«Після повернення з Антарктиди страшно на вулицю виходити». Там працювали шестеро вінничан

Анатолій Руденко: "Ні тварини, ні птахи в Антарктиді не бояться людей". Пінгвінів на острові, де знаходиться станція, понад 3,5 тисячі

Анатолій Руденко у ці дні перебуває на малій батьківщині. Він родом з села Медівка Оратівського району. У свій час закінчив Вінницький технічний університет. За фахом інженер-енергетик. Працює у Києві. Журналіст 20minut.ua зустрічався з ним після його першого повернення з Антарктиди. Розмова відбувалася у Вінниці. Дотепер пам’ятаю одну з фраз, якою здивував полярник:

—На вулицю страшно вийти, — говорив тоді пан Анатолій. — Ніколи не думав, що зіткнуся з такою проблемою. Відвик від того, що їздять машини, ходять люди. Навіть по тротуару незвично йти. Час від часу натикаюся на інших. Довелося по-новому адаптуватися до звичного життя. Вчився вулицю переходити. Рік перебування на станції дав про себе знати. Людей там було небагато. Тільки пінгвіни путалися під ногами. Бувало, збиралися до гурту, лягали під дверима… Там ні тварини, ні птахи не бояться людей.

З нагоди сьогоднішньої дати зателефонував полярнику. Привітав зі святом. Пан Анатолій зізнався, що полярники підтримують між собою контакти. Тому дзвінків отримав немало. Сам також телефонував багатьом.

Під час розмови згадали усіх наших земляків, які у різний час працювали на станції. З’ясувалося, що з-поміж них саме Руденко найдовше знаходився в Антарктиді.

Два рази нас було по троє в експедиції

Шестеро наших земляків працювали в Антарктиді на станції «Академік Вернадський».  Першим проклав шлях на південний полярний регіон Анатолій Главацький з Могилів-Подільського району. У той час він працював в Національному науковому антарктичному центрі інженером. Один рік, саме стільки триває експедиція, він провів на станції. Стільки ж працював лікарем Вадим Лисинчук з Чернівецького району нашої області.

Біолог Олександр Афтенюк з Крижопільського району двічі їздив в наукову експедицію на полярну станцію.

Лікар з Хмільника Валерій Семенюк (на знімку), інженер Дмитро Марченко з Оратівського району, як і його родич згаданий Анатолій Руденко, побували у трьох експедиціях кожен.

Втім, Руденко побував ще й четвертий раз. Працював тільки два місяці на сезонній роботі. Виконали доручені їм завдання і відправилися додому. Завдяки такій сезонній роботі Анатолій Руденко найбільше серед шести наших земляків працював в Антарктиді.

Анатолій Руденко міг потрапити і п’ятий раз в команду дослідників. Пройшов перший етап відбору  в експедицію на 2017-2018 роки. Каже, у нього були гарні шанси. Полярників з досвідом, які позитивно зарекомендували себе під час попередніх експедицій, беруть охочіше, ніж новачків. На станції він відповідав за роботу енергетичного обладнання, забезпечення електрикою і теплом. Стежив за роботою генераторів, котлів опалення, дизельної установки. Дизельне пальне щоразу везуть з собою на кораблі із запасом на весь рік. А ще він кермував моторними човнами, доставляв науковців  на острови,  де ставили необхідні досліди

Руденко не став далі проходити відбір. Мати захворіла. Не міг залишити її в такому стані. На жаль,її нема вже серед нас.

Як упізнають королівських пінгвінів?

Прошу пана Анатолія згадати пам’ятні епізоди від перебування на Південному полюсі. Починає з того, що в Антарктиді унікальна природа. Ні тварини, ні птахи не бояться людей. Одного разу пінгвіни взялися висиджувати потомство при самісінькому вході до будиночку, в якому обладнана лазня.  Каже, полярники не посміли зганяти їх з насиджених місць. Чекали, поки не з’являться малюки. Душові є ще й у кімнатах на станції, тому митися було де.

Ще одне мале пінгвіненя з’явилося при вході на станцію у Новорічну ніч. Полярники не приховували радості від такої події. Анатолій пояснив, що мова йде про породу так званих  віслюкових пінгвінів. Вони меншого зросту і статури, ніж пінгвіни, яких називають королівські чи імператорські. Останні з’являються не часто. Вчені називають їх мандруючими.

—Їх одразу відрізняєш за більшим зростом, - каже Анатолій. – Щодо мандрів, то вони роблять це неспроста — шукають собі пару. Коли знайдуть, то їх вже не кличе далека дорога. Нам розповідали, що загалом в Антарктиді нараховується шість видів пінгвінів. Припливають кити, косатки, морські котики, тюлені. Декілька разів на човні ми наближалися до кита на безпечну відстань. Вимикали двигун, щоб не злякати, і на веслах підходили. Кит не виявляв агресії. Риби водяться тільки хижі.  Я затятий рибалка, тому при кожній нагоді брав спінінг, просив у кухаря шматочок  м’яса і віддячував йому за це уловом. Такої чистої води, як у світовому океані, нема ніде.

MidWinter — головне свято для всіх полярників

В Антарктиді 22 червня — середина зими. У цей день полярники, незалежно від того, з якої вони країни,  мають спільне свято. Називається  воно  «MidWinter»,  тобто середина зими. Його відзначають  на всіх антарктичних станціях, а їх, сезонних і постійних, нараховується на шостому континенті понад 60.  У літній період там працює приблизно п’ять тисяч людей.  Антарктида не належить жодній країні світу. Тому тут полярники дуже легко знаходять спільну мову. Відсутні політичні пристрасті. Сильнішою за все є міжнародна солідарність між людьми.

—Стільки поздоровлень, як їх роблять полярники у день«MidWinter»,  мабуть,  не надсилає, ніхто, — каже Анатолій. —  По-перше, ми вітаємо всі станції, де маємо знайомих, а вони відповідають взаємністю. До речі, до найближчої сусідньої станції від «Вернадського…» 50 кілометрів.  По-друге, щирі слова побажань надходять з великої землі. Навіть від високих посадовців.

Увечері свято продовжується. Полярники одягають костюми і збираються у барі. Бар називається «Фарадей», таку назву колись мала станція.

—Якщо над тобою починає кружляти антарктичний птах-поморник, пильнуй шапку, бо зніме з голови і залишися ні з чим, — розповідає співрозмовник.

Взимку крига така товста, що жоден корабель не доходить

Зима в Антарктиді довга, починається з квітня і триває аж до листопада.  Це найскладніший період в життя полярників. Довгі ночі, мало світла, часті бурі і заметілі. У такий період станція повністю ізольована від відвідування. Бо крига така, що жоден туристичний корабель не може добратися.

—Бувають дні, коли за двері неможливо вийти, — продовжує Руденко. —Та й взагалі за межі станції у таку пору поодинці ніхто не виходить. Таке в полярників неписане правило.

Лід, сніг і каміння — це те, чим покритий острів, на якому знаходиться наша станція. Жодної рослинності. Тільки подекуди на камінні можна побачити мох. В таких умовах працюють науковці, які досліджують природу на материку

З настанням літа, це з квітня і до листопада, в Антарктиді у розпалі туристичний сезон.

Приймали Біла Гейтса

—У пору арктичного літа, бувало, з туристичного корабля одночасно сходило до двохсот туристів, — продовжує Анатолій Руденко. — Вони приходили до нас на станцію на екскурсію. Спілкування з ними трохи знімало психологічне навантаження. На станції настільки чисто, що всі знімали взуття, коли переступали поріг. Ми так само робили. Кожен з учасників експедиції має окрему кімнату. Обмінювалися з туристами сувенірами. Якщо компанія невелика, запрошували у бар.

Один з найбільш відомих туристів, який побував на нашій станції є Білл Гейтс. Він добирався на власній яхті. Однак про це наш земляк знає тільки з розповідей інших полярників. У той час він не був в експедиції.

До речі, яхтсменів чи не найбільше відвідує станцію. Вони мандрують від острова до острова. Каже, один з відомих з них був з Франції. Чемпіон країни у цьому виду спорту. Прибув разом з дружиною-акторкою і трьома дітьми.

—Це перший випадок, коли поріг станції переступали діти, — говорить Руденко. — Я особисто познайомився на станції з популярним колись ведучим програми «У світі тварин» Миколою Дроздовим. Доставляв човном на острови знаного київського журналіста-мандрівника Валентина Щербачова, він готував для телебачення програму.

В Інтернеті є інформація: туристичний маршрут в Антарктиду коштує 10 тисяч доларів.

Як потрапити в експедицію?

Запитую співрозмовника, як саме потрапляють в експедицію. За його словами, кандидату мають бути притаманні дві важливі речі: відповідна спеціальність і добре здоров’я. Як стверджують співрозмовники, у кожній експедиції семеро науковців, решта тих, хто забезпечує роботу станції. Йдеться про такі спеціальності як метеоролог, біолог, геолог, географ, чи схожі з ними. Також потрібен лікар, енергетик, кухар. Особлива увага приділяється таким якостям, як вміння працювати у колективі.

—На станції надзвичайно дружна атмосфера, без скандалів, обманів, з’ясування стосунків, без політики, щоденного негативу з екрану телевізора, без метушні, суєти, без шуму транспорту, — каже він. — наголошує Валерій Семенюк. — Не за грішми, повірте, їдуть люди.

Відбір жорсткий. На кожне місце претендує не менше чотирьох конкурентів. Більш детальну інформацію можна отримати в НАНЦ, що на бульварі Шевченка у Києві.

Станцію подарували британці

У часи Союзу в Антарктиді працювало 12 радянських станцій. Жодна з них не дісталася Україні у після здобуття  незалежності. Подарувала нам свою станцію Британія. Вона мала назву «Фарадей». Для себе британці спорудили нову. Нам продали стару, збудовану у 1953 році, за… один фунт стерлінгів.  Сталося це у 1996 році. 6 лютого над станцією замайорів синьо-жовтий прапор. Назвали її «Академік Вернадський». Відтоді українці вдоскоанлюють своє місце наукових досліджень на Південному полюсі..

На станції встановлено багато новітнього обладнання: потужний високочутливий магнетометр, який в онлайн режимі передає наукові дані через супутникову систему INTERMAGNET; сейсмоакустичну систему для спостереження за коливаннями земної кори, та багато іншого науково-дослідного обладнання. Клімат у місці розташування станції відносно м'який. Середня температура влітку близько 0°C, взимку не нижче 18-20 °C. Мінімальна температура, зафіксована на станції становила мінус  47 °С.

Станція «Академік Вернадський»  розташована на невеликому мисі Марина острова Галіндез. Відстань від Києва 15 тисяч кілометрів. Україна одна з 30 держав світу, які мають свої постійні станції в Антарктиді.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.