— Як подивлюся на Шевченка – ніби сили в мені прибувають, — говорив під час зустрічі з журналістом Петро Брижук, показуючи, як саме він працював над незвичним портретом.
Вчора, у день 205-ї річниці від дня народження Кобзаря, журналіст зателефонував пану Петру, палкому шанувальнику творчості Шевченка. Привітав зі святом. Запитав, що нового підготував до нинішніх іменин поета.
— На жаль, уже не пишу, — відповів співрозмовник. – Хоча мав деякі задуми. Зір підводить. Дуже «впав» за два останніх роки.
Колишньому інженеру-землевпоряднику уже 80! А він донедавна не знав, як це — користуватися окулярами.
— Зате мене потішили листом з канадського посольства, — сказав пан Петро. – Пишуть, що згодні сприяти в організації виставки моїх робіт у своїй країні. Так похвалили мої роботи! Аж самому незручно.
Про які роботи йдеться?
Чому він взявся за написання Шевченка у такий незвичний спосіб – рядками з творів «Кобзаря»?
— Ідея винкла не випадково, — говорить Петро Брижук. – За спеціальністю я інженер-землевпорядник. Під час навчання у Львівському сільськогосподарському інституті улюбленим предметом було креслення. Дотепер зберігаю креслярські набори, якими користувався, будучи студентом. Дістав якось інструмент – і вирішив спробувати попрацювати.
Перо сточив до розміру волосини. Писав тушшю. Контури портрета Шевченка не мої, скопіював з одного із зображень. Придбав у книгарні. Його розмір 57х44 сантиметри. Писав у тій послідовності, що й твори у Кобзарі.
За словами співрозмовника, користувався «Кобзарем» видавництва «Дніпро», 1974 року випуску. Тільки у зіницях очей на портреті нема літер, там зробив крапочки, а все інше – одяг, шапка, це рядки з «Кобзаря». Відтінки змінював насиченням кольору або, навпаки, робив його світлішим. Часто доводилося затамовувати подих. Рука не мала тремтіти.
— Коли переписав «Причинну», тобто перший вірш, взяв макових зерен, сипнув на аркуш і побачив, що вони більшого розміру, ніж мої літери, — говорить пан Петро.
До речі, у нього є ще один портрет, написаний у такий спосіб, – Пушкіна. Виконаний рядками з віршів з першого тому 3-томного зібрання, куди увійшов, зокрема, відомий твір «Руслан і Людмила».
Приблизно рік часу витратив на написання портрету Шевченка, трохи більше — на портрет Пушкіна.
Після написання двох портретів у Брижука з’явилася нова ідея – спробувати переписати вірші з «Кобзаря» такими само літерами. Рядки однієї сторінки з уже згаданого видання вмістилися на папері розміром 3,5х5,5 сантиметрів. В одному рядку нараховується 35 літер, а на сторінці – 42 рядки.
Переписав книгу від першої до останньої літери.
Таким чином його рукописний «Кобзарик» має розмір 3,5х5,5 сантиметрів.
— Друкарським способом таких розмірів «Кобзарі» є видані, — каже Петро Брижук. – Про рукописну книгу таких розмірів не доводилося чути.
Крім «Кобзаря», у майстра каліграфії є ще дві книги такого ж розміру – «Енеїда» Котляревського та перший том творів Пушкіна.
Каже, одного лише терпіння недостатньо. Треба мати навики креслярської справи. Добрий зір, міцну руку.
До речі, прочитати макові літери, написані Брижуком, без збільшуваних засобів складно.
Петро Брижук з власної ініціативи виставляв свої роботи на різного роду зібраннях, що проводилися у його рідному Томашполі. Показував їх працівникам обласного краєзнавчого музею. Каже, всі, хто бачив, не стримували захоплення, на цьому все й закінчувалося.
-Одного разу мені запропонували передати роботи в музей, - каже чоловік. – Але я відмовився. Якби відчував увагу, можливо, погодився б, а так…
Пан Петро вирішив показати свого Шевченка українській діаспорі в Канаді. Написав листа у посольство. Каже, на відповідь мало сподівався. Але отримав. Причому, з дуже схвальними відгуками.
— Ваші картини і рукописні книги гідні показу широкому загалу, — йдеться у листі з посольства. – Треба мати великий хист і вміння, щоб передати фотографічні образи великих геніїв тонкощами літер їхніх творів.
У листі нашого земляка назвали «митцем високого фахового рівня, наділеного неординарним талантом».
— Ми готові сприяти та надати Вам підтримку у виділенні місця, окремого стенду в галереї для організації виставки під час одного з колективних виставкових заходів України в Канаді, — зазначається у листі.
Втім, витрати на перевезення, страхування робіт та переліт і проживання автора посольство не гарантувало. Коштів у автора на це теж нема.
І все-таки його роботи уже побували за кордоном. Сприяв цьому племінник пана Петра.
Нині знаходяться у Києві, де проживає син рідної сестри Петра Брижука.
— Ми вже показували роботи Петра Васильовича в Італії, — каже племінник (просить не згадувати прізвище, бо нині зайнятий у виборчій кампанії, не хоче мати зайвих клопотів — Авт). Привезли з Італії немало схвальних відгуків.
Чоловік — знана у столиці людина. Має стосунки з українською діаспорою. Каже, попередньо обговорювали можливість презентації робіт Петра Васильовича з представниками американської й канадської діаспори. Вони погодилися, бо роботи справді дуже незвичні. Сподіваюся, вдасться втілити задумане.
Заслужений художник України Федір Панчук, якому розповів про незвичайні роботи Петра Брижука, повідомив, що йому ніколи і ніде не доводилося бачити таку форму виконання портретів. Мистецьким твором, зрозуміло, назвати писані роботи неможливо. Вони викликають інтерес з іншої точки зору – незвичайних здібностей окремо взятої людини. Це ще одна данина пам’яті Генію Кобзаря.
Журналіст спілкувався з іншими митцями, вони також не зустрічали випадків написання портретів у такому стилі. Кожен зазначав: «Хотілося б побачити, бо цікаво».
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 17 від 23 квітня 2025
Читати номер