Мітинг зібрався біля приміщення селищної ради. Люди пояснювали, що понад 20 років користувалися землею (кожному наділили по клаптику, площею п’ять соток).  Загалом площа становить шість гектарів. Восени ще ці ділянки вони обробляли, а тепер дізналися, що вони вже їм не належать. Навесні сюди можуть навідатися три нові господарі. Кожному з них дістанеться по два гектари.  

- А як бути ось цьому старому чоловікові без города? – запитували односельці, звертаючи увагу на Василя Чвиркуна. 
У пана Василя, як розповіли земляки, двоє внуків – хлопчик і дівчинка. Їхні батьки померли. Дідусь оформив опіку і доглядає за ними. Живуть на його мізерну пенсію. Дещо мали з городу, а тепер його відібрали.

Селищний голова Вороновиці Віктор Стецький сказав, що про нових власників дізнався  «по своїх каналах». Але назвати, хто вони, відмовився.  Пояснив, що це конфідеційна інформація. Добиватися повернення можна тільки через суд.
- Суд може повернути, а може й не повернути землю, - каже пан Стецький. – Це вже як вирішить суддя.  Ділянки за межами селища,  тому селищна рада ними не розпоряджається. Наші права не порушені. Тому у селищної ради нема підстав звертатися до суду. Порушено права конкретних людей. Вони й мають позиватися.
Таке пояснення переповнило чашу терпіння присутніх. Вони стали обурюватися. Вигукували: «З ким ви, голово? З людьми чи із злодіями?». Коли ситуація дійшла до точки кипіння, селищний голова  подався  до свого кабінету. Юрба пішла слідом. «Виходь! Не ховайся від людей, бо на вилах винесемо!..» - чути було крики у приміщенні селищної ради.
Поки викликали голову, житель Вороновиці Михайло Комаровський пояснив журналісту RIA, як він і його односельці отримували землю.
- Ще на початку 90-х працівникам тодішньої «Сільгосптехніки» роздали цю землю, по п’ять соток кожному, - каже Михайло Комарницький. – Я добре знаю, як це відбувалося, бо 27 років працював головним інженером. Тоді це питання узгодили із селищною радою і понад 80 людей отримали ці ділянки. Було рішення селищної ради. Ми весь цей час сплачували податок. А тепер стало питання про приватизацію цих наділів. Коли стали оформляти документи, а нам кажуть, це не ваша земля. На неї оформляють документи інші люди. Ось тоді і піднявся цей бунт.
Тим часом селищний голова повернувся до людей. Пояснив, що рішення про виділення людям цих шести гектарів в архіві не знайшов. Депутат селищної ради Олена Карасенко роз’яснила, що з архівними документами повний розгардіяш. Вони не прошиті, не пронумеровані. 
- Все одно є документи про те, що ми сплачували земельний податок, - пояснила пані Олена. – Тому маємо витребувати хоча б ці довідки. Пан Стецький погодився надати такі документи кожному, хто звернеться із заявою. Тільки нагадав, щоб кожен прийшов із своїм папером, бо селищна рада не має грошей на його придбання.
Один з організаторів акції  Сергій Моргун звернувся до депутатів ради. Попросив, щоб ті прийняли рішення про винесення цього питання на обговорення і від свого імені вимагали від правоохоронних органів порушення кримінального провадження про захоплення землі. Пропозицію підтримали.
- Скажіть, хто ж поклав око на нашу землю? – допитувалися земляки у свого селищного голови. – Звідки вони? З Вороновиці? З Вінниці?
- Не з Вороновиці, і не з Вінниці, - відповів Віктор Стецький. – З-за меж області. 
Ділянка, про яку йде мова, приваблива тим, що знаходиться поруч з автомобільною трасою державного значення. Вона веде із західного регіону держави до Одеси. Поруч земля селищного голови. Але не п’ять соток, а два гектари. Пан Стецький пояснив землякам, що придбав її ще у 2006 році, коли  не був на цій посаді. Уточнив, що тоді ж збудував сауну. Мешканці Вороновиці, у яких відібрали їхні наділи, припускають, що нові власники збудують щось подібне, чи то готельно-розважальний комплекс, чи щось інше, куди запрошуватимуть подорожніх.
У Вороновиці налаштовані відстоювати свою землю різними методами. Попередили селищного голову, якщо на їхніх ділянках з’являться  «чужі», спочатку перекриють дорогу. Не допоможе  -  поїдуть в Київ до президента.