«Нема коли виспатися». Професор на карантині пише книгу і лікує собаку

Нині про зустірчі зі студентами професор Сергій Гальчак тільки згадує - вручає відзнаку за перемогу в конкурсі "Молоде перо"

— Сьогодні, 25 квітня, на жаль, не вдалося надрукувати жодної сторінки, — розповів у телефонній розмові журналісту 20minut.ua Сергій Гальчак. — Був зайнятий іншими клопотами. Возив собаку до ветеринарів. Але ще не вечір…

На запитання, де краще працюється — вдома, чи в університеті — пан Сергій відповідає: «Робота мене любить, тому для мене немає значення де працювати».

За його словами, бувають дні, коли вдається надрукувати з десять сторінок, а буває, тільки половину аркуша заповнює рядками тексту. Бо є ще інша робота — перевірка курсових, спілкування зі студентами.

Співрозмовник зізнався, що часу не вистачає. Каже, нема коли виспатися навіть під час карантину.

Робоче місце обладнав на кухні

Незважаючи на високі титули і звання, на наукові досягнення, професор Гальчак живе скромно. У них з дружиною однокімнатна квартира.

Робоче місце обладнав на кухні. Там ноутбук, під руками записники, книги. Умови не з кращих, але науковець не нарікає. Головне для нього — можливість працювати.  

Так було завжди. До роботи стає  навіть у вихідні, чи святкові дні. До карантину його можна було зустріти в бібліотеці, архіві. Не тільки у нашому, обласному. Частіше їздив у Кам’янець-Подільський архів, працює у київських архівах.

На карантині розпочав писати науково-популярне видання про  пресу і журналістів 100-річної давнини. Чому саме ця тема зацікавила науковця?

Лицарі волі, слова і духу

Нова книга має назву «Лицарі волі, слова і духу». Під заголовком є уточнення: «Вінницькі сторінки української журналістики доби Української революції 1917-1920 років,  розстріляного відродження».

— Матеріали зібрав давно, робив це упродовж багатьох років, — розповідає професор. — Тепер з’явився час, аби їх опрацювати, узагальнити. Щоправда, частина записів залишилася в університеті. Доведеться пізніше доповнювати уже написане. Деякі розділи потребують додаткового уточнення документів. Але в бібліотеку дорога також закрита. Це порушує цілісність роботи. Нічого не вдієш — карантин.

За словами співрозмовника, книга складатиметься з чотирьох розділів. Два з них уже написані.

Понад 200 видань пропонували подолянам у революційний час

Вражає кількість друкованих видань, що виходили в той час на Поділлі (крім нинішньої нашої області, йдеться про Хмельницьку).

Дослідник нарахував понад 200 газет і журналів, які друкувалися у 1917 році на цих  теренах.

Гальчак одразу уточнює, що деякі з них «жили» тільки декілька днів, ще частина газет не дотримувалася періодичності виходу у світ. Однак більшість регулярно доходила до читача.

Наприклад, Вінницька Дума мала принаймні два видання. Одне називалося «Подільська воля», друге — «Известия Винницкой городской Думы».

Спілка подільських українців видавала свій часопис під назвою «Народні бажання».

Дві газети друкували у селищі Ольгопіль Чечельницького району, одна з яких мала назву «Вільне слово» . У кожному з нинішніх райцентрів були свої газети. У Літині серед читачів розповсюджували «Вестник Литинского уезда», у Могилеві-Подільському — «Известия армейского комитета».

Цікаво буде читати четвертий розділ книги. В ньому автор розповість про видавців часописів, а також тих, хто готував до них матеріали, тобто про тодішніх журналістів.

Журналісти у роки  війни

— Задум дослідити журналістику нашого краю періоду Української революції виник після виходу у світ моєї  книги  «Словом і багнетом», — ділиться думками Сергій Гальчак. — Видання побачило світ чотири роки тому. Насправді матеріали до нього збирав ще раніше. Так само, як і до нинішньої книги.

Працюючи в архівах над дослідженням теми  остарбайтерів, на очі потрапляли документи іншої тематики. Були серед них ті, що розповідали про період 100-річної давнини нашого краю. Дослідник занотовував їх.  Працювати над написання книги «Словом і багнетом» було простіше. Більше матеріалу вдалося зібрати.

Період Української революції більше віддалений у часі. Вести пошуки складніше. Тому радів кожній новій знахідці.

Найважливішим зі своїх досліджень вважає тему остарбайтерів.

Окупанти вивозили силою, нині їдуть добровільно

Сергій Гальчак  перший з науковців нашої держави всебічно дослідив одну з найбільш трагічних сторінок, що стосується примусового вивезення на роботу до Німеччини українців. Встановив їх кількість — 4,2 мільйона українців змушені були працювати на економіку гітлерівської Німеччини. На конкретних фактах розповів про роботу і умови, в яких її виконували Показав, як після повернення додому вони проходили так звану фільтрацію і потрапляли під негласний нагляд. Раптом когось завербували? Чекісти не дрімали…

Зібраний матеріал виклав у багатотомній праці

Під час розмови нагадав  професору про це  його дослідження. Він назвав цифру — 200 тисяч подолян за роки війни побували у німецьких «наймах».

Мимоволі ловлю себе на думці: скільки ж нині наших земляків виїжджають на заробітки до тієї ж Німеччини? Тільки роблять це уже добровільно.

Настане час – і  напишуть про нинішніх остарбайтерів

Пан Сергій розповідає, що окупанти розпочинали свою операцію з активної пропагандистської кампанії. Поширювали листівки, друкували у газетах оголошення, в яких обіцяли мало не райське життя на землі рейху. заманливого змісту. . Обіцяли ситу їжу, гарні умови, та ще й гроші платитимуть за роботу.

Слухаючи професора, згадую нинішні оголошень. У них такий само заклик -  їхати на заробітки, де обіцяють золоті гори.

Нині внуки і правнуки остарбайтерів працюють на економіку Німеччини.  Історія повторюється.

Цілком можливо, що через деякий час новий дослідник вивчатиме явище добровольців-острайбартерів, як зробив це професор Гальчак.

Іспити онлайн?

Студенти нині навчаються вдома. Зрозуміло, науку «гризуть» ті, хто хоче це робити. Охочі отримати гарні знання старалися це робити в аудиторії, так само роблять це нині за її межами.

З викладачами спілкуються в онлайн форматі або телефонують для консультації.

— Можливо, й іспити студенти будуть складати через Інтернет, — висловлює припущення співрозмовник. — Принаймні, не виключаю такого варіанту. Втім, не будемо, як кажуть, ставити воза поперед коня.

Пан Сергій говорить, що за роботою для нього дні минають швидко.

— Коли чую про те, що комусь сумно, а на когось депресія находить, то я такого не відчуваю, — говорить він. — Часу, як і раніше, не вистачає. Навіть виспатися ніколи. А тут ще й собачка захворів. І це не перший день. Додалося клопотів…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.