На дзвонах вибили напис: «Мала Ростівка…» Родина фермера відновила храм, якому 244 роки

Особлива акустика деревяних храмів — секрет давніх майстрів, не вивчений дотепер

Микола Мотузюк, керівник невеликого фермерського господарства в Оратівському районі, відчуває неабияке задоволення: козацький храм у його селі тішить серце і зігріває душу. Поріг святині щоразу переступає з трепетом.

— Минулого року на паску на службу прийшло приблизно п’ятсот людей, — розповідає пан Микола. — Хоча в селі проживає тільки двісті осіб. Люди звідусіль тягнуться до нашої церкви. Родичі приїздять в гості, діти — до батьків. Тут особлива аура. Майже два з половиною століття у ній молилися наші предки!

Щоб повністю завершити реконструкцію храму, треба ще виконати частину робіт всередині, благоустроїти навколишню територію. Люди все одно приходять на службу. Навіть тоді, коли не було куполів, хрестів. Втім, нинішня ситуація не дозволяє збиратися на спільну молитву. Нинішній Великдень більшості вірян довелося святкувати вдома.

Ніколи б не взяв гріх на душу

Щоб зрозуміти, чому мало хто вірив, що Мотузюкам вдасться відбудувати майже зруйновану церкву, досить подивитися на фотографії, у якому вигляді була споруда на той час.

— Дехто радив нам збудувати нову церкву, мовляв, так буде простіше, а головне — дешевше, — говорить Микола Мотузюк. — Ми не погодилися. Це гріх. Хотілося врятувати і зберегти те, до чого доклали рук і сил ті, хто жили у нашому селі за старих часів.

Козацьку церкву відбудували такою, якою вона була після спорудження у 1776 році. Для цього використали матеріал дуба. Саме з такої деревини збудували колись церкву у Малій Ростівці. Співрозмовник звертає увагу, що зберегли всі елементи, що залишилися у храмі зі старих часів на стінах, як всередині, так і зовні.

Додали хіба що напис на дзвонах. На кожному з них вибито слова: «Церква Покрови. Мала Ростівка. 2016».

Деякі матеріали розшукали аж у Словенії. У нас такі не виготовляють.

—  Ниніроботи доведеться призупинити, — говорить Микола Мотузюк. — Непросто з фінансуванням. Але поступово, з часом все одно доведемо все до завершення.

Дотепер відбудову проводили за кошти фермера.

Ще чотири роки тому, коли не було дзвіниці і купола, люди приходили на службу у дні великих свят. Про це розповідав Микола Мотузюк під час зустрічі у 2016-му,тоді він  показував в якому стані храм. Пригадую, просив не писати до того часу, поки не завершать роботи. Тепер можна. Тепер пан Микола особисто зробив знімки і надіслав їх журналісту.

Експертизу залишків деревини проводили в Києві

— Ми довго міркували над дилемою: будувати нову церкву, чи відновлювати стару? — каже Микола Мотузюк. — Руйнувати храм — гріх. Навіть стару церкву я б не взявся стирати з лиця землі. Хоча пропонували саме такий варіант. Ми ж радилися з фахівцями. Зверталися в наукові й релігійні установи. На основі зібраної інформації прийняли рішення — відбудовувати.

За словами співрозмовника, у залишках будівлі не вдалося знайти цифри, які б свідчили про час спорудження святині. Всіх цікавив цей факт. Треба було знати, наскільки  надійними є старі балки. Допомогла експертиза. Її проводили в Києві в одній з експертних установ.

— Експерти дослідили частину деревини із зруба, яку ми привезли їм на випробування, — продовжує Микола Мотузюк. — За їхніми висновками, деревині, з якої зроблені стіни церкви, приблизно триста років.

Стіни з дуба, а ось дах — з сосни. Соснові дошки не встояли, дубові зруби збереглися. Тому тепер використовували тільки деревину дуба.

У стінах з дуба — особлива акустика

Як пояснили фермеру фахівці, такої акустики, як у їхній церкві, навряд чи вдалося б добитися у новозбудованому храмі. 

Навіть якби повністю скопіювали план старої будівлі, все одно не досягли б повторення нинішнього результату.

«Акустичні особливості дерев’яних церков — це секрет давніх майстрів не вивчений дотепер, — Микола Мотузюк передає слова, які йому говорили фахівці. — Звук у них не відлунює і водночас не згасає. Незалежно від того, якого розміру споруда — велика чи мала».

Мотузюк спілкувався з багатьма знаючими людьми. І не тільки він. Багато допоміг надійний помічник — син Ігор. Він хірург у Києві, працює в одній з провідних медичних установ. При першій-ліпшій нагоді приїжджав у село. Розмова з батьком починалася з ситуації навколо храму і закінчувалася тим само під час від’їзду сина до Києва.

До роботи з майстрами ставала дружина Миколи Вікторовича пані Людмила. У відбудові допомагали місцеві селяни.

Разом або поодинці, залежно від ситуації, батько й син побували  у спеціалізованих проектних інститутах, консультувалися у єпархії. Дізналися багато цікавого, про що не відали раніше. Збереглася інформація про минуле церкви також серед людей у селі.

Замок на церкву почепили комуністи після так званої більшовицької революції. Зняли його німецькі окупанти у роки війни. Дозволили декілька разів проводити службу. У післявоєнний час святиня почала занепадати. До руйнації бездоглядного приміщення доклали руку місцеві безбожники. У першу чергу розібрали підлогу. Вона була зроблена з дубових дощок. Далі перейшли до кругляка, з якого зроблені стіни. На щастя, не весь матеріал розтягнули.

Дату встановив краєзнавець – 1776 рік

Сільський голова Чагова, до цієї громади належить Мала Ростівка, Дмитро Грицай, повідомив журналісту, що має документальне підтвердження дати заснування Покровського храму у селі Мала Ростівка.

— Такі документи надав краєзнавець з сусіднього села Мервин Володимир Демчик, — говорив під час нашої зустрічі сільський голова. — Він проживає  у Києві, підготував книгу про історію рідного села. Працюючи над нею, знайшов дату заснування церкви у Малій Ростівці.

— Запис про спорудження церкви у Малій Ростівці є у книзі «Сказание о населенных местностях Киевской губернии», — розповів тоді у телефонній розмові Володимир Демчик. — Книга видана у 1864 році. Її автор відомий краєзнавець Леонтій Похілевич. В ній подано опис храмів Київської, Черкаської, а також частини Вінницької і Житомирської областей. Нині книга перевидана і є в доступі. Саме там є запис про спорудження козацької Покровської церкви у Малій Ростівці у 1776 році.

Чому називають козацькою?

Як пояснюють фахівці, за архітектурою храм являє собою дерев'яний тетраконх (назва конструкції – Авт.) із прибудованою в єпархіальному стилі дзвіницею. Такі храми часто зводилися козаками, тому й називають церкву козацькою.

Найбільше деревина боїться води

У нашій області нараховується 136 дерев’яних храмів. Таку цифру назвав керівник відділу охорони пам’яток історії та культури облдержадміністрації Михайло Потупчик.

Існує державна програма порятунку таких споруд, їх називають історико-мистецьким феноменом. Найбільше, чого боїться деревина, затікання води. Треба усунути вузьке місце, якщо храм не  діє, законсервувати будівлю до кращих часів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.