Рідне місто Дегена – Могилів-Подільський. Нинішнє покоління могилівчан не знає такої людини. Принаймні ті, з ким довелося спілкуватися, саме так відповідали. У свій час це прізвище з пошаною вимовляли у місті над Дністром.

Вилікував доньку багатія

Батько Іона працював фельдшером, а мати – медсестрою. Йому розповідали, що батько вночі йшов на виклики з ліхтарем у руці, що мав назву «летюча миша».  На жаль, старший Деген мало прожив на світі. Про батька дізнавався, коли виріс. Здебільшого від тих, кому він допоміг стати на ноги після хвороби. Одну з історій  почув тоді, коли сам став лікарем після закінчення медуніверситету у Чернівцях. Її повідав могилівський доктор. Сказав, що батькові вдалося вилікувати доньку місцевого багатія на прізвище Маргуліс. Цього не могли зробити медичні світила з Києва, інших міст, яких привозили до хворої. Порадили покликати Дегена. Згодом після цього дитина одужала. Казали, що фельдшер Деген відчував хворобу, мав дар діагноста.

Врятована донька Маргулісів на старості розшукала Дегена-молодшого у Києві. Прийшла на прийом. Замість того, щоб розповісти, з чим з’явилася до лікаря, подякувала за батька.

Танкіст-ас

Біографія цієї легендарної людина детально описана у книзі «Випускників твоїх славетні імена». Це книга про відомих випускників згаданого Чернівецького медінституту. На війну Іон Деген пішов добровольцем у липні 1941-го. З таких як він, учнів 9-10-х класів, сформували батальйон. Невдовзі зазнав поранення. Лікувався у госпіталі у Полтаві. 15 червня 1942 був зарахований до відділення розвідки 42-го окремого дивізіону бронепоїздів, що дислокувався у Грузії. Його призначили командиром відділення розвідки. 15 жовтня 1942  вдруге зазнав поранення. Після виписки з госпіталю став курсантом танкового училища. Навесні 1944 року закінчив училище з відзнакою і отримав звання молодшого лейтенанта. У червні 1944 року призначений командиром танка в 2-гу окрему гвардійську танкову бригаду, брав участь у Білоруській наступальній операції. Отримав підвищення по службі – командував танковим взводом, потім -  ротою. Присвоїли звання гвардії лейтенанта.

Дегена називали танковим асом. Під час бойових дій у складі 2-ї окремої гвардійської танкової бригади екіпажем Іона Дегена знищено 12 німецьких. Був чотири рази поранений. У результаті останнього з них отримав інвалідність.

Його двічі представляли до звання Героя Радянського Союзу. Другий раз це робив командувач Білоруським фронтом, до речі, також наш земляк, генерал Черняхівський. Нагороджували тільки орденами. Військовим єврейської національності сталінський режим не поспішав роздавати нагороди.

Працював ортопедом-травматологом у Київському ортопедичному інституті, а також у лікарнях Києва.

У 1977 році емігрував до Ізраїлю, де більше двадцяти років продовжував працювати лікарем-ортопедом. 

Його вірш бійці вчили напам’ять

Вірші Іон почав писати ще на фронті. Один з них бійці передавали з уст в уста. Тривалий час автор коротких рядків вважався невідомий. Уже після війни дослідникам фронтової творчості вдалося встановити, що ті рядки належать Іону Дегену. Ось цей вірш:

Мой товарищ, в смертельной агонии
Не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею ладони я
Над дымящейся кровью твоей.
Ты не плачь, не стони, ты не маленький,
Ты не ранен, ты просто убит.
Дай на память сниму с тебя валенки.
Нам еще наступать предстоит.
Ион Деген

Декабрь 1944

ххххх

Воздух вздрогнул.
Выстрел. Дым.
На старых деревьях обрублены сучья.
А я еще жив.
А я невредим.
Случай?
Ион Деген, 1942

Одне з інтерв’ю з легендарним євреєм можна прочитати тут (записане у 2013 році).

http://www.jewish.ru/history/facts/2013/12/news994322373.php