Фронтовик Євген Першаков: «Мої внуки з Росії бояться приїжджати у Вінницю»

Урочистості з нагоди 71-ї річниці Перемоги над фашизмом відбулися у Центральному парку культури і відпочинку біля пам’ятника загиблим правоохоронцям. У строю вишикувалися нинішні поліцейські. Попереду них у поріділій  від часу шерензі стояли ті, хто після війни служив у міліції області. З-поміж них тільки двоє фронтовиків, які пройшли дорогами минулої війни – Ольга Твєрдохлєбова і Євген Першаков. Ольга Іванівна, як і раніше, залишається енергійною. Фронтовичка з гордістю йшла під руку з начальником поліції області Юрієм Педосом. Вихованці відомчого дитсадка вручили всім учасникам урочистого заходу букети квітів, а Ольга Твєрдохлєбова прийняла з їх рук коровай на вишитому рушнику. Вітав фронтовиків голова ОДА Валерій Коровій.

- На фронт мене забрали з шкільної парти у 17 років, - розповів полковник у відставці Євген Першаков. – Було це у грудні 1944-го, коли до закінчення навчального року залишалося ще майже шість місяців. П’ятеро хлопців з нашого класу викликали у військкомат. Було це в Росії, в Кіровській області, звідки я родом.

Війну закінчив на Далекому Сході, де воював проти японських самураїв.

Уже багато років колишній фронтовик проживає у Вінниці. Живуть удвох з дружиною. У нашому місті також мешкає їхня дочка з сім’єю. Має фронтовик шестеро внуків і стільки ж правнуків.

-У нас є родичі у Росії, - ділиться думками Першаков. – У Красноярському краї внук з дружиною і дітьми, моїми правнуками, там також дружина мого брата.

На запитання, чи знаходять спільну мову у зв’язку з нинішньою ситуацією, ветеран каже, що, на щастя, стосунки не зіпсувалися, як це є у деяких сім’ях.

-Але в гості не їдуть, - уточнює Євген Олександрович.

-Чому?

-Бояться, - відповідає ветеран. – Бояться бандерівців. Хоча й переконую їх, що я, корінний росіянин, як і раніше, вільно почуваюся у місті, не маю з цим жодних проблем, все одно бояться. Хотіли б приїхати, але…

А ось у полковника у відставці Миколи Желєзнова ситуація діаметрально протилежна. Його родичі з російського Липецька навідуються до нашого міста. Так само Микола Захарович їздить до них в гості. Скаржиться тільки, що тепер набагато дорожче треба платити за проїзд.

- Коли почалася війна, мені було 12 років, - розповідає ветеран. – Я з того покоління, яке називають дітьми війни. Бачив, як фашисти вели полонених, як розстрілювали їх, знущалися над ними. Травма залишилася на все життя. Тому День Перемоги для мене особливе свято.

Своє життя Жєлєзнов присвятив службі у прикордонних військах. 

Після урочистих заходів ветеранів запросили у їдальню на традиційні фронтові «сто грамів».