Франція нагородила вінничанина чотирма медалями. Він загинув на службі в Легіоні

Перед памяттю нашого земляка 25-річного Володимира Рибончука схилили голови генерали і побратими з французького Легіону

—Зі смутком дізнався про загибель під час операції «Даман» в Лівані капрала Володимира Рибончука з 1-го іноземного інженерного полку в Лаудуні, —написав військовий високопосадовець. — Він загинув під час розвідувальної місії на маршруті з правої сторони дороги. Сталося це 13 березня 2020 року.

За інформацією генерала,  бронетранспортер ABV, в екіпажі якого Рибончук виконував роль радиста-стрільця, врізався в бетонну бокову стіну і перекинувся через втрату контролю за керуванням машиною.

Уточнюється, що сталося це на звивистій дорозі. Її покриття було мокрим  через сильний нічний дощ. Аварія сталася на крутому спуску. Жодного іншого транспортного засобу, чи пішоходів, в цей час не було. 

Стан здоров’я чотирьох інших військових, які були у бронетранспортері, не викликає занепокоєння.

—Начальник штабу схиляє у скорботі голову перед пам’яттю загиблого, висловлює глибокі співчуття його рідним, побратимам, — йдеться у повідомленні.

Він справжній побратим по зброї

На сайті Міноборони Франції є ще одне повідомлення про трагедію в Лівані. У ньому повідомляють біографічні дані нашого земляка,  про його службу, а також про нагороди, яких удостоєно капрала Рибончука.  

—Капрал Володимир Рибончук народився 30 червня 1995 року в місті Крижопіль в Україні, — читаємо на сайті. – 29 грудня 2015 вступив в Іноземний легіон французької армії. Підготовку пройшов у четвертому полку. Уже на перших порах відзначився товариськістю.

19 травня 2016 року призначений у 1-й іноземний інженерний полк сапером бойової роти. 1 січня 2017-го отримав підвищення кваліфікації до спеціаліста першого класу. Того ж року відбув у перше закордонне відрядження в Об’єднані Арабські Емірати оператором бронетранспортера . Під час відрядження підтвердив високі якості військового легіонера. Він побратим по зброї, на підтримку якого завжди можна покластися.

У 2018 році капрал Рибончук знову підвищив свою кваліфікацію. Відбув у друге закордонне відрядження в Малі і Нігер в рамках операції «Бахрейн». Проявив високу витривалість і стійкість в складних умовах пустелі Малі. Його високо цінували товариші по службі.

Достойна підбірка нагород

Військові назвали нагороди, які були вручені капралу Рибончуку. Їх назви розмістили на сайті у розповіді про Володимира.  За зразкову службу він отримав  Хрест комбатанта, медаль Національної оборони (бронзового ступеня), Медаль захисту території та Заморська медаль «Сахель».

Журналіст 20minut.ua звернувся до відомого дослідника історії військових нагород Максима Царенка з проханням уточнити, що являють собою такі медалі.

—Загалом для війсьькового з 4-річним терміном служби це вагома підбірка нагород, — повідомив Максим Царенко. — Прикро тільки, що йдеться про сумну подію. Щиро співчуваю батькам, рідним та друзям Володимира Рибончука. Прочитав про нього інформацію на сайті Міноборони Франції і почуття гордості відчув за нашого земляка.

Буду чекати, поки не попрощаюся

Як Володимир потрапив на службу у французьку армію? Про це розповіли його шкільні друзі – Андрій Трач і Сергій Меліховський. Кажуть, раніше у Легіоні служив його старший брат – Сергій Рибончук. Нині він проживає у Франції. Брат був для Володимира зразком у всьому.

Однокласник Сергій Меліховський, який проживає у Вінниці, залишив роботу і поїхав у Крижопіль.

—Буду чекати, поки доставлять Володю, — говорить чоловік. — Тільки б не привезли у закритій труні. Хочеться подивитися на нього в останній раз.

Згадує про їхню зустріч у 2017-му. Було це напередодні одруження Меліховського. Володимир тоді перебував у відпустці. Приїжджав до Сергія у Вінницю. Разом поверталися у Крижопіль.

—Володя хотів залишитися на весілля, — говорить Сергій. — Але відпустка закінчувалася. Він телефонував у Францію, хотів домовитися, щоб трохи продовжили відпустку. Не вдалося. Поїхав за день, чи два до весілля.

Сергій дуже хотів бачити його в компанії друзів на такому торжестві. Тим більше, що з Чехії приїхав ще один їхній однокласник і близький товариш – Андрій Трач. Він був свідком на урочистій події укладення шлюбу. У цьому році Андрій теж планує одружитися. Про це він розповів журналісту у телефонній розмові з Чехії.  На жаль, не знає, чи вдасться бути на похороні. Коронавірус став на перешкоді виїзду.

Гірко думати про те, що Володимир не встиг створити сім’ю.

Врятував від спраги

Всі троє згаданих друзів — Володимир Рибончук, Андрій Трач і Сергій Меліховський — навчалися у Крижопільській школі №1. Були дружні, як три мушкетери. Андрій каже, що про шкільні роки міг би розповісти сотні історій.

—У надійності Володі упевнився після одного, здавалося б, дуже простого випадку, — згадує Трач. — Якось у жарки літній день повертався автобусом з Вінниці до Крижополя. Спрага настільки дістала, що в горлі не на жарт пересохло. Грошей у кишені – нуль. Подзвонив двом знайомим, щоб вийшли на автостанцію, взяли води, чи грошей позичили. Обидва відмовили. Один сказав, що не має часу, другий усміхнувся у відповідь, мовляв, нічого з тобою не станеться. Коли подзвонив Володі, почув його спокійний голос:  «Добре, прийду». Тоді зрозумів, наскільки він надійний. Для когось це може здатися дрібницею, а я дотепер пам’ятаю той випадок.

—Володя завжди ділився з нами бутербродами, — згадує Андрій. —  Їх йому кожного ранку готувала мама. Розрізав їх на три однакові частини металевою лінійкою. Дуже щедрий був хлопець. Ніколи в його очах не бачив хитринки, чи жадібності.

 Влітку ми ходили купатися в копанку. Йти треба було біля будинку його бабусі. Заходили провідати її. Вона також жодного разу не відпустила нас, поки не поїмо.

—Ми з Володимиром сиділи за першою партою, — каже Андрій. — було таке, що й урок  зірвали. У такий спосіб «віддячили»  вчительці за те, що розповіла батькам про те, про що можна було промовчати. Інколи і уроки прогулювали. Але не з основних предметів. Йшли з трудового навчання, чи фізкультури. Що було, то було. 

У «Материнському саду» залишилося його дерева

Їхній класний керівник Ольга Вовк-Лукяненко згадала випадок, як садили «Материнський сад» у селі Городківка. «Трійця» друзів тоді трохи проштрафилася. Пішли провідати бабусю, вона проживала у цьому селі, і нікого про це не попередили. Вчителька хвилювалися, не знаючи, де поділися учні. Вона ж відповідала за них. Поїхали на роботу в сусіднє село – і пропали.

Коли повернулися, їх вирішили покарати.

Покарання виглядало таким чином: утрьох мали посадити ряд черешень. Робити це довелося під десятками поглядів учнів з інших класів, які вже виконали свою роботу і ч екали повернення додому.

Пані Ольга дотепер пригадує, як хлопці старанно виконували кожну операцію — викопували ямки, акуратно клали саджанці, поливали… Сад дотепер росте і плодоносить. Є в ньому дерева посаджені, зокрема, Володимиром Рибончуком.

У Легіон потрапив з другої спроби

Після закінчення школи Володимир Рибончук став студентом Вінницького педуніверситету імені Коцюбинського. За словами Андрія Трача, навчався на історичному факультеті. Закінчив два курси і залишив університет.

—Він ще зі школи мріяв про Легіон, — розповідає Сергій Меліховський. — Думаю, вплинув приклад старшого брата.  Я запитував Володю, як він так зумів, залишити університет і поїхати в чужу країну, де чужа мова, нема знайомих. Він відповів: «Та якось так, надумав – і поїхав».

Друзі згадують, що з першої спроби Рибончуку не вдалося потрапити на службу. Але додому він не повертався. Протягом року вчив французьку. І таки добився свого.

Найбільш важко йому було на перших порах. Про це він говорив друзям, коли приїжджав у відпустку. Не фізично – морально: чужа країна, чужа мова, чужі люди.  Згадував місію у Малі. Казав, у пісках можна було вовком завивати. Адаптувався. І став одним з кращих у своєму підрозділі.

З друзями Володимира познайомила ще одна вчителька – Людмила Андріїшена.

—Володю знала ще з дитячого садочка, — розповідає пані Людмила. — Моя племінниця Світлана Капустяник була з ним в одній групі, а потім однокласницею. Завдяки цьому познайомилася з батьками Володі – мамою Оксаною, батьком Русланом. Щирість, доброта, людяність – все це у Володі від них. Які батьки, такий син. Заспокоюємо їх, як можемо. Згадуємо про дитячі, шкільні роки наших дітей. Але втрата дуже велика. Ніхто не чекав такого горя.

Висловлюємо щирі співчуття батькам, братові, рідним, друзям Володимира Рибончука. Нехай земля буде пухом цій молодій, щирій, добродушній людині.

Щиро дякуємо вчителям — Ользі Вовк-Лукяненко і Людмилі Андріїшеній, однокласникам, друзям за надані фото і розповідь про Володимира Рибончука.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.