«Добре, сонечко, спи» — останні слова Віктора Войтенка дружині. Вінниця вшанує воїна автопробігом

• У Вінниці 24 травня відбудеться автопробіг на сороковий день після загибелі Захисника України — Віктора Войтенка.
• 28-річний чоловік загинув під час виконання бойового завдання. У нього залишилися трирічна донечка та дружина.
• Саме вони продовжують берегти пам’ять про хороброго воїна.

Цього дня у Вінниці відбудеться пам’ятний автопробіг. Його учасники вшанують полеглого Захисника України — Віктора Войтенка, якого побратими й родина називали «VILLI — Хоробре Серце». Сорок днів тому, 15 квітня, він загинув, рятуючи побратимів на Запорізькому напрямку: сів за кермо замість іншого бійця — і ціною власного життя врятував інших.

«Я йду не лише за Україну — я йду за Варвару, за тебе, за маму й тата»

Віктор був головним сержантом, командиром 1-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки — і це у віці всього 28 років. Дружина Валентина Войтенко пригадує, що він був наймолодшим у своїй бригаді, але мав велику повагу від побратимів.

— Він був такою людиною, що нікого не слухався, — каже Валентина. — Навіть якщо йому віддавали якісь накази, то коли розумів, що це може обернутися погано для побратимів, одразу казав, що не буде їх виконувати. А слухалися тільки його. Він дуже багато разів витягував хлопців. Його дуже люблять.

Служив Віктор у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. Пройшов бойові дії на всіх ключових напрямках — від Херсонщини до Донеччини. Був нагороджений Золотим хрестом, відзнакою розвідника, отримав нагороди від оперативного командування «Південь». До війська потрапив ще у 2016 році, підписав контракт. Уже у 2017 році був в АТО — служив до осені 2021 року.

У розмові Валентина зізнається: її чоловік завжди тяжів до армії, відколи вона його знала. Припускає, що це також пов’язано з тим, що й батько Віктора воював. А з початком повномасштабного вторгнення батько з сином навіть служили в одній роті — хоча й у різних підрозділах. І позивний Віктора — VILLI — був обраний не випадково: батька полеглого воїна називали «Вільям», як хороброго воїна.

— Тато Віті теж багато разів рятував своїх хлопців, — говорить Валентина. — І це «хоробре серце» передалося і синові.

За життя Віктор був справжнім прикладом мужності — не лише на передовій, а й у повсякденному житті: у ставленні до сім’ї, побратимів, до світу навколо. Він міг би жити й виховувати доньку, але зробив свідомий вибір — бути там, де найнебезпечніше.

«Я йду не лише за Україну — я йду за Варвару, за тебе, за маму й тата», — казав він Валентині голосовим повідомленням у перші дні повномасштабного вторгнення.

«Я їду в Житомир на округ. Буду стояти на блокпості»

Пара познайомилася у 2018 році. Їхня історія — неймовірно романтична, але водночас розбиває серце.

— Я зустріла його тоді, коли взагалі не хотіла стосунків. А втратила тоді, коли любила найбільше, — ділиться Валентина. — Я приїхала тоді до брата, він мене підвіз і каже йому: «Де ти ховав так довго свою сестру?» Потім каже: «Поїхали ввечері в кафе». Я відповіла: «Поїхали». Він мене забрав, і ми одразу почали спілкуватися. Він каже: «Я не хочу тут сидіти, поїхали — я тебе навчу кататися на машині». Я щось йому там спалила в машині, не пам’ятаю — коробку передач, чи що, не знаю. І все — з того дня якось почали спілкуватися. Восени вже почали зустрічатися.

Їхні стосунки витримали й відстань, коли Валентина поїхала до Польщі. А коли повернулася, вже почали планувати дитину. Одружилися закохані у 2021 році. А за місяць до початку повномасштабного вторгнення у них народилася донечка.

— Він дуже хотів хлопчика. До останнього надіявся. Був присутній на пологах і сам перерізав пуповину Варварі. Виходить і питає: «Ну що там, хлопчик чи дівчинка?» Йому кажуть: «Дівчинка у вас». Але він увесь час був поруч. Мені здається, я б не народила без нього. Дуже важкі пологи були, — згадує дружина полеглого захисника.

Коли почалася війна, Віктор Войтенко вже не був у війську. Але 25 лютого сказав дружині, що хоче поїхати до побратимів у частину, передати цигарки. Згодом повернувся додому, купив підгузки та суміш для маленької донечки.

А вже 26-го підійшов до дружини і сказав, що має йти, бо хлопці, з якими він служив же поїхали.

«Ти не переживай, я їду в Житомир на округ. Буду стояти на блокпості», — казав він Валентині. Але дівчина швидко зрозуміла, що чоловік далеко не в тилу, бо дорога до Житомира була надто довгою.

У результаті, за допомогою геолокації Валентина відстежила, що її коханий уже був аж на Миколаївщині.

«Добре, сонечко, спи. Я тебе дуже люблю» — останні слова

Хоч офіційний шлюб Віктор та Валентина взяли ще до війни, перед Богом повінчалися лише в червні 2022 року, коли захисник на кілька днів повернувся з фронту. Подружнє життя припало на час війни, але це жодним чином не послабило силу їхніх почуттів. Як каже Валентина, навпаки — вона ще більше закохувалася у свого чоловіка.

— Він завжди мене задарював квітами. Кожного разу купував для мене «Кіндер», а коли з’явилася донечка — то вже два. Ми святкували всі річниці, — розповідає молода жінка. — І бувало, що я виставляла історії в Instagram не для когось, а лише для нього, бо знала — він побачить і щось мені напише.

Віктор телефонував уночі з позицій, щоб побажати доньці та коханій «на добраніч», шукав будь-яку можливість, аби почути голос і побачити найдорожчих жінок у своєму житті. Навіть на тлі війни їхнє родинне життя було сповнене любові.

— У нього навіть думки не було, що з ним щось станеться. Він завжди казав: «Я повернуся. По-іншому ніяк», — згадує Валентина. — Але за день до його загибелі мене щось дуже тривожило.

15 квітня Віктор загинув на Запорізькому напрямку. Це була субота. Закохані говорили ще близько 17.30. Тоді хоробрий воїн казав, щоб дружина смажила свіжину — бо він скоро буде вдома. Після цієї розмови дівчина заснула. «Добре, сонечко, спи. Я тебе дуже люблю» — це були останні слова, які він сказав Валентині.

Коли вона прокинулася, то побачила, що чоловік телефонував о сьомій, а вже була пів на восьму.

— Я встала і подзвонила до Віті — а він не бере слухавки. А такого ніколи не було. Ми завжди були на зв’язку, навіть коли він був на позиціях. Я казала: «Вітя, я дуже переживаю. Якщо не можеш говорити — просто вибий, і я знатиму, що ти живий». Але він не відповідав, — пригадує Валентина.

Жінку не полишало тривожне передчуття. Вона не хотіла вірити в найгірше — думала, може полон, може поранення. Але слухавки не брали ані побратими, ані батько Віктора, який також був там. Найближчий побратим Арчі читав повідомлення — але мовчав.

Аж раптом мати полеглого Героя сказала: Віктор загинув.

Валентина зізнається: не могла повірити, що його більше немає. До останнього сподівалася, що це помилка. Що, як і в перші дні повномасштабного вторгнення, Вітю знову помилково вважали загиблим. Надія тримала її до п’ятої ранку — допоки побратим остаточно не підтвердив: він загинув.

— Я і досі не розумію, що його немає. Але щодня все більше і більше болить усередині. Це якась пустота, — зі сльозами показує на груди Валентина. Там, на хрестику, висить і вінчальна каблучка коханого. А сам хрест подарував чоловік.

Як стало відомо від побратимів, у машину, якою керував Віктор, влучив FPV дрон. Він сів за кермо сам — щоб уберегти молодого бійця. Він урятував усіх, окрім себе.

Єдиний син, батько, коханий, друг та побратим

Втрата Віктора Войтенка стала великим ударом не лише для родини, а й для всієї бригади. На фронті Віктор був не просто командиром — він був лідером, якого слухали й поважали. Він не дозволяв собі поїхати у відпустку, якщо хтось із бійців був поранений і потребував реабілітації.

«Я не можу — я здоровий, а вони в шпиталях», — відповідав він на прохання дружини повернутися додому.

Його побратими — Андрій, дядя Сірожа «Малиць», Арчі, Банкір — були не просто товаришами. Це була родина, перевірена роками. Їхня «ланка» залишалася нерозривною з перших днів великої війни. Навіть у найважчі моменти Віктор підтримував, жартував, не дозволяв нікому впасти духом.

На прощання з воїном зібралися всі. Понад 500 людей провели Віктора Войтенка в останню путь у рідному селі Гущинці.

Втратили єдиного сина і його батьки. Сиротою залишилася трирічна донечка Варвара. Валентина зізнається: для дівчинки загибель батька стала великою травмою. Маленька Варвара не може піти на кладовище — час від часу просить маму набрати тата.

Та саме донька і є для Валентини стимулом жити далі, берегти пам’ять про чоловіка. Разом вони робитимуть усе, аби героїзм Віктора Войтенка не забули.

— На похороні командир казав: «Валь, я міг би замінити багатьох там, але такого, як Вітя немає ким», — пригадує 23-річна дружина Героя, яку війна в такому віці зробила вдовою.

Автопробіг пам’яті — з любов’ю й гідністю

У суботу, 24 травня, о 9.00 відбудеться пам’ятний автопробіг — на 40-й день з моменту загибелі Віктора. Збір — на парковці біля супермаркету METRO у Вінниці. Колона проїде вулицями Соборною та Київською.

Учасників просять взяти з собою українські прапори, квіти, свічки пам'яті. Це буде не просто проїзд — це буде живий коридор пам’яті, знак поваги до Героя. Рідні запрошують всіх, хто знав Віктора, і тих, кому болить кожна втрата на цій війні.

Організаторка — дружина Валентина. Ця подія стане початком її великої справи. Вона щиро вірить: поки вона жива — житиме й пам’ять про Вітю.

Валентина вже подала петицію про присвоєння йому звання Героя України. Вона мріє про меморіальну дошку у селі Гущинці, де Віктор виріс, і про перейменування вулиці на його честь.

— Я хочу зробити все, щоб про нього знали, — каже вона.

 

Читайте також:

З Літина — на нуль. Як поліцейський громади став воїном стрілецького батальйону

У Вінниці до Дня Героїв вшанують полеглих захисників. Як долучитися?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.