«Магда»: Фільм про німкеню, яка вийшла заміж за вінничанина, про її любов, муки і обірване життя
- Історія двох закоханих, нашого земляка Олексія Кучинского і німкені Магди Хоманн, — в основі фільму «Магда».
- Стрічка знята у 2021 році, а вже має нагороди чотирьох Міжнародних фестивалів.
- Картину створено за книгою правнука німкені — вінницького журналіста Сергія Сай-Боднара.
- Коли і де можна буде побачити фільм? У нашій області його вже демонстрували…
Про трагічну долю німкені Магди Хоманн журналіст 20minut.ua дізнався від її правнука — Сергія Сай-Боднара. Один із двох синів Магди, Петро, був дідусем Сергія.
Історію своєї прабабусі Сергій розповів у книзі «Любов і муки Магди Хоманн».
Мій співрозмовник журналіст, працював заступником редактора молодіжної газети у Вінниці, нині продовжує роботу в одному із всеукраїнських інформаційних агентств у Києві.
Книга надрукована на двох мовах — українській і німецькій. Серед авторів значиться також Петер Хоманн, німецький родич Магди.
Видання вийшло у світ у 2014 році. Фільм зняли торік.
Картина збирає нагороди
Першими картину побачили земляки головного героя книги і фільму — колишнього військовополоненого солдата Олексія Кучинського. Він родом із села Каришків Барського району, звідки й автор книги. Сергій Сай-Боднар привіз показати фільм землякам.
Каже, до події готувалися громадою. У сільському клубі провели ремонт. Уже й не пам’ятають, коли в ньому «крутили кіно». Проблему з екраном вирішили по-сільському просто: біле полотно пошили з декількох простирадл. У залі встановили динаміки, аби було чути звук. Інгу техніку привіз з собою Сай-Боднар.
Автора книги Сергія Сай-Боднара земляки зустріли в Каришкові хлібом-сіллю
Події на екрані сильніше впливають на емоції, ніж рядки книги. Її автор подарував землякам раніше, ще після написання. І не одну. Сюжет вони знали ще й з розповіді старожилів.
Односельці, які зібралися на перегляд, діставали носові хустинки, дивлячись на екран. Побачені кадри перевернула душу автору книги і його родині, які були присутні у залі. Вони теж не могли стримати сліз. Йдеться ж про рідну кров. «Це історія вистраждана нашою родиною, — говорить Сергій. — Без сліз, без хвилювання в серці її не можна сприймати».
Восени нинішнього року стрічку можна буде переглянути в кінотеатрах нашої держави.
Тим часом фільм уже завоював чотири міжнародні нагороди. На кінофестивалі Golden Eagle Film Festival в Індії «Магда» здобула головний приз. У Будапешті картину відзначено за найкращу драму. Ще однієї відзнаки творці картини удостоєні на кінофестивалі Lulea International Film Festival у Швеції. Журі 18-го київського міжнародного фестивалю «Кінолітопис» назвало переможцями режисера і оператора картини — вони отримали нагороди за кращу роботу.
Під час нашої розмови з автором книги, він же працював над сценарієм, пан Сергій говорив, що йому телефонував режисер і повідомив, що «Магда» має ще одну нагороду кінофестивалю у Німеччині.
«У списках в’язнів не значиться…» — дотепер не відомо, де знищили жінку
У роки Першої світової Олексій Кучинський з Каришкова опинився в полоні у Німеччині. Щоб після війни повернутися додому, потрібні були гроші. Заробляв їх в одного з німецьких хазяїв. Там же працювала німкеня Магда. За віком — майже його ровесниця. Походила з багатодітної родини. Покохали одне одного.
Її повідомлення батькам про те, що хоче вийти заміж за чужого солдата, спричинило скандал. Мама з татом попередили: якщо так вчинить, родина відмовиться від неї. Автор книги уточнив під час розмови: у Німеччині зневажали своїх дівчат, які виходили заміж за ворогів. Про це він чув від німців, коли перебував у цій країні.
Батьки Магди висловлювалися категорично проти, а серце дівчини підказувало, що українець Алекс, як вона називала Олексія, це її доля. І вона вирушила з ним у далеку дорогу.
Спершу її неприємно вразили злидні і бездоріжжя, які побачила на тодішньому Поділлі. Але голод 1932-1933 років!..
У Каришкові нмкеню спіткало велике горе — помер її коханий Алекс і вона залишилася одна з двома синами на руках. Синочків-двійнят звали Петром і Павлом.
Вона писал листи в Німеччину до рідних. Просила допомоги. Відповіді довго не було. Тільки згодом озвався її старший брат Густав. Він надіслав їй посилку.
Коли гітлерівці окупували Україну, серед німецьких солдатів був і її Густав. На фронт у червону армію забрали обох синів Магди. Не раз уявляла ситуацію, як вони стрілятимуть одне в одного!.. при цьому сльози заливали очі.
Автор книги Сергій Сай-Боднар (ліворуч) з акторами фільму на знімальному майданчику у музеї побуту й архітектури у селі Пирогово під Києвом
Брат мав план повернення сестри додому
Густав мав план повернення сестри додому. Розшукав її, вони зустрілися. Розповів, що все продумав, як її повернути в Німеччину. Зробив необхідні документи, але… Магда відмовилася.
—Сини повернуться з фронту, а мами нема…— говорила вона Густаву. — Що вони подумають про мене? Їх заберуть у тюрму за те, що втекла з німцями. Та й могила Алекса тут.
З важким серцем прощався Густав з наймолодшою з сестер. Схоже, відчував недобре.
Магду заарештували після звільнення Вінниччини від німецьких окупантів. У Каришків приїхав загін з органу безпеки, шукали тих, хто прислужувався німцям, і її забрали. Сини після повернення з фронту не застали мами вдома. Їздили в далекі краї, де утримували ув’язнену жінку. Однак зустрітися з мамою синам не дозволили. Останній її лист з ГУЛАГу датований 1947 роком.
На всі письмові запити про долю матері сини отримували однакову відповідь: «У списках ув’язнених не значиться».
Актори і режисер фільму "Магда" на знімальному майданчику
Її брат Густав після повернення з фронту до останніх днів мріяв про те, аби хоч щось дізнатися про сестру. Про неї нагадували листи, які вона писала з подільського села.
У поважному віці передав їх племіннику Петеру Хоманну. Той повсюди звертався з проханням допомогти розшукати Магду. І тільки у роки нашої незалежності вдалося знайти її рідню у Каришкові. На той час ще був живий один із синів Магди. Саме тоді про листи прабабусі дізнався Сергій Сай-Боднар.
—Невже раніше в родині нічого не розповідали про Магду? — запитую співрозмовника. — Коли ти навчався в школі, в університеті, хіба нічого не говорили?
—У радянські часи боялися про таке розповідати, аби це не зашкодило нам, — каже Сергій. — Німкеня, засуджена… Це вже кидало тінь на родину. А пізніше, не знаю. Дід Петро майже нічого не згадував. Коли надійшов лист з Німеччини від Петера Хоманна, його вже не було серед живих.
Зустріч з родичем у Німеччині
У 1995-му Сергій зустрівся з Петером у Німеччині. Їздив разом зі своєю дружиною Ларисою. Тоді ж уперше побачив листи, які прабабуся Магда писала до брата Густава з Каришкова. Аркуші паперу списані німецькою. Петер уточнив, що це старонімецька мова. Українська мова давалася німкені дуже важко. Про це він дізнався пізніше. Розповіли земляки в селі, які пам’ятали німкеню.
Разом з дружиною вони записали свідчення усіх, хто хоч трохи спілкувався з Магдою, у кого залишилися спогади про неї. У селі її називали Марта, так було звичніше для місцевих.
Зібрані спогади є у книзі. Однак не всі. «Після виходу книги вдалося дізнатися ще деякі факти й історії про німкеню»,— говорить співрозмовник.
Де нині листи?
Дякую Сай-Боднару за подаровану книгу з дарчим написом автора і запитую, де нині листи Магди?
—У Петера у Німеччині, — каже він. — На мою думку, мали б бути у музеї. Але німців вони навряд чи зацікавлять. У них дотепер залишилося зневажливе ставлення до тих, хто вийшов заміж за їхніх ворогів. Тим паче, який інтерес можуть становити події, що відбувалися у двадцятих-сорокових роках минулого століття в українському селі? Про них Магда розповідала у листах до брата.
Сай-Боднар каже, що має попередню домовленість про передачу листів до Національного музею Голодомору в Києві. Письмові свідченням про голод у подільському селі, записані іноземкою, це ще один документ для звинувачення тоталітарного режиму.
«Я знаю, хто тобі допоможе»
—Задум зняти фільм виник під час презентації книги, — розповів Сергій Сай-Боднар. — Представляли видання в інформаційному агентстві «Укрінформ». Після завершення мої друзі сказали, що це сюжет для фільму. Переконували, що зобов’язаний зробити це у пам'ять про прабабусю. Її не тільки знищив режим, навіть сліду не залишив про неї. Я також намагався знайти інформацію про Магду. Отримував з Росії такі само відповіді, як і колись сини Магди.
П’ять років Сергій шукав можливості екранізувати книгу. Не так просто у нас знімати кіно. Дійшло до того, що він пішов навчатися на курси кіносценаристів. Це допомогло у написанні сценарію. Він один з авторів сценарію.
Знайти режисера все-таки вдалося. Кіномитця зацікавив сюжет. Разом їздили в Німеччину, відзняли кадри батьківського будинку Магди, храму, який вона відвідувала, її нинішню рідню. А далі… Режисер кудись зник. По телефону повідомив, що йому не цікаво працювати з таким матеріалом.
—Я знаю, хто тобі допоможе, — сказала одного разу знайома колега після прочитання книги. — Не сумніваюся, що точно допоможе.
Вона познайомила автора книги з директором однієї з приватних кінокомпаній. Той знайшов режисера. Для нього, Дениса Соболєва, це була перша художня стрічка. Під час спілкування з Соболєвим, пан Сергій відчув, наскільки режисер перейнявся майбутньою картиною. Його цікавили найменші деталі цієї історії. Вони, автор і режисер, багато спілкувалися. Після того знняли презентаційний ролик. Пошук коштів почали з представлення трейлера на конкурс Держкіно.
Після засідання конкурсної комісії Соболєв розповідав Сергію, як її учасники одноголосно підтримали пропозицію надати кошти на зйомки «Магди». Таке рішення окрилило всіх — автора книги, режисера і, звичайно, директора кінокомпанії.
Де знімали картину?
Зйомки відбувалися на території двох музеїв. Обидва розташовані просто неба. Два тижні працювали у музеї побуту і архітектури, що у селі Пирогово під Києвом, а завершували роботу в історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» Київської області.
Тільки там можна нині побачити старі сільські будиночки. Для сцен періоду Другої світової війни, коли Густав зустрічався з Магдою, кіношники віднайшли старий німецький мотоцикл.
До акторів - з корзиною пирогів
В один із знімальних днів запросили на майданчик автора книги. Дружина Сергія напекла корзину пирогів і вони удвох поїхали до музею у Пирогово.
—У мене склалося враження, що кіношники під час роботи нікого не бачать і не чують, — розповідає Сергій. — Така атмосфера панувала під час зйомок.
Під час перерви артисти із задоволенням смакували пирогами. Тоді вдалося поспілкуватися з двома виконавцями головних ролей — Магду зіграла Дар’я Творонович, Алекса — Олег Москаленко. У фільмі також задіяні Юрій Висоцький, Роман Покровський, низка інших професійних київських акторів.
У розмові з Дарією Сергій з Ларисою відчули, що її зачепила за живе доля німкені. Здавалося б, чужа історія, а хвилює серце. «Дар’я дуже проникливо виконала роль Магди, — говорить Сергій. — Щиро дякували їй за це. Так само, як іншим акторам. Потис руку режисеру, оператору…»
За словами співрозмовника, у фільмі є декілька творчих домислів. Їх зробив режисер. Однак історичного факту, канви сюжету книги вони не змінили. Фільм сподобався родині Сай-Боднарів. Як і його землякам. Чотири міжнародні відзнаки картини, мабуть, не останні…
Нагадуємо, нинішньої осені картину зможуть побачити всі охочі.
Запитую пана Сергія, чи продовжить пошуки слідів прабабусі. Каже, нема смислу. Іншої відповіді, яку вже маємо, росіяни не дадуть. Тим більше у нинішній час…Але відчуття невиконаного обов’язку перед прабабусею Магдою залишається. Можливо, колись зміняться часи і вже моїм дітям, чи внукам вдасться віднайти приховану сторінку нашого роду.
Читайте також:
Нашій області — 90! Віхи історії: купили в армії два танки Т-55, щоб орати поле
Кінопрем'єри лютого: найкращі фільми 2022 року, які варто переглянути
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
