови у телефонній слухавці раптом почулися вигуки «Ганьба!».
-Це так ми проводжаємо поліцейських, - уточнює співрозмовник. – Чому? За те, що обманули людей. Говорили, що приїжджі мають документи. Якби вони їх мали, то нас би пов’язала поліція і дала можливість виїхати завантаженим автомобілям. Тут скільки було поліції!
Мабуть, тільки й чекали команди.
За словами чоловіка, коли завантажені цукром автомобілі готувалися до виїзду, до заводу прибуло п’ять машин поліції. Трохи далі стояли автозак і три машини спецпідрозділу.
Між людьми поширили інформацію, що з настанням сутінків людей почнуть грузити в автозаки. Ситуація нагніталася разом з настанням темноти. Світло не включали, але народ збирався на дзвін.
-Нам вдалося додзвонитися до нашого депутата у Верховну Раду, - продовжує розповідати чоловік. – Наші дзвінки прийняли у районній адміністрації, дзвонили скрізь. Думаю, що саме це спрацювало. Бо через деякий час увімкнули світло на території заводу, а поліцейські машини роз’їхалися.
За словами співрозмовника, після двох діб безперервного чергування, до людей нарешті приїхали представники влади з району разом з народним депутатом Ларисою Білозір та її помічниками. З паперами в руках, які їй надали приїжджі, Білозір пройшла до складських приміщень з цукром, далі відбулася розмова з громадою. Стояло питання про надання адвоката, який би перевірив законність документів, що й було зроблено.
І ось нарешті нам повідомили результат перевірки документи не такі, як треба
Представники громади ціною власного здоров’я намагаються добитися правди. Під час одного з попередніх протистоянь, що сталося кілька років тому, тут пролилася кров. Просять владу вислухати їх і допомогти вирішити це солодко-гірке питання. Однак поки що кирнасівчани залишаються сам-на-сам з приїжджими.
За інформацією членів ініціативної групи із захисту заводу, на складі зберігається трохи більше однієї тисячі тонн цукру. Кристали знаходяться у мішках по 50 кг. Тара уже перетворилася з білого кольору на чорний.
Втім, цукор такий продукт, що не псується. Його можна пересипати в чисті мішки. Хоча питання в іншому: кому він належить?
Прес-офіцер Ірина Добровольська:
-Слідчим управлінням обласної поліції здійснюється розслідування у кримінальному провадженні за ч.5 ст.191, в ході якого, на підставі ухвали слідчого судді, на заводі проводилася процесуальна дія: передача майна (цукру) власникові на відповідальне зберігання. Оскільки напередодні проведення слідчих дій група місцевих жителів кидала на територію заводу каміння, палиці, прути та висловлювала наміри перешкоджання роботі поліції, було прийнято рішення про забезпечення охорони публічної безпеки та порядку біля заводу.
Під час проведення слідчої дії місцеві жителі, переважна більшість яких літні жінки, перешкоджали законним діям працівників поліції виконувати рішення суду. З метою недопущення загострення ситуації, силове втручання поліцією не застосовувалося, слідча дія була призупинена.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер