Метровий шар залізобетону. Як зсередини виглядає бомбосховище “Водоканалу”

Зараз бомбосховища називають “захисними спорудами цивільного захисту населення”. У Вінниці нараховується 74 таких споруди, з них у придатному стані - з десяток. Вони розраховані винятково на працівників підприємств і можуть “прихистити” не більше десяти тисяч населення - це за найоптимістичнішими розрахунками міськради. Сховище “Вінницяоблводоканалу” - одне із тих, що у придатному стані.

Взагалі на території комунального підприємства таких укриттів - три. І кожне з них розраховане на 100 людей. Ключі від приміщень знаходяться у диспетчера водопровідної станції.

Як працює система оповіщення?

На технічному поверсі однієї із споруд “Вінницяоблводоканалу ” знаходиться сирена, яку вмикають у випадку надзвичайних ситуацій. Працює вона так голосно, що за словами Леоніда Глуханюка, фахівця з питань цивільного захисту підприємства, "трясуться" три поверхи, які знаходяться під системою сповіщення.

До того ж, по периметру усього “Вінницяоблводоканалу” розміщені три колонки, радіус чутності яких - від 150 до 200 метрів. Саме через них працівників підприємства у разі чого повідомлятимуть про небезпеку, а поки звідти чується тільки:

“Леонтій Каракулько, підійдіть до диспетчера!”.

Леонтій Каракулько - це начальник водопровідної станції, у якого на момент екскурсії до захисного укриття знаходились ключі від входу до споруди.

Та захисна споруда, до якої прямували журналіст та працівники “Водоканалу”, знаходиться між будівлею водопровідної станції 1936 року та магазинчиком.

Всюди на шляху до будівлі трапляються дороговкази на кшталт "Сховище № 0008 - 50 м". Вона має площу 120 квадратних метрів, покрита метровим шаром залізобетону і витримає навіть пряме влучення великого снаряду, як каже Глуханюк.  

Нащо “Водоканалу” бомбосховище?

На шляху до укриття Леонід Глуханюк, фахівець з питань цивільного захисту “Водоканалу”, розповів журналісту, що усі захисні укриття будувались у 70-х роках минулого століття.

— Чому саме “Водоканал”? Бо це об'єкт стратегічний. Наші працівники подають воду у місто як у мирний час, так і у особливий період. Під особливим періодом я маю на увазі не тільки війну, а й надзвичайні ситуації, які пов'язані із природними катаклізмами чи, наприклад, епідеміями, - розповів він по дорозі.

Зокрема, працівники “Водоканалу” працюють із хлором, тому й підтримують сховище в належному стані - щоб у разі чого перечекати там небезпечні для життя години.

— Хлор - дуже отруйна речовина. Його пари одразу спричиняють набряк легень, і людина через пару хвилин вмирає. От ви зараз проходили повз діжки і навіть не звернули на них уваги. А у одній такій - майже тонна хлору. Одного контейнера буде достатньо, аби отруїти половину міста. Тож, приміром, коли почали вибухати снаряди в Калинівці, ми контейнери із хлором вночі екстренно евакуювали.

Читайте також: Навчання МНСників: як на “Водоканалі” ліквідували фейковий витік хлору

Запах льоху і гермодвері

Ззовні це звичайне, схоже на підвал, господарське приміщення із асфальтованим дахом і табличкою "Бомбосховище №0008" на дверях. Зрозуміти, що перед вами - захисна споруда, можна тільки по такому собі “козирку”, що стирчить над асфальтовим дахом.

Це вентиляційна шахта, і її призначення - “прогнати” повітря через спеціальну фільтрову установку, звідки воно вже очищеним подається всередину укриття.

— За всі роки існування сховища ним поки не довелось скористатися, - розповідає Леонід Глуханюк, поки начальник водопровідної станції Леонід Каракулько відкриває двері “бомбосховища”.

Спустившись донизу сходами, одразу наштовхуєшся на герметичні двері із вентилем(такі двері ще називають гермозатворами), - першу ознаку того, що, не дивлячись на запах льоху, це все-таки не звичайний підвал. Вони повністю металеві і точно важать пару сотень кіло. За ними - тамбур, і ще один гермозатвор.

Ряди нар і сотні протигазів

Власне, сховище починається вже за другими гермодверима. Прямо навпроти входу на лаві стоять два ящики зі старенькими, але робочими протигазами. А взагалі споруда складається із двох основних приміщень із рядами двоповерхових лав, також тут є два туалети і кілька допоміжних кімнат.

— Верхні нари - для того, аби спати, нижні місця - сидячі. Матраци тут “по жизні” не передбачені - приміщення розраховане тільки на три доби перебування. Тут повинна пересидіти лихо робоча зміна. А можуть і знаходитись періодично - одні прийшли, інші - пішли, - каже Глуханюк, вказуючи на двоповерхові лави, пофарбовані у зелений колір.

У цих приміщеннях знаходяться і два резервуари фільтрованої води на 300 літрів: по одному на кімнату. Прикріплена до діжки із водою скляна колба за принципом сполучених посудин показує, скільки залишилось води у резервуарі, і наскільки вона чиста.

— До діжки підведені труби, які періодично проводять промивку резервуару. А воду міняємо кожні 10 днів, - каже Леонтій Каракулько.

“Серце” і “легені” бомбосховища

Через першу кімнату із лавами можна потрапити у фільтровентиляційне приміщення. Тут розміщена фільтровентиляційна установка, яка потрібна для захисту сховища від отруйних речовин. Вона очищує повітря, розподіляє його по відсіках і створює у сховищі надлишковий тиск, аби заражене повітря не могло потрапити у приміщення сховища навіть через мікротріщини у покритті. Установка працює на електриці, але може і у ручному режимі - тільки потрібно буде постійно крутити електроручний вентилятор.

— На випадок, якщо немає світла, ставимо крутити важіль пару людей, і вони фільтрують повітря у ручному режимі. Крутити важкувато, і для того, аби полегшити і пришвидшити роботу, вентилятор оснащений спеціальним механізмом, який пришвидшує оберти важеля(редуктор - авт.). Як-то кажуть, захочеш жити, будеш крутити, - сміється Леонтій Каракулько.

Серцем сховища є дизельна електростанція - на момент екскурсії її у приміщенні не було, але взагалі на підприємстві їх є близько п’яти, тож проблем із електроенергією у разі чого у сховищі не виникне.

Є тут також два туалети - “совдепівські”, як їх скептично називає Леонід Глуханюк, медичний куточок і комора для сухих пайків. Є і стаціонарний телефон - щоб отримувати інформацію, що коїться назовні. Інший зв’язок тут не працює. Усі комунікації, кажуть Леонід та Леонтій, повністю у робочому стані.

— Ми складаємо кожен рік план ремонту будівлі, тобто робимо обстеження, дивимось, що треба полагодити чи замінити. Бо сховище повинно бути готовим прийняти людей у будь-який час.

Куди ховатись вінничанам?

Олег Парфілов, начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної і оборонної роботи та режиму секретності, розповів журналісту, що в укриттях, які закріплені за підприємствами, може укритися близько 10 тисяч чоловік:

— Але ті сховища тільки для працівників підприємств. І десять тисяч - це якщо взяти за основу, що у нас усі сховища у ідеальному стані. Але реальний стан цих укриттів точно зменшить цю статистику наполовину.

Що ж до основного населення міста, воно укриватиметься у найпростіших укриттях: це усі підвальні, цокольні приміщення. а також підземні переходи.

Як каже стаття № 32 Кодексу цивільного захисту України, “в найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесене до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакувації у безпечне місце, а також інших населених пунктів".

Кількість найпростіших укриттів, враховуючи підвальні укриття у адміністративних спорудах, може вмістити у себе відсотків на 10 більше населення, ніж є у Вінниці, як розповів Олег Парфілов.

— У нас із 2015 року діє розпорядження міського голови, у якому прописано, що департамент житлового господарства, а, крім того, і ЖЕКи, повинні утримувати усі підвальні приміщення у належному стані. Вони кожні півроку звітують щодо цього питання перед міським головою. Окрім того, у нас у міській раді є відділ контролю, який вибірково проводить перевірки цих підвальних приміщень. Деякі вже були покарані через неналежний стан таких укриттів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.