Мріяли, кохали, будували плани, але війна обірвала їхні життя. У Вінницькому техліцеї відкрили стелу пам’яті

Альона ЧЕРНІЮК

Біля Вінницького технічного ліцею увічнили імена десятьох випускників, які загинули на війні.
Серед них журналіст, музикант, айтівці, військова, яка стала мамою за два місяці до смерті, та 22-річний Єгор Басюк, який повернувся з навчання за кордоном, щоб захищати Україну.

Біля Вінницького технічного ліцею відкрили пам’ятний знак на честь десятьох його випускників, які віддали життя за Україну. Серед них дев’ять чоловіків та одна жінка. У кожного були свої захоплення, мрії та плани на майбутнє. Хтось писав вірші й музику, хтось підкорював гірські вершини, бігав марафони або збирав футбольні шарфи. Та після початку війни вони стали на захист країни. Тепер їхні імена викарбувані на стелі пам’яті біля рідного навчального закладу.

Серед тих, чиї імена назавжди залишаться біля ліцею.

Сергій Вишневський писав вірші та прозу, працював у сфері ІТ. З початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов на фронт. Загинув під Сєвєродонецьком у 24 роки.

Микола Рачок був журналістом, любив книжки, автомобілі й подорожі. Мріяв відкрити власну книгарню-кав’ярню. Після його загибелі рідні здійснили цю мрію – у Вінниці з’явилася книгарня «Герої».

Олександр Фігурний бігав марафони, підкорював гори, брав участь у велоперегонах і сплавах. Працював в ІТ, а з початком великої війни пішов добровольцем. На фронті керував дронами. Загинув на Запорізькому напрямку.

Сергій Монтрезор закінчив ліцей із відзнакою, став інженером. Ще у 2015 році брав участь в АТО, а після 24 лютого 2022-го знову став на захист України. Загинув у бою на Запоріжжі.

Андрій Загнибедюк за освітою був інженером-машинобудівником, працював на підприємствах, займався маркетингом і торгівлею. У липні 2024 року став стрільцем-санітаром, а вже у вересні загинув на Донеччині.

Роман Чарний грав на гітарі, ще студентом створив із друзями гурт і писав для нього музику. У 2014 році став добровольцем, захищав Маріуполь. Згодом воював на Київщині, Донеччині та Луганщині. Його життя обірвалося у 35 років.

Єгор Басюк із відзнакою закінчив університет на Кіпрі, але повернувся в Україну, щоб її захищати. Самостійно вивчав топографію, опановував дрони, купував спорядження за власні кошти. Служив у спецпідрозділі СБУ. Помер після важкого поранення на бойовому завданні. Йому було 22.

Сергій Тарасюк працював на спортивному телебаченні, мав чудове почуття гумору й обожнював футбол. Збирав футбольні шарфи, які друзі привозили йому з різних країн. У війську служив у підрозділі ударних безпілотників. Загинув на Запорізькому напрямку.

Тарас Галкін рятував поранених військових. За кермом реанімобіля вивозив бійців із-під обстрілів і врятував десятки життів. Його не стало навесні 2025 року.

Людмила Плюта присвятила себе військовій службі ще у 2016 році, брала участь в Операції об’єднаних сил. На початку 2026-го стала мамою довгоочікуваної донечки. Та за два місяці її життя обірвала важка хвороба.

Директорка Технічного ліцею Ольга Козяр зазначає, що відкриття стели стало важливою подією для всієї ліцейної спільноти. Її встановили саме 9 жовтня – у другі роковини смерті випускника Романа Чарного.

«Сьогодні ми згадуємо десятьох наших випускників. У кожного була своя історія, свій шлях, свої досягнення. Вони навчалися тут у різні роки, мріяли, дружили, будували плани. Та настав день, коли вони зробили вибір заради України і віддали найцінніше - своє життя. Саме тому для нас важливо берегти їхні імена, розповідати про цих людей. Щоб діти розуміли, ким вони були, як жили, який вибір зробили. Ми хочемо, щоб ця стела стала місцем, біля якого можна зупинитися, згадати й дізнатися більше про наших випускників», – говорить Ольга Козяр.

Особливо щемливою ця подія стала для рідних загиблих випускників. Серед них – військовий Юрій Басюк, батько Єгора, який у 22 роки віддав життя, захищаючи Україну.

Батько згадує, що син готувався до служби дуже відповідально. А ще зберігає його шкільний твір «На що я точно скажу ні», написаний у грудні 2020 року. Тепер цей текст представлений і в музеї пам’яті спецпідрозділу «Альфа».

«Дуже важливо, щоб діти знали своїх Героїв поіменно. Знали не лише їхні імена, а й історії життя, розповідали про них, передавали цю пам’ять іншим. Діти мають знати, хто з Героїв навчався тут і віддав своє життя за Україну. Адже це ціна нашої свободи, нашого існування як українців, як нації», – говорить Юрій Басюк.