«Міг узяти уроки вокалу і подарувати пісню…» Життя Героя Майдану було яскравим, як його картини

-Це моя улюблена картина, - каже донька Валерія Брезденюка Юлія. - У ній багато тепла, це те, що тато любив дарувати людям

Картини Валерія Брезденюка представили в обласному краєзнавчому музеї. На відкриття виставки прийшли учні, студенти, волонтери. У залі були також рідні Героїв Небесної Сотні і тих, хто загинув на Донбасі – Зоя Семенівна, мама Максима Шимка і його брат Павло, батько льотчика Костянтина Могилка – Віктор Петрович. Приїхав представник Жмеринської міськради. Організувати виставку допомогла завідувач відділу музею Лариса Семенко.

Був би радий, щоб згадували про нього з усмішкою

- Про батька хочу говорити без смутку, бо він був веселою життєрадісною людиною, - розповіла донька Брезденюка Юлія Кравчук. - Думаю, він був би радий, щоб згадували про нього з усмішкою, бо сам був позитивною людиною, життєрадісною.

Юля закінчила вінницький педагогічний інститут. Вчителює. Створила сім’ю.

У розмові з журналістом зізналася, що теж захопилася написанням картин у  незвичній техніці.

- Уперше спробувала писати картини на воді ще за життя батька, - каже вона. – Це був шлях проб і помилок. Багато використано паперу, фарб, води. Коли його не стало, захотілося більше часу приділяти захопленню, яким займався тато. Тепер картини кращі, ніж ті, що написані під час перших спроб. Але їх поки що у мене небагато.

Стрибав з парашутом, займався йогою

-У батька було багато захоплень – від творчості до спорту, - продовжує Юля. – Йому подобалося дивувати інших, робити незвичні вчинки. Пригадую, як він брав уроки вокалу тільки для того, аби подарувати на день народження пісню. Так старався, так старався… Міг стрибнути з парашутом. Якось захопився заняттями йогою.

Тепер рідні розуміють, що він таким чином поспішав жити, поспішав багато-чого спробувати у житті, хотів багато-чого встигнути.

Прошу Юлю показати найбільш улюблену для неї роботу батька.

Вона зупиняється біля полотна з синіми і золотистими відтінками кольорів. Внизу видно свічку, зображено полум’я. Бачимо силует людини, яка тримає вогонь це тепло

Ця картина мені дуже дорога, - розповідає співрозмовниця. - Не пригадую, як вона створювалася, але знаю, що було декілька варіантів. Вдосконалював її доти, поки не стала досконалою. Тато любив дарувати іншим тепло і радість. Ці його бажання читаються у цій картині.

Мурал напише художниця з Африки

У Жмеринці є вулиця, названа іменем Валерія Брезденюка. Це одна з центральних вулиць. Та, що раніше називалася Радянська.

Дружина Валерія пані Ірина продовжує добиватися встановлення пам’ятника трьом Героям України у центрі міста. Три Герої – це Валерій Брезденюк, Леонід Полянський і В’ячеслав Семенов, він загинув в АТО, його ім’я присвоєно Могилів-Подільському прикордонному загону.

- Нам пообіцяли встановити такий пам’ятник на площі навпроти міської ради, - говорить пані Ірина. – Станеться це тоді, коли будуть проводити реконструкцію площі. За декілька днів перед відкриттям виставки я була у міськраді, спілкувалася із заступником голови. Наприкінці розмови запитала, чи залишається в силі домовленість про пам’ятник. Відповів стверджувально. Будемо сподіватися.

За словами співрозмовниці, макет майбутнього пам’ятника виготовив один з київських скульпторів. Його схвалили, крім Брезденюків, рідні Полянського і Семенова.

Є ще одна домовленість – про створення муралу на честь Героя.

- Його плановано написати на стіні школи №4 у Жмеринці, - каже пані Ірина. –Саме на тій стіні, що виходить на вулицю. Адміністрація школи не заперечує проти цього. Попередньо домовилися з художницею. Це наша землячка. Нині вона проживає в одній з африканських країн. Написання муралів – один з профілів її творчості. Влітку вона приїде додому і попрацює над створенням муралу у Жмеринці.

Назад в Росію не повернувся

Валерій Брезденюк першим у Жмеринці створив комп’ютерний клуб. Допомагав жмеринчанам підключати Інтернет.

Пригадую, після його загибелі довелося бачити у клубі портрет Валерія з чорною стрічкою. Водночас клуб продовжував роботу. У невеликому приміщенні в центрі міста за комп’ютерами сиділи хлопчики й дівчата шкільного віку.

Клуб працює дотепер.

Нині справами займається рідний брат Валерія – Олег. До того, як життя Валерія обірвалося на Майдані, Олег проживав у Петербурзі. Десять років працював у місті над Невою. Мав багато друзів, знайомих.

Після похорону у Росію не повернувся.

- Не можу через себе переступити, - каже він. – Росіяни убивають нас, пішли війною на Україну, а я поїду туди… Ні, це не в моїх принципах.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.