«Ми з танка стріляли навіть по гелікоптеру»: понад 100 одиниць техніки знищив екіпаж танкіста зі Жмеринки

Цікава розповідь танкіста Сергія Парійчука про перший бій у перший день війни, про російську ДРГ, яка перевдяглася у наші однострої, про 22-х полонених орків і чотирилапого друга Весю/ Фото "Жмеринська газета".

• У перший день великої війни танкіст Сергій Парійчук вступив у бій на Антонівському мосту на Херсонщині.
• Нині він, головний сержант танкового взводу, лікується після отриманого поранення.
• Про що найцікавіше було розповідати воїну? До речі, його батько теж на фронті.

З відважним воїном Сергієм Парійчуком спілкувалися недовго — нині він на лікуванні, чекає на хірургічну операцію. Військовому не до розмов. Його поранило 18 березня 2024 року у бою під Авдіївкою. Журналіст «20 хвилин» побажав танкісту швидкого одужання. Подякував за те, що захищає кожного з нас від орків, дає можливість працювати.

Сергій справив враження надійної людини. Ще молодий. Коли почалася війна, йому виповнився 21 рік. Уже у перший день великої війни вступив у бій. 24 лютого 2022 року їхній танковий підрозділ тримав оборону Антонівського мосту на Херсонщині. За час війни змінив шість танків. На його рахунку приблизно сто знищених одиниць ворожої бронетехніки.

Про його сміливість свідчать нагороди, загалом їх майже десять. Серед них — орден «За мужність» II ступеня, нагрудний знак «Золотий хрест» Головнокомандувача ЗСУ.

Нині Сергій часто думає про те, коли зможе повернутися до своїх. Але поки що лікує поранення.

З танкістом Парійчуком познайомила його землячка, редакторка «Жмеринської газети» Яна Сладковська.  Розповіла, що він навчався у Жмеринській школі №5, нині заклад має статус ліцею. Після школи закінчив місцеве училище залізничників. Працював у рідному місті на залізниці оглядачем-ремонтником вагонів.  

В армію пішов добровольцем. На той час йому було 19. Хлопець міркував таким чином: якщо йти на строкову і «охороняти який-небудь сортир, то краще підписати контракт і мати серйозну роботу і відповідну зарплату».

Приблизно через два роки після того почалася велика війна.

Перший бій на Антонівському мосту

Сергій Парійчук головний сержант танкового взводу 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Він служив з двома відомими земляками: Сергієм Дозірчим і Євгеном Пальченком. Обидва стали Героями України. На їхніх одностроях тепер — Золота зірка.

—Я починав служити з Сергієм Дозірчим, — розповідає Парійчук. — Він був командиром роти, а я — командиром взводу, а пізніше перейшов у підрозділ Євгена Пальченка. До речі, у перший день війни, 24 лютого, наші танки йшли поруч, коли підходили до Антонівського моста. Саме там ми вступили у перший бій з орками.

Запитую, на якому танку йшов тоді мій співрозмовник. Каже, на Т-64. Там же, у боях на Херсонщині, його танк знищили. Тоді рота втратила перших своїх бійців, перші бойові машини.

Загалом під час війни Сергій Парійчук змінив шість танків. Як усе відбувалося, на яких машинах виїжджав на завдання, про це трохи згодом. Зараз розповімо  

про те, що йому запам’яталося найбільше за час бойових дій. Цими враженнями він поділився в одному з інтерв’ю, яке брали в нього рік тому.

«Хлопці, там засідка!..»

—У перший день повномасштабного вторгнення росіян командир роти Дмитро Дозірчий отримав наказ зайняти оборону Антонівського моста і чекати підкріплення, — говорив у минулорічному інтерв’ю Сергій Парійчук. — Ми йшли по два танка на чотири смуги, це траса в сторону Каховки. Йшли в повній бойовій готовності. Командир сказав: не дивіться ні на знаки, ні на шлагбауми. Ми йшли на десяти танках. Башти розвернули так, щоб була кругова оборона. Створили маленьку фортецю з танків.

На під’їзді до пішохідного переходу біля моста побачили військовий автомобіль з літерою Z на борту. Звідки він там взявся? Нам уже сказали стріляти. Мені на той час було 20 років, людей не вбивав, мені було просто страшно. Та й цивільні автомобілі проїжджали по трасі.

Під’їхали ближче і побачили, як на автомобілі піднімають український прапор. Я виглянув з башні. Кринув: «Свої, не стріляйте!». Кулемет навели на них, сказав навіднику не відводити зброю  в сторону.

Із-за машини вибіг поранений у нашій формі і крикнув: «Хлопці, там засідка. Вони сидять справа і зліва у болотах. А перед тим ми бачили, як злетіло більше 20 російських гвинтокрилів.

До того ми в бойових діях не брали участі. В ООС наші танки знаходилися за 10-15 км від району бойових дій, була заборона на стрільбу.

Виїзди були, хто хотів вчитися, відправляли в навчальний центр «Десна». Там три місяці навчання, стрільба по мішенях, але по живих цілях ні разу.  

Що то був за КамАЗ, дізналися пізніше. На посту рашисти виставили свою диверсійно-розвідувальну групу, перевдягнули її у наші одностроях, тільки з білими пов’язками. Коли наші військові зрозуміли, на кого нарвалися, зав’язався бій, отоді і відбили цей КамАЗ.

В обороні Антонівського мосту наш підрозділ брав участь з 11 години 24 лютого до 18-ї наступного дня 25 лютого. Тоді я втратив свій перший танк Т-64.

Танкісти допомогли взяти в полон 22-х росіян

У згаданому інтерв’ю танкіст Сергій Парійчук розповів ще одну історію зі свого фронтового життя.

Біля населеного пункту Первомайське протягом трьох днів кацапські штурмовики пробували прорватися у місто.

—Виходило так: якщо вони прорвуться до дороги, яка заходить в населений пункт, тоді просто закриють наших хлопців у місті і в нас не буде можливості постачання, — згадував під час минулорічного інтерв’ю танкіст. —  Піхота і розвідка за два дні окопалися біля самої дороги. А в цей час у посадці десь за 150 метрів засіла група російських штурмовиків, які вночі мали перекривати дорогу. Про це дізналися з перехватів розмов орків. Наше командування прийняло рішення, що о шостій ранку силами розвідки за підтримки танку будемо заходити і штурмувати. Там позаду чисте поле, балка, як тільки вони відійдуть, то потраплять у пастку. Стояло завдання — вибити їх звідти.

У запланований час зробити це не вийшло: сталася поломка кулемета, у танка підтікало мастило, тому виїхали приблизно об 11-12 годині. Було вирішено, що ми їдемо перші, а за нами два «Хамери». Ми мали вести вогонь до того часу, поки наші хлопці не здійснять висадку з автомобілів і не почнуть штурм. Ми під час штурму мали підтримати їх, щоб ближче підійшли до позицій ворога. Але вийшло як? Там було 22 бліндажі. І всі 22 снаряди з танка точно залетіли у ці бліндажі. Завдяки цьому усіх, хто там знаходився, оглушило і вирубило. Тому наші хлопці зайшли, як кажуть, як на парад. У русні було пару двохсотих, а всі інші вийшли і здалися.

Ось так завдяки злагодженим діям нашого танкового екіпажу і піхоти вдалося взяти у полон 22-х росіян.

«Ще не бачив, щоб берці так високо літали»

Фронтових історій у кожного військового дуже багато. Вони — про жорстоку правджу війни, яку знають тільки ті, хто перебуває безпосередньо у гущі цих страшних подій. Є такі історії у пам’яті мого співрозмовника.

—Цю історію мені розповів командир роти, — говорить Сергій Парійчук. — Він почув її від навідника танку. Той поділився картиною, яку раніше ніколи не доводилося бачити.  «Командир, я ще ніколи не бачив, щоб так високо берці літали», — говорив з подивом навідник.

Поясню, про що йдеться. Коли танк стріляє фугасним снарядом і снаряд лягає біля піхотинця, від нього тільки берці вгору летять. Ударна хвиля такої сили, що нічого більше не залишається. Саме в такий момент побачив у повітрі берці навідник.

—Ми навіть по гвинтокрилу стріляли танковим снарядом, — говорить Сергій Парійчук. — Вцілити не вдалося. Снаряд пролетів поруч, але від цього лопаті перестали крутитися, вертоліт здуло і він пішов до низу. Тільки завдяки тому, що у нього дві пари лопатей, він зміг утриматися і знову набрати висоту. Інакше збили б з танка вертоліт. Такого я ще не чув, щоб танковим снарядом збивали вертоліт. Могли бути першими, але…

Найкращий танк для мене не «Леопард»...

Сергій Парійчук підписав контракт із ЗСУ у 2020 році. За спеціальністю навідник танка Т-64 БВ1. Хоча освоїв уже й інші типи броньованої гусеничної техніки. Зокрема, Т-72, Т-80 і вже Т-90 почав вчити, самотужки, в Інтернеті. Багато знає про важку техніку. Наприклад, стверджує, що Т-72 машина не для наступу, а для оборони.

Йому вдалося випробувати також хвалений «Леопард-1». Нам передали старі танки, як каже співрозмовник, їх випустили ще у части «холодної війни».

Каже, у такої машини погана бронь, хоча вона швидкісна, має потужний двигун.

Мій співрозмовник працював на шести типах танків: Т-64 декількох типів, Т-72, Т-80, «Леопард-1». Найкращим серед них, на його думку, т-64 БВ1. Особливо відзначає у такій машині  гарну систему управління вогнем.

За його словами, танк, це як будинок на колесах. Каже, були періоди, коли в танку вони їли, спали, жили. Броня захищала їх.

За час війни його екіпажу вдалося знищити майже сто одиниць броньованої техніки. Кацапську техніку палили на Херсонському і Донецькому напрямках.

—Мабуть, ми дуже насолили канапам на Херсонщині, — говорить танкіст. — Бо коли приїхали на Донеччину, то по перехвату почули від русні, що ми вже тут. Засікли нас.

Для урівноваження психіки має друга Весю

Вислів «Танкісти і собака» — це в тому числі і про екіпаж танка Сергія Парійчука.

У його біографії був епізод,коли танкіста відпустили з фронту додому, як кажуть, на власне весілля. Після одруження він повернувся до побратимів не сам. Привіз собачку породи Хаска. Каже, взяв для того, щоб психіку врівноважувати.

—Ми його назвали Весемір, так, як звали одного із персонажів «Відьмак ігор», а скорочено називаємо Веся, —  розповідає Сергій. — Вредний пес, та ще й  гіперактивний. Спершу хлопці не дуже любили його. Але тепер уже звикли. Він постійно з нами, підріс уже, ще один боєць екіпажу.

Запитую, де тепер Веся, коли його хазяїн на лікуванні?

—Вдома, у Жмеринці, хлопці їхали у відпустку, то привезли, — говорить Сергій. — Збитковий пес. Недавно загриз сусідських курей. Теща має з ним проблеми.

Подякуймо ще раз танкісту Сергію, його батькові Віталію і таким, як вони, захисникам, за те, що ту по нашій землі не ходять окупанти. Ще раз бажаю танкісту швидкого одужання.

Читайте також:

Опинився у бліндажі із трьома орками: як десантник вирвався з полону і привів з собою окупантів

Фотоконкурс "Як козаки Україну захищають" завершено. Редакція та партнер ТМ "Зодчий" привітали переможців (партнерський проєкт)

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.