«Не беруть на роботу через ампутацію, бо не вигідно»: ветеран Роман Сергієнко про виклики після фронту

• Незважаючи на свій молодий вік Роман пройшов через фронт, тяжке поранення та довгу реабілітацію. Вибух снаряду у Білогорівці забрав життя його побратимів, але він вижив.
• Сьогодні чоловік ділиться, як пристосовується до мирного життя та шукає роботу, коли фізичні обмеження стають серйозною перепоною.

— У 2020 році я проходив службу за призовом. Спочатку служив у тилових підрозділах, — починає розповідь Роман Сергієнко. — У 2021 році помер батько, і я підписав контракт. Повномасштабна війна застала мене вдома, у Херсоні, де залишилася вся моя родина. Вибору не було — пішов обороняти місто. Ми тримали позиції на початку 2022 року під Херсоном, потім нас відправили до Чорнобильської зони. Були й під Києвом, обороняли столицю в перші тижні наступу.

Роман зізнається, що довго не міг залишатися на відносно безпечній території. Сам попросив командування перевести його в бойовий підрозділ на схід, і так потрапив на Донеччину.

— Ми жили там у підвалах майже рік. Це був найважчий період моєї служби, і саме тоді я отримав тяжке поранення, — веде далі чоловік.

У Білогорівці, на Луганщині, Роман разом з побратимами опинився в напівоточенні.

— Сто днів сидиш на позиції, потім лише на два дні дозволяли вийти — помитись, відпочити і назад. Саме там, 23 червня 2024 року, мене поранив 152-мм снаряд — радянський стандарт важких боєприпасів, які й досі активно застосовують росіяни. Тоді всі мої побратими загинули, а я залишився один.

— Моїм єдиним шансом на виживання став побратим Артем. Командування вже оголосило, що всі, хто залишився на позиції, загинули, і ніякої евакуації робити не треба. Але Артем не став чекати наказу. Він підлетів на машині, підняв мене і вивіз із зони ураження, — розповідає Роман. — Якби не він, мене б уже не було.

Врятувавши життя друга, Артем сам незабаром отримав поранення, але, незважаючи на це, продовжує службу на передовій. Роман каже, що саме його сміливість і рішучість дали йому шанс почати відлік нового життя після тяжкої травми.

Як потрапив на лікування у Вінницю

Роману надавали першу допомогу в найближчому населеному пункті біля Сіверськодонецька, потім перевезли до Слов’янська. Там відмовилися оперувати, і його відправили до Дніпра.

— Тоді мені дали обрати між Києвом і Вінницею для оперативного втручання. Я обрав Вінницю, хоча тут не мав ні родичів, ні знайомих, — згадує чоловік.

У Вінницькій «Пироговці» Романа прооперували. Період відновлення після ампутації ноги був довгим і важким. Протезування він отримав у Вінницькому «Ортопедсервісцентрі».

— Звикав до протезу дуже довго, — зізнається Роман. — Звісно, це вже не своя нога, але потрібно було пристосуватися, і я це зробив. Зараз ходжу, періодично відвідую центр. Ось знову планую поїхати, щоб мені скорегували протез.

Після лікарні Роман зустрів дівчину, яка стала його великою опорою.

— Катерина — сестра мого друга. Вона пережила складний час окупації в Херсоні, як і моя мама, яка там і зараз залишається. Зараз дрони літають прямо над їхнім будинком, це дуже небезпечно, — розповідає чоловік. — Але мама не хоче переїжджати, бо це її рідний дім.

Робота для людей з інвалідністю — проблема

Отримавши тяжке поранення, Роман стикнувся з новими проблемами вже після фронту — пошуком роботи.

— Це велика проблема для багатьох ветеранів, — пояснює він. — Роботодавці неохоче беруть людей з інвалідністю. За законом ми маємо працювати менше, а зарплата така сама, тому їм це невигідно. А я й сам не можу піти на фізично важку роботу, наприклад на будівництво.

Роман постійно переглядає вакансії, надсилає резюме, але часто отримує лише мовчазну відмову.

— Їм байдуже, хто ти і що ти. Шукають тих, хто приноситиме прибуток, — каже він.

Деякий час Роман працював кур’єром у «Глово», розвозив замовлення на електросамокаті.

— Проте коли випав сильний сніг, їздити стало дуже важко і небезпечно, тому поки що не працюю, — додає він. — Підтримує дівчина, яка працює в KFC. І нарешті мені почали платити пенсію по інвалідності. Уявляєте, погоджували документи цілий рік! Як мають жити люди після поранення без коштів та підтримки? Віддав здоров’я заради інших, а вдома відчуваєш себе непотрібним.

Попри всі труднощі Роман не втрачає оптимізму. Він вчиться жити по-новому та цінувати те, що має.

— Я вижив, і значить маю продовжувати, — каже він. — Раніше займався воркаутом, робив трюки на брусах. Зараз знайомі позвали мене поганяти у футбол. Я й не проти. Тільки радію, що можу займатися спортом і жити.

 

Читайте також:

Хто може безплатно отримати зубні протези у Вінниці? Є місцевий порядок

Покинуті авто будуть забирати з вулиць Вінниці. Ухвалили місцевий порядок

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.