«Отвєтки сепарів можна не боятися» Незрячий волонтер завіз бійцям пристрій для керування гранатометом

Два перші пристрої для РПГ обладнали електропускамит, надалі вони будуть електронні

Як саме збиралася цього разу в дорогу волонтерська пара Романовських, бачив журналіст 20minut.ua

Денису і Людмилі треба було забрати безпілотник на «Новій пошті», а також одну станину до кулемета ДШК (Дегтярьова-Шагіна -Авт.) і дві - до РПГ (ручного протитанкового гранатомета – Авт).

Модернізований безпілотник мали доставити з Києва. На той момен його ще не привезли. Аби не гаяти час, вирішили їхати в за станинами. Їх виготовляє у домашній майстерні ще один волонтер сільський умілець на ім’я Володимир. Чоловік, який робить основу металоконструкцій, проживає у селі. Обладнання встановлюють фахівці у Вінниці. Ідея створення таких пристроїв виникла у Дениса Романовського після спілкування з бійцями. Він зумів її реалізувати. Чоловк надзвичайно комунікабельний, вміє знайти підхід і до чиновників, і до простих людей.

За кермом буса - дружина Людмила. Два роки тому вона пішла на курси автомобілістів, аби мати можливість їздити на Схід і при цьому не залежати від когось.  22 жовтня 2017-го отримала права, а 30 грудня уже вирушила у першу поїздку. Денис возить допомогу ще з 2015-го. Разом з нами у салоні – донька Людмили. Її везуть до батьків. Там вона залишиться на час поїздки на Схід.

-Невже таку відстань сама проїдеш за кермом? – запитую Людмилу.

-У Києві до нас приєднається ще олдин волонтер, по черзі будемо вести машину.

 …І добрий вечір, сепари!

Денис раз-по-раз відповідає на телефонні дзвінки. Спілкується через програму для незрячих людей. Каже, продукти нині возити вже не актуально. Тільки пальне марно витрачати. Дорога в один кінець понад тисячу кілометрів.

-Дізнаємося, що важливіше потрібно нашим бійцям і намагаємося тим допомогти, - говорить Денис. – Так виникла ідея робити станини для кулеметів. Це металеві підставки для такого виду зброї. Їх уже виготовили 43 одиниці. Встановлює військовий кулемет на таку станину - і добрий вечір, сепари!

Ця фраза, схоже, одна з улюблених волонтера. Він неодноразово повторював її під час нашої розмови.  

-Зараз покажемо нашу новинку, - говорить Денис. - Володя зробив дві перших станини для РПГ. Спеціалісти у Вінниці обладнали пультом для електричного управління. Простіше кажучи, тепер гранатометник може знаходитися на відстані від гранатомета і здійснювати постріли  натиском на кнопку пульта. Тобто, навіть якщо прилетить «отвєтка», постраждає тільки гранатомет і пристрій, на якому він встановлений. Життя бійця буде врятовано.

Це супер-новинка. Тим ч асом її вже мають удосконалити.

Як пояснив співрозмовник, надалі станини обладнуватимуть засобами не електричного, а електронного керування. Управлятимуть пультами від сигналізації. З допомогою 4-канальної сигналізації можна буде здійснювати управління на відстані понад сто метрів від знаходження РПГ на станині. Це дає ще більше шансів для гранатометника, він може в цей час перебувати у бліндажі, чи в іншому укритті.  На спостережному посту бійці бачать, наприклад, що вийшла техніка, чи жива сила, передають сигнал, гранатометник натиснув на кнопку пульта – і добрий вечір, сепари.

Старанно вивів слово «Дашка»

З Володимиром, сільським майстром на усі руки, Денис Романовський познайомився випадково. Було це у лікарні Пирогова. Обидва прийшли до одного лікаря.

З розмови про життя перейшли на тему, яку не можна нині оминути. Володимир зізнався, що переніс інфаркт, змушений лікуватися, але погодився взяти на ремонт пригнану з передової машину «швидкої». Кузов «Мерседеса-спринт» був зрешечений пострілами. Володимир виконав зварювальні роботи.

-Знаєте, що він зробив насамперед, - запитує Денис Романовський. – Акуратно вирізав прострелені частинки металу. Дотепер зберігає ті кружечки з дирками.  

Чоловік відмовився брати гроші за ремонт. Сказав, що це його допомога нашим захисникам. Потім поставив на ноги ще один автомобіль з фронту. Але найскладнішою справою виявилося виготовлення станин для кулеметів, а тепер уже й до РПГ.

-Володя зробив 43 станини, - каже волонтер Романовський. – Їх можна побачити, чи не на всій лінії розмежування.

На черговій станині до ДШК Володимир вивів слово «Дашка». Каже, хлопцям подобається, коли їм передають листи, записки. А від мене буде такий ось привіт.

 «Коршун» зі зброєю в зубах  

На війні постійно є потреба у безпілотниках. Цього разу Романовський доставив другий такий апарат, який бійці називають «Коршун». Якось Денис  познайомився з інженером-електронником з Києва. Він працює у фірмі, що займається безпілотниками.

-Вони перепрошили нам програму, обладнали камеру потужнішою лінзою, щоб навіть комашку можна побачити з висоти, додали функцій до системи, від того апарат став «шустріший», - говорить Денис. – Ну, і додали можливість встановлювати зброю - гранати, міни – все, на що вистачить  фантазії у саперів.

Модернізований  «коршун»  довго служив нашим розвідникам. На жаль, в нього влучили бойовики.

-Хлопці розповідали, що він упав заряджений на окупованій території, - говорить Денис.

Виміняли на колеса до «Лексуса»

-Другий безпілотник нам дістався від бізнесмена, - розповідає Денис. – У багатих свої причуди. Спершу він торгувався. Потім просив почекати, мовляв, ще має подумати.

-Хлопці, задарма він вам його не віддасть, - так сказав інженер Денису. – Чув від нього, що купив «Лексус», але чимось йому не подобаються диски до коліс. Скажіть, що купите.

Так воно й сталося. Волонтери віддали 20 тисяч гривень за диски, взамін отримали безпілотник, за який спершу бізнесмен хотів 45 тисяч гривень.

Коштами допомогли три депутати, один з них закупив планшет для управління, тур клуб «Бідняжка» і ще одне ПП.

На марафон до прибалтів – збирати гроші на баггі

Подружжя волонтерів Романовських ініціювало ще одну гарну справу –  виготовлення автомобіля типу баггі.

-Такі автомобілі є у багатьох  арміях світу, - каже Денис.-У нас, чомусь, вони виявилися непотрібні. Чому? Це треба питати у військового начальства з Міноборони.  Насправді бійці просять такий транспорт. Ось ми й замахнулися.

Романовський надзвичайно комунікабельний. Завдяки такій якості йому вдається знаходити спільну мову з представниками різних категорій людей – командирами і простими бійцями в зоні ООС, народними й обласними депутатами, підприємцями. Він сам вийшов на зв'язок з волонтером з Литви на ім’я Йонас. Той з початку війни на Донбас допомагає нашим захисникам.

-Донором для нашої баггі буде автомобіль Ауді однієї з модифікацій, що найбільше нам підходить, - каже Денис. – Таке авто передасть Йонас. Решту коштів литовці збиратимуть під час марафону на підтримку наших захисників. Такий марафон Йонас проводить щороку на їхньому телебаченні. У 2020-му він відбудеться 13 січня. Нас теж туди запросили. Чи вдасться поїхати, ще не знаємо.

Частину металу вже вдалося закупити. Співрозмовник пояснив, що йдеться про безшовну трубу. Її виготовляє тільки одне підприємство у Дніпропетровську. Коштами, у сумі тисяча доларів, допоміг народний депутат Микола Кучер.

-Машину будемо робити на базі підприємства «Модуль» технічного університету, - говорить Денис. – За справу погодився взяти Юрій Берко, який уже зробив дві такі машини.  

Сон на ліжку прокурора

Денис і Людмила працюють в обласному підприємстві УТОС. Він оператором з полімеризації пластику, вона – розподілювачем робіт. До обіду на роботі, а після обіду у них волонтерські справи. У Дениса уроджена глаукома. Каже, з дитинства його зір становив 30 відсотків. З часом глаукома «зїла» білий світ. Чоловік зовсім незрячий. Має першу групу інвалідності. Незважаючи ан це, залишається оптимістом. Вірить, що наука знайде можливість відновлення зору. Уже читав, що перші добровольці беруть участь в такому експерименті.

-Мав би зір, був би на Донбасі так само,я к туди поїхали мої знайомі, - говорить він. – Вирішив їм допомагати. Перший раз поїхав у 2015 році. Відтоді роблю це постійно.

 -Мені перша поїздка запам’яталася тим, що ночувати довелося у 3-поверховому будинку прокурора, - згадує Людмила. – Було це у Красногорівці. Прокурор втік до сепарів. У його будинку розмістилися наші бійці. Такого великого ліжка я навіть не бачила, не те, що не спала на ньому.

Денис згадує ночівлю у розташуванні одного з підрозділів. Бліндаж викопали у горі. Каже вкопалися в землю метрів на п’ять, а може й більше Там такі погреба, тунелі,  що ядерний вибух можна пережити, туди нічого не дістане Тепло, тихо, нари,  буржуйка. Ще й шикарний спостережний пункт на плато

Застерігаю Володимира й Людмилу, що після публікації на них накинуться любителі "руського міра". Таке почнуть писати в коментарях!..

-Бачили б ви, що нам пишуть окупанти, - говорить Володимир. - Найбільш ніжне слово у них - це карателі. Інших слів язик не повертається назвати. А які фото присилають! І вдірзані голови, і.. Не будемо уточнювати. Нам своє робити. Можу відповісти їм хііба щословами  нашого Героя: "Досить уже за Україну вмирати! За Україну треба вбивати" Зрозуміло, що йдеться про ворогів.  

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.