«Хохли, здавайтеся!». Золотий хрест отримав за бій на островах, в якому дивом вижив
- У розпал бою у нього промайнула думка, що не виживе.
- Він взяв на себе командування, не будучи командиром.
- Орків зупинили, а головного сержанта нагородили Золотим хрестом.
Золотий хрест — це нагорода Головнокомандувача ЗСУ. Наш земляк з Тульчинської громади В’ячеслав Яцик, головний сержант мінометного підрозділу, отримав її за бій на одному з островів у нижній течії Дніпра на Херсонщині. Військовий понад пів року виконував завдання на островах.
У розмові з RIA розповів, що війна у такій місцевості має свою особливість. Яку саме, не важко здогадатися. Територія з усіх боків омивається водою. Сховатися ніде. Навіть якби потрібно було відступити — позаду вода.
«Засікли» на четвертий день
Навіть взимку Дніпро у дельті не замерзає. Це В’ячеслав Яцик бачив особисто. Понад пів року виконував бойові завдання на Дніпровських островах. Щоб добратися до берега, потрібен човен з потужним двигуном. Втім, його наявність не гарантує, що залишишся живим. Острови бомбили з повітря й обстрілювали з берега.
—Як тільки орки встановлювали наші координати — робили м'ясо, — каже співрозмовник. — Обстрілювали з гармат, з танків…
На одному з островів підрозділ, в якому служить В’ячеслав Яцик, отримав завдання зайняти спостережний пункт і максимально замаскуватися. Вони розуміли: надовго не сховаєшся. Три дні їх не могли виявити. На четвертий потрапили у поле зору рашистів.
Співрозмовник не приховує, що дехто з військових проявляє безпечність. Коли говориш, не включати мобільні телефони, все одно знайдеться той, хто проігнорує застереження.
Яким чином їх «вирахували» рашисти, про це вже пізно говорити. Змушені були вступити в бій. І той бій міг стати для нашого земляка останнім. Він відверто говорить про це.
Орки розпочали з психологічної атаки. Підпливли до острова і почали кричати у гучномовці: «Хохли, здавайтеся!». Ситуація нагадувала ту, яка у свій час сталася на острові Зміїний, де наші прикордонники у відповідь відправили російський військовий корабель у відомому напрямку.
В’ячеслав не розповідає подробиць вогневого протистояння їхнього підрозділу з рашистами. Запитую, чому довелося взяти на себе керівництво, адже він не був командиром. Каже, всі ми різні люди, з різною психікою, різним характером, тому не кожен може витримати ситуацію, коли опиняється на межі життя і смерті.
Хтось мав приймати рішення, як діяти в тих умовах. Робити це треба було терміново, інакше… За його словами, хлопці стояли друг за друга, стіною і виграли бій. А нашого земляка Головнокомандувач нагородив «Золотим хрестом», Щоправда, про це військовий дізнався пізніше.
«У нас бойовий квартет — «Шахтар», «Німець», «Міхей» і я «Коваль»
У В’ячеслава позивний «Коваль». Має трьох надійних друзів. Це — «Шахтар», «Німець» і «Міхей». Здружилися під час проходження підготовки. Відтоді пройшли випробування, як кажуть, вогнем і мечем.
—Ми всі разом проходили підготовку у штурмову групу, — каже співрозмовник.
—Але ж ви вогнеметник, — нагадую В’ячеславу його військову спеціальність.
Він уточнює, що кожен військовий має бути універсальним солдатом, Навіть водій автомобіля і той набуває ще одне уміння, яке може знадобитися йому на фронті.
Побратими з «квартету» проявили себе сміливими уже не раз, зокрема, в тому бою, про який йшлося вище. І стріляли, і поранених виносили…
На жаль, наш земляк зазнав контузії. Його вдалося переправити на берег. У Херсоні надали першу допомогу. Звідти доправили до Миколаєва, далі —до Одеси, де його лікували.
Повернення у стрій до побратимів позначилося приємною подією.
До Херсона прибуло начальство з Києва. За дорученням генерала Залужного В’ячеславу Яцику вручили «Золотий хрест». Для нього це стало несподіванкою. Не знав, що командування подало його кандидатуру на нагороду. Тепер доповненням до нагороди стала короткотермінова відпустка.
Каже, нагороди заслуговує не тільки він, і не тільки його побратими. Хто ще?
На човні з пораненим приплив до орків
Під час розмови В’ячеслав розповів про херсонських рибалок. На його думку, дехто з них заслуговує на нагороду так само, як наші військові. Вони щоразу відгукуються, коли треба переправити поранених з островів на берег. І це за умови, що при цьому ризикують життям. Не всі, звичайно, так роблять. Разом з тим патріотів серед них немало. Вони знають кожен куток, кожну заводь, у них добрі моторні човни, тому почуваються, як риба у воді.
На підтвердження цих слів співрозмовник згадав епізод, який не можна було слухати без хвилювання.
Один з рибалок зголосився переправити на берег пораненого військового з підрозділу Яцика. Пораненого перенесли до човна. Рибалка обережно спрямував човен у заводь. Йшов на веслах, аби не привертати увагу.
—Минуло зовсім небагато часу, як він відплив від берега, і ми почули стрілянину, — продовжує розповідь В’ячеслав. — Звуки долинали з того самого місця, куди відійшов човен з пораненим. Рибалка зайшов у заводь тихо. Мав оцінити ситуацію перед тим, як запустити двигун і спрямувати човен до берега. У заводі на той момент причаїлися орки. Він потрапив їм прямісінько у лапи.
Мій співрозмовник вражений тим, наскільки вправно рибалка зумів вирватися з ситуації. Було чути постріли, ревіння двигуна. Військові мало вірили, що рибалка з пораненим залишаться живі. На щастя, їм вдалося втекти. І своє життя зберіг, і пораненого переправив. Як таку людину не відзначити?
Я б пішки прийшов додому, тільки б війна закінчилася
В’ячеслав Яцик нині знову на фронті. Повернувся у підрозділ після короткої відпустки. Розмову з ним починали декілька разів і щоразу припиняли. «Вибачте, сестра телефонує з Німеччини», — сказав він одного разу. Домовилися про інший час — заявилися гості, рідня приїхала побачитися.
Заходив він також на роботу, працює слюсарем-ремонтником на Ладижинському комплексі з виробництва кормів компанії «Миронівський хлібопродукт». Там теж вважали за честь побачити колегу. Влаштували імпровізовану фотосесію з Героєм. На прощання вручили подарунок — валізу з інструментом. Це знадобиться йому у мирному житті. Чоловік має незвичне захоплення — опанував ковальське ремесло, звідси й позивний «Коваль». Викувані з металу предмети прикрашають подвір’я його будинку.
Запитую, звідки у нього це?
—Все сталося випадково, — каже він. — Якось у Тульчині купив книжку про мистецтво українських ковалів. Спробував, чи й мені вдасться. Сподобалося. Зробив кузню, а далі, як кажуть, пішло-поїхало.
В’ячеслав Яцик знову на фронті, хоча міг перебувати в лікарні. Лікарі сказали, що на нього чекає операція. Після цих слів він опинився перед вибором: їхати, чи йти лікуватися?Згадав про побратимів «Шахтаря», «Німця», і «Міхея» — і відправився в дорогу.
—Я б пішки прийшов додому за п’ятсот, чи навіть тисячу кілометрів, тільки б закінчилася війна, — каже емоційно співрозмовник. — Якби залишився вдома, на душі було б погано: хлопці воюють, а я ні.
Читайте також:
«Ця смілива родина не злякалася війни». Як двоє американців стали волонтерами Шаргорода
Захищав нашу країну з 2017 року. У бою поліг молодий захисник з Барської громади
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
