Пам’ятаєте «Весілля в Малинівці»? Завтра іменини в героїні, яка давно стала вінничанкою

Такою запамяталася глядачам Людмила Алфімова у фільмі "Весілля в Малинівці" - у ролі Софії, дружини командира партизанського загону, її називали солдаткою

Пригадую зустріч з Алфімовою у неї вдома. Бачилися тоді уперше. Незважаючи на це, господарка запросила нас з колегою до столу. Розмова тривала довго.  Спілкуватися було легко. У ній нітрохи не відчувалася «зіркова» хвороба, яка інколи «чіпляється» до людей мистецтва.

Починалася зима. За вікном закружляли перші сніжинки. Стемніло. Стали прощатися. Дякували господарці за щирість, відверту розмову.

—От ви зараз поїдете, а привиди знов озвуться, — каже пані Людмила. — То десь щось стукає монотонно, то так грюкне, що, здається, на вулицю чути. Кажуть, таке буває у старих будинках. Ми у фільмі трохи полякали глядачів привидами, тепер вони мені відплачують такою само монетою.

Завтра, у день народження пані Людмили, привиди сховаються далеко. Поріг будинку Потоцьких переступлять гості. Орден Княгині Ольги вручатиме Сергій Борзов, приїдуть працівники культури, не обійдеться подія без нашого брата-журналіста.  

Та й не одна нині пані Людмила у старому будинку. До неї приїхала донька, допомагає мамі.

Про що ще розмовляли з акторкою у той уже далекий день? Історія її життя могла б стати сюжетом ще одного фільму. Не менш цікавого, ніж ті, в яких вона зіграла свої ролі.

Зіграла ролі у 40 ф ільмах

Людмила Алфімова, заслужена артистка України. Народилася в Харкові 4 вересня 1935 року.Там закінчила театральний інститут. Багато років віддала роботі на Київській кіностудії імені Довженка.Зіграла в 40 фільмах. Перший найбільший успіх принесла роль монашки Миронії у комедії «За двома зайцями». Знімалася у фільмах «Роки молодії», «Сумка повна сердець», «Право на любов», «Звичайна історія», «Прощайте, фараони!», «Бур’ян», «Серед високих хлібів»

Надзвичайну популярність мав фільм «Весілля в Малиніваці» (1967 рік). У згаданій комедії зіграла роль Софії, дружини командира партизанського загону.

Має двох дочок. Старша Ліза Родіченко, живее у Києві. Молодша — Олена, лікар, проживає у США. В Алфімової четверо внуків і троє правнуків. З 1993 року пані Людмила оселилася у Печері.

Історія її сімейного життя така, ніби взята з якогось фільму.

Все як у кіно: чоловік закохався в актрису у залі кінотеатру

Її другий чоловік закохався в неї з екарна. Він був відомою людиною, мав звання Героя Соціалістичної Праці, керував господарством у селі Петрашівка, це поруч з Печерою. Мова про Іван Кальницького (помер у 2006 році).

Уперше він побачив Алфімову на екрані під час перегляду нового фільму «Весілля в Малинівці». Дивився її разом з односельцями у сільському клубі.   Коли з’явився напис «Кінець фільму» і глядачі стали покидати зал, голова пішов до кіномеханіка. Попросив не повертати плівку в кінопрокат. Той не міг таке зробити. Мав передати кіноплівку в інше село. Там уже висіли оголошення про демонстрацію нової кінокомедії. Далі на неї з нетерпінням чекали глядачі в інших населених пунктах.

Герою Соцпраці пішли назустріч: з Вінниці передали ще одну копію. Щоправда, кіномеханіку від того не стало легше. Коли в голови колгоспу видавався напружений день, він після роботи запрошував хлопця до клубу і той допізна «крутив» «Весілля...». У залі в цей час сидів один-єдиний глядач — голова колгоспу.

 Найбільше його зворушувала виконавиця ролі дружини партизанського загону Софія. Саме її виконувала Людмила Алфімова.  Можливо, тому, що у війну сам був партизаном. Крім того, Кальницький ловив себе на думці, що  актриса йому надзвичайно подобається. Особисте життя в нього склалося не так, як хотілося... Але зізнатися в тому, що йому до вподоби Алфімова, боявся навіть самому собі — хто він проти неї?

І все-таки вони зустрілися. Випадково. І навіть одружилися. Одне слово, все, як у кіно.

Справжнього весілля чекали 20 років

Через п’ять років після виходу на екран «Весілля...», у селі Петрашівка одесити знімали фільм «Прощайте, фараони!». Ці мальовничі місця давно вже облюбували кіношники. Першим їх відкрив ще Олександр Довженко. Пізніше сюди приїздили відомі режисери Юрій Лисенко, Артур Войтецький, Станіслав Клименко.

Кальницький звик до візитів кіношників у їхні краї. Щоразу спілкувався, підтримував продуктами харчування. І ось нове знайомство. З авторами й акторами фільму «Прощайте, фараони!».

Серед інших, Кальницькому представли актрису Людмилу Алфімову. В ній він одразу упізнав Софію з «Весілля в Малинівці». Пізніше пані Людмила говорила, що Іванові у ті хвилини знайомства забракло слів. Увесь спітнів, обличчя взялося червоними плямами. Чоловік вірив і не вірив, хто саме стоїть перед ним.

Будь зі мною, Людмило…

— Ми тоді дві години простояли під розкішними липами, і все говорили-говорили... Іван Сергійович здивував не лише тим, що сотні разів переглянув «Весілля...». Він знав усі фільми з моєю участю.

Невдовзі після їхньої першої зустрічі Кальницький приїхав до Одеси, де продовжувалася робота над фільмом, Вони знову довго спілкувалися Розмова закінчилася тим, що чоловік уважно подивився в очі і сказав: «Людо, якби я запропонував тобі залишитися зі мною...» — «Я у відповідь підняла обидві руки, — каже пані Людмила. — На жаль, тримати їх так довелося ще 20 років...».

На той час їй було вже 38, йому – 50.

Повернувшись до Києва, Алфімова невдовзі розлучилася з чоловіком. На той час у них уже було двоє дітей. За словами співрозмовниці, жили вони непогано. Але чоловіка ніколи не було вдома. Він був льотчиком. Мав роботу, що передбачала постійні відрядження за кордон. Вдома з’являвся раз на півроку, а то й рідше.

—Побуде місяць — і знову в дорогу, — говорила Людмила. У нас все життя був медовий місяць, — жартує Алфімова. — Я й квартиру сама отримувала, і ремонти робила, і дітей виховувала. І це за умови, що постійно перебувала на зйомках, а ще записи на радіо, телебаченні. Дивуюся, як у такому темпі тоді сандалі не відкинула....

Кальницький розлучитися не зміг. Він проживав з жінкою, яка врятувала його у роки війни. Була старша від нього на 15 років. Її чоловік загинув на фронті. Іван Сергійович допомагав виховувати її сина. Своїх дітей у них не було. Почуття вдячності за врятоване життя не давало Кальницькому можливості залишити близьку людину.

Зійшлися вони лише тоді, коли жінки не стало.

Це привиди товчуться

У 1993-му, коли в обох було немало років за плечима, оселилися в одному зі старих будинків. У свій час він належав родині Потоцьких. Тоді у ньому проживав управляючий графа.

Будівля прийшла в занепад. Перед тим Іван Сергійович довго доводив її до пуття. Раніше в ній проживали три сім’ї. Але зїхали звідти. Кальницький викупив будинок і зробив усе так, аби сподобалося його обраниці. Алфімова продала в Києві свою квартиру, яка розташовувалася неподалік від університету, і нарешті задовольнила свою давнє бажання. Каже, все життя мріяла купити норкову шубу і нове авто. Решту грошей витратила на те, щоб обставити будинок.

 «Як подумаю про те, скільки нині коштує моє київське житло!..» — говорила вона.

Все їй подобається у палаці. Місцина чудова! Неподалік шумить річка, багато зелені, Людмила Іванівна кохається у квітах... Один лише клопіт — до палацу інколи навідуються... привиди. 

«Ось перед вашим приїздом, — ділиться враженнями пані Людмила, — у сусідній кімнаті щось грюкнуло. Обдивилася всі кутки — ніде нічого. Якоїсь ночі прокинулася від монотонного калатання у дивані, на якому тепер ніхто не спить. Підняла спинку, кажу вголос: «Ану вилазь звідти, не заважай спати!» Ніде нікого. І таке трапляється не раз і не два. Мені кажуть, це ти так перейнялася смертю чоловіка, залишилася одна і все тепер тобі вчувається. Якби то так! При ньому те саме повторювалося. Все, як у кіно. У «Весіллі...» трохи полякали привидами глядачів, а тепер вони мене лякають».

Старі люди  пояснюють їй, що то товчуться душі померлих. Вони час від часу навідуються до місць свого колишнього проживання. Шукати їх — марна справа.  Вони невидимі. Боятися також нема чого. Вони ще нікому не заподіяли шкоди. Вихід один — призвичаїтися жити з ними.

Дві ролі в одному фільмі

Зніматися у «Весіллі...» Алфімова приїхала у складі акторок, які, за сценарієм, входили до жіночого батальйону. Якщо уважно придивитися, то можна розгледіти її обличчя у загальних фрагментах. Їх не перезнімали. Перезняли лише ті кадри, де вона була зображена зблизька. Ніхто не сподівався, що Алфімовій дістанеться ще одна роль. Людмила Іванівна каже, що спершу на цю роль затвердили одну з ленінградських актрис. Але та захворіла і на зйомки не приїхала. Пробували ще декількох — не те.

Кандидатуру Алфімової запропонувала режисеру Андрію Тутишкіну Галина Шеховська. Вона, балерина з Большого московського академічного театру опери і балету, ставила у фільмі танці. Тутишкін спершу відхилив пропозицію: «Молода вона для мами...». Шеховська не відступала: «А чому мати неодмінно повинна бути старою? Адже дочці Іринці (за сценарієм), яку вона видає заміж, лише 17...».

— Одягли мене в розкішну плахту, начепили прикраси, взулася у модельні чобітки, — згадує пані Людмила. — Вийшла перед декорацією будинку, де знімали сцену з весіллям, а всі, ніби спеціально зібралися. Вже все відзняли, робити було нічого. Дивлюся, а трохи далі стоять мої — чоловік з дітьми, мати з батьком, вони спеціально приїхали подивитися на зйомки. Було це в Лубенському районі Полтавської області, там знімали основну частину матеріалу. Я враз почервоніла за такого велелюддя, зашарілася. Дивлюся — всі нараз завмерли. Стало тихо-тихо! І тут та сама Галина Шеховська промовила: «Ну, що ж ви дивитеся? До вас зійшла героїня з Третяковської галереї. Знімайте швидше!».

А Пуговкін все пам’ятав...

На 35-ту річницю виходу фільму його героїв запросили до Москви. Зустріч з глядачами відбувалася у Будинку кіно. Людмила Іванівна по дорозі до столиці все задумувалася: прийде глядач чи ні? А в залі не було жодного вільного місця. Вона ж загітувала поїхати киянку Ріту Криніцину. Ту саму, яка так майстерно виконала роль Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями». У «Весіллі...» Криніцина запам’яталася ефектним виконанням ролі бандерші. До речі, саме з подачі Алфімової її взяли на цю роль. На жаль,  Криніциної уже нема серед нас.

Давно помер Володимир Самойлов, який втілив образ командира партизанського загону. Нема серед живих Григорія Абрикосова, виконавця ролі пана-отамана Таврічеського. Микола Сліченко не прийшов лише тому, що у нього в той вечір була прем’єра нової вистави у театрі «Ромен». 

Михайло Пуговкін виходив на сцену. Алфімова каже, що йому було це робити непросто, бо переніс важку недугу. Перед тим, як підійти до мікрофона, нахилився над нею і сказав на вухо: «Мать, я нічого не забув, усе пам’ятаю». «Мабуть, згадав «Сумку повну сердець», де я грала роль його коханки», — усміхається співрозмовниця.

В Алфімової ще стільки енергії!.. Під час нашої розмови вона раз по раз жестикулювала, міряла кімнату кроками, показуючи, як той чи інший актор ходив, як виражав свої емоції жестами, мімікою обличчя…

Дуже гарні спогади залишилися від тієї зустірчі. Зі святом Вас Актрисо! Дякуємо за хвилини радості, подаровані нам, глядачам, у фільмах!  Нехай Бузькі пороги ще дового-довго зачаровують Вас шумом плину води, а час спливає повільніше.

З уклінною подякою до Вашого таланту читачі нашого сайту!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.