Кицька вигодувала білченят, яких врятувала вчителька з Хмільника

У березні нинішнього року біля школи №3 у Хмільнику розчищали дерева. В цей час на землю впало гніздо. А в ньому – шестеро білченят. Тваринки були ще зовсім малі, навіть на очі не бачили. Учні одразу донесли новину вчителям. Ті вирішили чекати, можливо, мама-білка відшукає своє потомство. Однак вона так і не з’явилася на подвір’ї. Дорослим, а тим більше дітям, було шкода білченят. Безпомічні тварини без допомоги загинули б.  Забрати їх додому наважилася 28-річна вчителька Ірина Черній. Колеги радили їй взяти хоча б дві тваринки. Розуміли, що з шістьма буде багато клопоту. Як вибрати, кого рятувати, а кого залишати? Додому принесла гніздо з усіма шістьма маленькими ще сліпими істотами. Перші дні годувала з піпетки сумішшю, яку придбала в аптеці. А потім сталося те, на що пані Ірина не сподівалася.

Їсти просили вдень і вночі

-Наша кицька в той час чекала котенят, - розповідає Ірина. – Це вона допомогла мені виходити білченят. Годувати з піпетки шістьох тварин було непросто.  По-друге, невідомо, як вони росли б без молока. Коров’яче їм не підходить. Пишуть, що можна козячим, але ні корови, ні кози не тримаємо. Нема можливості це робити у місті. Вичитала в Інтернеті, яку суміш можна згодовувати, купила в аптеці, тим і годувала. Робити це доводилося не тільки вдень. Вночі білченята так пищали, що змушена була підніматися з ліжка і давати їсти.

На четвертий день годування з піпетки кицька привела котенят. Однак народилися вони мертві. За словами пані Ірини, коли білченята пищали, кицька поривалася до них. Жінка вважала, що вона хоче їх з’їсти. Насправді все було не так.

-Вирішила перевірити, що кицька буде робити, пустила її до одного білченяти, - продовжує Ірина. - Вона почала його облизувати, тоді дозволила ссати. Після цього інші п’ятеро потягнулися. Це було щастя для них і для мене. Щоправда, хвилювалася, чи підійде їм котяче молоко.  З часом переконалася, що воно білкам на користь. Видно було, як підростають.

Неабияк вразило Ірину те, коли перше білченя відкрило око. Як стверджує співрозмовниця, вона звернула увагу, що спершу тваринка дуже старанно терла лапкою біля ока. А тоді з’явилася чорна цяточка, уставилася на неї.

-Я дивлюся на нього, а воно – на мене, - усміхається Ірина. – У білченяти був зляканий погляд, воно вперше побачило цей світ. Так тривало недовго. Тварина зрозуміла, що їй нічого боятися, коли я погладила її рукою.

Забирали хліб зі столу, залазили в банку з медом…

Протягом двох місяців – березень й квітень – кицька «напувала» молоком своїх «немовлят».  Ті підростали, як на дріжджах. Вчителька каже, приємно було спостерігати, як кицька їх вмиває, а вони граються з нею – обіймають лапками за шию, тягають за хвіст, лягають їй на спину. За цим можна було довго спостерігати, не стримуючи задоволення. Тварини облюбували місце у шафі для одягу. На самому дні. На початку травня білченята стали більш самостійні. Відчули, що в будинку їм безпечно, що цікаво гратися не тільки біля «мами», а можна й далі бігати, у всі куточки забиратися. Стали лазити по шторах, забиратися на стіл, на вішалку для одягу. Ірина звернула увагу, що в такі моменти кицька сумувала, залишаючись самотньою.

У кімнаті будинку стоїть дзеркало, яке Ірина прикрасила по краях декором з жолудів. Каже, була задоволена своєю роботою. Гадки не мала, що згодом декор згризуть білченята. Тварини зрозуміли, що для них це гарна годівниця. До того ж, стали робити там свої заначки. Тягнули сюди сухарі, які забирали зі столу, горіхи. Ірина звернула увагу, що білченятам неабияк смакує солодке. Вони могли встромити голівку у банку з медом і лизати його, так само шукали цукор. Однак вона не допускає їх до таких продуктів. Прочитала, що їх споживання може зашкодити печінці тварин.

-Як кликати кицьку – всім нам відомо: кіс-кіс, а як білченят – не знаємо, - продовжує співрозмовниця. - Вони розумні: стали відгукуватися на «кіс-кіс». Бувало, кличеш кицьку до молока, а тут з іншої кімнати прибігають шестеро білченят. З ними потрібно постійно займатися, бо інакше здичавіють. Чи кусаються? Хіба тоді коли забираєш з силою, можеш зробити боляче, тоді у відповідь можуть вкусити.

Цезар, Мазунка, Боягузка навчилися відкривати хвіртку

-Мої білки, як діти в школі, всі різні, - стверджує вчителька. – У кожної свій характер, свої повадки. На це одразу звертаєш увагу. Досить бодай трохи пригледітися до них – і стає зрозуміло, хто чого вартий. Маю ще одних учнів.

Одному білченяті дали кличку Мазунка. Вона не відходить від мами-кицьки. Весь час ластиться, частіше інших обіймає лапками за шию, обціловує, облизує кицьку,  довше інших лежить поруч або на ній. Ще одна – очевидна боягузка, тому й кличка в неї така. Всього і всіх боїться. За словами пані Ірини, серед її нових «вихованців» є представником чоловічої статі, його назвали Цезар. Він завжди шукає собі все краще – краще місце, більше схопити їсти.

Доглядати за сімейством білок Ірині допомагає мати і брат. Брат виготовив клітку на подвір’ї будинку. Там утримують тварин.

-Але ж їх уже п’ятеро, а ви кажете шестеро, - звертаю увагу пані Ірини.

-Ці розумахи навчилися самотужки відкривати хвіртку, - каже вона. – Чіпляються дружно лапками за хвіртку і розхитують доти, доки вона не відчиниться. Тому тепер зачиняємо з допомогою шуруповерта. Так брат порадив. Коли відчиняли, вибігали на волю. Бувало, день і ніч деякі не поверталися. Одна білка таки зникла. Вони ж до котів біжать, довіряють їм, бо звикли. Мабуть, до якогось котяри й потрапила в гострі лапи.

Білки два рази в рік приводять потомство, причому, немале – по 10-12 білченят. Ірина каже, якщо це станеться, з такою «фермою» вона не справиться. Тому шукає можливість, кому б передати своїх підопічних. Тільки це мають бути надійні руки.

Коментар

Повезло, що вчасно знайшлася друга «мама» 

Директор Вінницької станції юних натуралістів Ольга Драгомирецька:

Нічого дивного в тому, що кицька вигодувала своїм молоком білченят, у цьому нема, - каже пані Ольга. – Адже названі тварини належать до групи ссавців. А це означає, що вони мають однакові властивості споживання молока. Мені відомо, коли кролиця вигодувала білченят. Тут треба говорити про ситуацію, що так вдало склалася для білченят. По-перше, знайшлася добра людина, яка взяла на себе всі клопоти з догляду за ними. Не кожен на таке зважиться. Маємо подякувати пані Ірині за виявлену турботу. По-друге, події співпали у часі з народженням котенят, і в цей період у кицьки було молоко.

Звертаю увагу, що надалі такі тварини уже не зможуть жити на волі. Вони до цього не пристосовані. Їх місце – у вольєрі. Ми могли б прийняти їх до себе на станцію. Думаю, в зоопарку не відмовили б у тому, щоб взяти їх на подальше утримання.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.