До зіткнення двох потягів залишалися хвилини. Річниця катастрофи у Гнівані, про яку не згадують

До зіткнення двох потягів залишалися хвилини. Річниця катастрофи у Гнівані, про яку не згадують
Зінаїда Ковальська, чергова по станції Гнівань, зуміла поверунти пасажирський поїзд назад і "сховати" його від вагонів, що летіли назустріч. Жінка й нині працює на тій само посаді.
  • 7 червня 1991 року вдалося відвернути лобове зіткнення вантажного і пасажирського потягів.
  • У трьох вагонах їхали діти.
  • Без жертв не обійшлося. Під нагромадженням металу загинув складач вагонів.
  • Чи міг некерований поїзд доїхати до Вінниці?
  • Про масштабну трагедію на залізничній станції Гнівань згадують очевидці.

Колега з міста Бар журналіст Віктор Зеленюк згадав про трагічну подію 29-річної давнини. Розповів, що чергова по станції Гнівань Зінаїда Ковальська продовжує працювати. У тому ж колективі, на тій само посаді. Пам’ятає про аварію один з тих, хто перебував на місці трагедії, колишній залізничник Володимир Савченко.

Крім них, автору вдалося поспілкуватися з іншими людьми, які знають про ту далеку трагедію.

Недалеко від будівлі вокзалу у Гнівані встановлено пам’ятний знак на честь загиблого залізничника Володимира Клоноза.

Відео дня

— Отдал жизнь, спасая сотни других жизней, — такий напис значиться на чорному граніті.

Що сталося вранці 7 червня 1991-го? До речі, тоді була погода зовсім незвична для літа. Як розповів Володимир Савченко, туман стояв такий густий, ніби восени. Нічого не було видно,здається, на відстані простягнутої руки…

Володимир Савченко надіслав фото, зроблене у день катастрофи. Дотепер зберігає в альбомі. 

Зі станції «втекли» вагони

У той день зі станції Жмеринка «втекли» понад 40 вантажних вагонів. Поїзд самовільно рушив  у напрямку Вінниці. Сталося це під час заміни локомотива. Гальмівні башмаки під колеса не поставили. Пневматичні гальма були несправні. Состав повільно покотився. Некерованими стали  вагони завантажені вугіллям. Їх рух пришвидшувався щомиті. Пізніше фахівці встановили, що до станції Гнівань вагони летіли зі швидкість приблизно 150-160 кілометрів на годину.

Названу ділянку дороги від Жмеринки до Гнівані добре знає один з машиністів вантажних потягів. Каже, за 20 років роботи долав її сотні разів. За його словами, майже на всій відстані вона має нахил.

— Зі Жмеринки до Браїлова залізнична колія йде під нахилом, — каже чоловік на ім’я Петро, просить не називати прізвище. — У Браїлові є трохи рівного місця. Далі до Демидівки знову похила  площина. Так само під нахилом рейки йдуть до Могилівки, а звідти до Гнівані.

Загалом залізничний «летючий Голландець» прослідував приблизно 25 кілометрів. На цьому шляху пролетів три залізничні переїзди — у Браїлові, Козачівці і Могилівці.

І тільки у Гнівані вагони вдалося зупинити. Яким чином?

Порушила інструкцію, але врятувала людей

Зінаїда Ковальська врятувала життя пасажирам міжнародного потягу №9 «Москва-Прага» (з окремими вагонами до Бєлграда). Якщо хтось пригадує свою поїздку цим поїздом 7 червня 1991 року, має дякувати їй, черговій по станції Гнівань. До речі, пані Зіна дотепер працює на тій же посаді.

Коли почала згадувати про події того літнього ранку, її голос затремтів, в очах з’явилися сльози. Часу спливло багато, а пережите дотепер викликає хвилювання й тривогу. Жінка каже, що місяць після того не могла спокійно спати. Пізніше дізналася, що у трьох вагонах «дев’ятки» їхали діти. У неї самої на той час синові було тільки п’ять років.

Часу на поради, чи роздуми, було обмаль. Пасажирський і вантажний потяги йшли назустріч один одному – «дев’ятка» йшла у напрямку Жмеринки, а звідти на всіх парах летів некерований вантажний. Вона особисто приймала найважливіші рішення.

— Хтось щасливий їхав у тому поїзді, — говорить жінка. — Не знаю, чому машиніст стишив хід на нашій станції. Швидкісні поїзди не роблять цього. Тоді, ніби щось відчував. Якби від’їхав далі від станції… У мене мороз по шкірі від думки, що могло статися.

«Дев’ятка» проминула Гніванський вокзал і вийшла на перегін з Браїловим, де мала набирати швидкість. У цей момент Зінаїда Ковальська почула по радіозв’язку голос диспетчера зі Жмеринки. Фраза прозвучала надзвичайно коротко: «З Браїлова до Гнівані по основній пішли вагони».

До зіткнення двох потягів залишалися лічені хвилини.

«Негайно зупиняй состав, осаджуй вагони!»

У той час інструкція забороняла черговому по станції давати вказівку машиністам потягів, що прямують по їхній території.

— Нині це можна робити, уже змінили документ, а тоді нам постійно нагадували, що не маємо права втручатися, — розповідає Зінаїда Ковальська. —З кимось радитися, як бути, запитувати дозволу на те, щоб повернути пасажирський поїзд — на це у мене не було часу.

Якби Ковальська дотрималася інструкції, невідомо скільки жертв було б від лобового зіткнення двох поїздів.

Жінка одразу зв’язалася з машиністом поїзда №9: «Зупиняй состав, осаджуй вагони! Швидко! Дуже швидко!»

«Осаджуй вагони» на мові залізничників означає здавай назад.

У машиніста також була своя інструкція, якою не передбачалося виконувати вказівки чергового. Але він сприйняв команду без зайвих слів. Приблизно два кілометри шляху пройшов пасажирський заднім ходом. Чергова спрямувала його за стрілку.  Жінка з силою перерізала капронову нитку на пломбі пульту керування стрілочними переводами. Для некерованого поїзда перевела стрілки на другу колію.

— Перехід у такому випадку здійснюється при швидкості 40 кілометрів на годину,  — уточнює співрозмовниця. — У тому випадку вагони летіли, як на крилах. Перший з них зіскочив з колії. За ним інші. Позбивали електроопори. Позагрузали в землю.

Некерований потяг уперся у маневровий локомотив ЧМЕЗ-2805. Він тягнув вісім вагонів. Всі вони були завантажені залізобетонними шпалами й опорами. Його спеціально виставили на шляху «летючого Голландця».

Один з пунктів інструкції вимагав у таких випадках виставляти на шляху некерованого потяга гальмівні башмаки.

Машиністом маневрового локомотива ЧМЗ-2805 був Володимир Савченко. Йому доручили підвезти складача вагонів Володимира Клоноза, аби той виставив на шляху вантажного гальмівні башмаки.

— Як зараз бачу Володю, — розповідає колишній машиніст Савченко. — У кожній руці тримав по башмаку. Вага одного з них сім кілограмів. З ними поспішав до колії. Я ще встиг крикнути йому вслід, щоб вертався швидше. Буквально за якусь мить з-за повороту вилетіла армада вагонів. Гуркіт стояв такий, ніби сто громів гриміло. Перший з них не вписався у стрілку, що вела на іншу колію, і пішов під укіс. Вся ця купа металу змітала все на своєму шляху, а також заривалася в землю. Не знаю, як я встиг вискочити з локомотива. Його зім’яло, як консервну банку. Все навкруг скреготало, гриміло, свистіло. Вугілля розліталося, ніби кулі чи снаряди. Пізніше стало відомо, що внаслідок катастрофи знищено триста метрів колії, п’ятсот метрів контактних мереж, п’ять стрілкових переводів.

Вулиця імені залізничника Клоноза

Висоти декількох поверхів будинку досягала купа металу з нагромаджених залізничних вагонів.

Таке порівняння зробив Юрій Крамар. Він один з тих, хто керував ліквідацією наслідків залізничної катастрофи. На той час працював заступником голови Тиврівського райвиконкому. У районі організували чотири бригади по шість робітників у кожній. Вони різали метал. Розчищали завали військові. Працювали бригади залізничників.

— Пам’ятаю, як прибігла дружина Володі Савченка, — продовжує розповідь Зінаїда Ковальська. — Вся в сльозах, руки тремтять. Тоді ж мобілок не було. Інформація про аварію на станції розходилася через сарафанне радіо. У них на той час була мала дитина. А у Володі Клонози уже двоє дітей. Чоловікові виповнилося тільки 29 років. Його мама не відходила від купи металу доти, доки не знайшли тіло. Яке там тіло, одні лише фрагменти.

— Отдал жизнь, спасая сотни других жизней, — такий напис викарбувано на пам’ятному знаку на честь Володимира Клонози.

Його встановили неподалік від залізничного вокзалу , праворуч від колії, де сталася трагедія.

Ті, хто працював з ним, кажуть, що Клоноза заслуговує на кращу пам'ять. Його іменем варто б назвати одну з вулиць Гнівані. На жаль, нема у місті вулиці імені Клонози. Та й про вчинок гніванських залізничників майже ніхто не згадує. Коротка пам'ять у земляків.

Чи добігли б вагони до Вінниці?

— Уціліти в тій ситуації було неможливо, — розповідає журналіст зі Жмеринки Олександр Яремчук. — Метал, вугілля, бетонні опори — все перемішалося, справжнісінький армагеддон. На додачу кінологи з собаками. Вони шукали зниклого залізничника. Це те, що найбільше врізалося в пам'ять. Дотепер уявляю ту картину.

Яремчуку першому з колег вдалося прибути на місце трагедії. У той ранок він вийшов на пробіжку. У під’їзді зустрів сусіда по будинку — Ігоря Крицького. Той працював керівником Жмеринського відділення Південно-Західної залізниці. Чекав на службову машину. Поділився інформацією про «брак», так залізничники називають нештатні ситуації у своєму відомстві. Журналіст разом з Крицьким поїхав на місце катастрофи.

Якби некерований поїзд не зупинили у Гнівані, чи міг би він дійти до Вінниці?

— Таке обговорювали на засіданні комісії, де з’ясовували причини катастрофи і дії залізничників, — розповідає Олександр Яремчук. — Думки в учасників розділилися. Одні припускали, що при такій швидкості це могло б статися. Інші заперечували.

Ось думка згаданого вище машиніста вантажних потягів Петра.

— Після Гнівні колія йде на підйом, — говорить машиніст. — Навряд чи понад 40 вагонів вискочили б на нього. Швидше потягнули б назад. Потім знову пішли б вперед уже зі спуску з Могилівки в Гнівань. Могла б утворитися така собі вагонна гойдалка.

Поки відновлювали контактну мережу, пасажирські потяги долали Гніванську станцію на «причепі».

— Ми брали пасажирські поїзди на буксир тепловозами і перетягували до станції Тюшки, там зупинялися, відчіпляли і далі поїзд йшов уже самостійно,  — згадує машиніст пан Петро.

Сім років умовно

Невдовзі після аварії на робоче місце до Зінаїди Ковальської прибуло аж троє слідчих. Жінка пережила такий стрес! А тут — слідчі зі своїми перехресними запитаннями.

—Мабуть, хотіли допитати по гарячих слідах, аби не встигла нічого вигадати, — говорить пані Зінаїда. — Що там було вигадувати? Серце боліло за те, що загинув наш колега Володя Клоноз.

Потім був суд. Жінку викликали у ролі свідка.

Винними визнали залізничників зі Жмеринки — чергову по станції і сигналістку. Остання мала закріпити гальмівні башмаки, але не зробила цього.

За не уточненою інформацією, їм присудили сім років умовно.

Обіцяли легковий автомобіль

Знаків «Почесний залізничник» удостоїли Зінаїду Ковальську, складача вагонів Володимира Очеретного (на жаль, його уже нема серед живих), диспетчера зі Жмеринки Марію Пожитнову. Відзнаки вручали у Жмеринці на одній з нарад. Нагородили також машиніста поїзда №9.

У наказі про відзначення залізничників було зазначено, що Зінаїду Ковальську  нагороджено легковим автомобілем.

Час спливав, але про нагороду ніхто не згадував. Через два роки жінка поїхала на прийом до керівника Південно-Західної залізниці. Ним тоді був Борис Олійник.

— Мене прийняв начальник, після того справді отримали автомобіль, тільки не зовсім легковий, — говорить пані Зінаїда. — Їздила в Луцьк на заводу «ЛуАЗ». Звідти пригнали автівку, яку в народі називають «Волинець». Дотепер служить нам.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (50)
  • Галина Сладкова

    Ви героїня,велика подяка сміливій молодій дівчині, а хлопчині Світла пам'ять.
  • Ольга Філімонова

    Велика подяка вам за врятовані життя.
  • Новини Вінниці на 20хвилин

    Завжди свіжа та перевірена інформація на нашому Телеграм-каналі 👉 https://t.me/+i-ok5yoWHO0xNTQ6

  • Владимир Гусак

    Крицького  ім'я  не Ігор, а Григорій Васильович.

keyboard_arrow_up