Дива старого храму: після його пограбування злодій помер у муках

Реконструкція храму Святої Покрови, 1776 року забудови, у селі Мала Ростівка Оратівського району

Храм у селі Мала Ростівка Оратівського району має назву Святої Покрови. Його ще називають козацький. Покрова - покровителька козаків. Саме у цей день у селі престольне свято. Як стверджує 90-річна Марія Белінська, церква стояла пусткою з 1943-го року.  Пам’ятає, як тоді, під час окупації села фашистами, одна пара брала шлюб. Після війни партія хотіла повалити церкву. Так говорить жінка. Людям дали ломи, сокири… Але ніхто не наважився рубати дерев’яні балки.

-Не ми її ставили, не нам її розбирати, - згадує бабуся слова людей

Молитися все одно не пускали. Церкву використовували під склад, колгосп зберігав там зерно. Коли колгоспу не стало, то церква стояла пусткою. З часом купола завалилися, дошки з підлоги зірвали, всередині почали рости дерева.

Таким був храм шість років тому

Таким є нині, у травні 2017-го

Ікону із зображенням Христа знайшли під підлогою

Відновлює храм місцевий фермер Микола Мотузюк. Йому допомагають дружина Людмила і двоє синів – молодший Микола і старший Ігор. Старший працює у Києві, хірург за фахом. Батько каже, що нема такого дня, щоб син не цікавився, як тривають роботи. Відпустку провів на ремонті. Він же займався експертизою деревини. Проводили її в одному з науково-дослідних інститутів.

-Треба було визначити якість дерева, - каже Микола Мотузюк. – У деяких місцях, особливо там, де затікала вода, деревина пошкоджена. Якщо зняти верхню частину, то всередині дерево, як кажуть, живіше всіх живих. Фахівці, які проводили досліди, підтвердили це. Сказали, що така деревина служитиме ще тисячу років.  

Всередині приміщення стіни покриті вапном. Його знімають, щоб надати дереву натурального вигляду. Балки настільки міцні, що з-під шліфувальної машини іскри летять.

Тріщини заробляють розчином, перед тим обробляють спеціальною рідиною.

-Ось дивіться, який малюнок ми побачили, коли зняли вапно, - говорить Ольга Семенюк. – Народний орнамент. Зроблений світло-вишневим кольором.

Ольга Семенюк: - Ось цю ікону хлопці знайшли під підлогою. На ній зображення Ісуса Христа. Рамку і скло ми самі замовляли. 

Чорнові роботи виконують місцеві жителі. На інші наймали майстрів.

Двома кранами піднімали будівлю

-Максимально хочемо зберегти все, як було раніше, - уточнює Микола Мотузюк. – Новий храм простіше було б побудувати. Знаю це, бо за фахом будівельник. Але у нас інше завдання – зберегти нашу історичну пам’ятку.

Співрозмовник каже, що не в його правилах показувати незавершену роботу. Виняток пояснив так: недавно бачив сюжет по телебаченню, в якому стверджується, що в державі ніхто не рятує історичні пам’ятки.

-Напишіть, що є люди, які роблять це, - продовжує Микола Мотузюк. – Вкладаємо власні кошти, шукаємо спонсорів, місцеві жителі трохи допомагають. Як мовиться, копійка до копійки… Хотілося, щоб інші, у кого є можливість, так само долучалися до аналогічної роботи. В Україні є що рятувати. Історична спадщина в занепаді. Її треба зберегти для дітей, для внуків.

Храм у Малій Ростівці нагадував дуже жалюгідну картину. Споруда, що трималася на частково зруйнованому фундаменті, похилилася. Таким він був ще торік влітку.  Як розповів пан Мотузюк, її спробували підняти одним краном. Не допомогло. Найняли ще один. Крім того, застосували потужні домкрати. Встановили будівлю на підпори. Тим часом вимурували новий кам’яний фундамент, вхідні сходи. Замінили пошкоджену деревину. Настелили підлогу. Каркас куполів, як і раніше, виготовили з дерева. Покрили міддю. Придбали дзвони.

Дзвонар Петро Моргунець, він же працює на ремонті, продемонстрував, як звучить мелодія дзвонів у старому храмі.

-У нас уже служба відбувається, - розповідає пан Петро. - Перший раз люди зібралися торік на Покрову. принесли ікони, рушники. Гарно прибрали храм. То нічого, що ще роботи не завершено. Під куполом все намолено сотнями років. Сюди хочеться приходити малим і старим.Були бабусі, яким уже за 90, а поруч стояли молоді з малими дітьми. Знаєте, за що нам дякував Микола Вікторович Мотузюк? За те, що у свій час люди нашого села не дали комуністам розвалити церкву.

-Виготовленням хрестів займався син Ігор, - каже пан Микола. – Він об’їздив багато храмів, консультувався із знаючими людьми. Це його заслуга.

Чому сім’я Мотузюків звалила на свої плечі таку нелегку ношу, дружина фермера пані Людмила пообіцяла розповісти згодом. Поки що жінка веде щоденник, в який записує… загадкові явища, які вже сталися з ремонтниками.

-Люди розповідають, а я записую, - говорить жінка.- І про ремонт пишу. Щоб збереглося для історії

З Божими заповідями не можна жартувати

-Коли стаєш під куполом – неймовірні відчуття переповнюють душу, - каже дружина фермера пані Людмила. – Купол дотепер тримається на старому дерев’яному брусі, він зберігся з давніх часів. Його не міняли. Є в цих стінах якась невидима сила. Про деякі дива нашого храму люди вже знають у селі. Найстрашніше сталося з чоловіком, який вкрав дошки. Його не стало наступного дня. Причому, помер за таких дивних обставин, що й уявити складно. Під час суперечки з сином підійшов до нього впритул, а той в цей час щось різав ножем. Кінцем леза випадково зачепив аорту. Батько стік кров’ю у муках. як не намагалися врятувати – не вдалося. Син повернув дошки на місце. Його дотепер не визнали винним. Хоча вже рік пройшов після трагедії. Мабуть, тому, що це справді була випадковість. Так припускає співрозмовниця.

Другий випадок стосується одного з ремонтників, який постійно матюкався. Якось під час роботи у храмі він загнув черговий матюк. Чоловіки дивляться на нього і не розуміють, що сталося. Лихослів чіпляється за стіну і поволі сповзає на землю. Змарнів на лиці. Йому допомогли вибратися на повітря, дали напитися води.

Дива старого храму записує з розповідекй земляків пані Людмила Мотузюк

-Жіночки наші два рази перелякалися так, що одразу зателефонували мені, - продовжує пані Людмила. – Якось почали сердитися одна на одну, кричати і раптом - всі замовкли. Стали прислухатися, хто це стукає. Ніхто з них нічого не робив, а згори чувся загадковий стук. Згодом така ситуація повторилася. Вони в паніці зателефонували, що їм страшно знаходитися. Була пригода з одним нашим місцевим пияком. Вона теж не піддається логічному поясненню. так само не можемо пояснити, чому кінці зрубів, що знаходяться у церкві, мають солодкий присмак. Сама відчула, коли припадала устами до деревини.  

-Зате ми переконалися, що небо до нас прихильне, - продовжує пані Людмила. – Кожного разу, коли піднімали церкву кранами, чи встановлювали купола, роботи починалися у похмуру пору, а коли їх завершували, на небі з’являлося

сонечко. Гарний знак, що й казати!

Церкві уже 240 років

Краєзнавець Володимир Демчиик:

-Запис про спорудження церкви у Малій Ростівці зафіксував відомий краєзнавець Леонтій Похілевич. Було це ще у 1864 році. Тоді вийшла його книга «Сказание о населенных местностях Киевской губернии». В ній подано опис храмів Київської, Черкаської, а також частини Вінницької і Житомирської областей. Нині книга перевидана і є в доступі. У ній згадується про храм у селі Мала Ростівка, зазначено дату закінчення будівництва – 1766 рік.

У Вінницькому архіві я знайшов документи, де зафіксовано прізвище першого священика. Ним був Степан Лазаревич.  Разом з ним служили у храмі двоє його синів. Очевидно, що могила священика знаходиться поруч з храмом. Надпис на надгробку стерся, прочитати можна тільки слово ієрей

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.