Бутерброд для підозрюваного: 100 років жінці, яка боролася з криміналом

Столітня ювілярка Ольга Москаленко відчуває тепло і турботу найрідніших людей - вони поруч з нею щодня

У свої сто Ольга Москаленко читає газети, дивиться телевізор. Про це розповів її зять Ігор Жук. Каже, бабуся щаслива, що ми завжди поруч — і я, і її донька Ніна, моя дружина, проживаємо в одній квартирі. До неї навідуються внуки і правнуки.

Для них сотий день народження — гарна нагода зібратися разом. Привітати, пригорнутися до старенької, відчути доброту і щирість рідної душі.

Рідні безмежно радіють з того, що доля відвела Ользі Петрівні довгі літа. Бабуся вдячна ще й за те, що на старості не залишилася одна, як це часто буває в житті. Ніби лагідне сонечко, її щодня зігріває тепло і турбота найрідніших людей. Погодьтеся, таке дано не кожному.

Ольга Москалленко працювала слідчою. Починала у транспортній прокуратурі Жмеринки. Було це у 1944-му. Закінчила трудову діяльність в обласній прокуратурі.

Ось декілька епізодів про те, як виводила злочинців на чисту воду.

Яку справу повернули з суду і чому?

У журналіста залишилися гарні спогади від спілкування з Ольгою Москаленко. Розмова відбувалася у день її 90-річного ювілею. Запитав тоді в Ольги Петрівни, що ж то була за справа, яку їй повернули з суду. Що стало підставою для повернення на дорозслідування?

— Добре пам’ятаю той випадок, бо він один такий у моїй практиці, — сказала Ольга Москаленко. — Сама винна. Визнаю це дотепер. Сталося це через мою довірливість до людей. Я ж до всіх по-людськи, навіть до тих, хто під арештом.

Тоді вона розслідувала справу про декілька крадіжок коней у Могилів-Подільському районі. Зібрані факти вивели її на слід у сусідню Молдову. У ті часи це була одна з республік СРСР.

— Російська мова вважалася мовою, яку вивчали у школах у всіх республіках, — згадує Ольга Петрівна. — Тому її всі знали змалку. Коли допитувала підозрюваного, розмовляла російською. Він так само відповідав мені російською. Чоловік був молдаванином за національністю. Незважаючи на це, я розуміла його, він — мене...

Однак саме мова стала причиною повернення справи на повторний розгляд.

Перекладач з молдовської не врятував від тюрми

— Адвокат підказав підозрюваному, як можна спробувати виплутатися з ситуації, — продовжує Ольга Петрівна. — Але це був, як то кажуть, каліф на годину. Згідно із законом, я повинна була перед початком допиту запитати, чи знає підозрюваний російську. І зафіксувати це в протоколі допиту. Адже він, як я казала, молдаванин за національністю. Я не зробила цього.

Він поскаржився, що нічого не зрозумів, про що запитував слідчий, став вимагати перекладача. Звичайно, його вимогу задовольнили. Знайшли перекладача. Повторно провели допит. Але нічого йому це не допомогло. Бо вина чоловіка була доведена конкретними фактами. Суд після повторного розгляду визнав його винним і виніс вирок.

Робота слідчого подобалася зі школи

— Як мені вдавалося так чітко розслідувати справи? — перепитує Ольга Петрівна. — Просто скрупульозно робила своє діло, і в цьому весь секрет. Скажу ще, що багато думала, аналізувала. Робила це вдень, уночі, у свята. Так мені подобалася робота. Не повірите, але я ще зі школи хотіла саме такої роботи.

— Ні мама, ні тато не мали жодного стосунку ні до прокуратури, ні до міліції. В мені бажання розслідувати справи, як то кажуть, визрівало змалку, — продовжує співрозмовниця. — Дуже шкодив у роботі мій характер. Він такий, як у батька — м’який. Мама, навпаки, різка. Вона була росіянка. Батько — українець. Казали, що з таким характером нічого робити у слідстві. Але ж у мене виходило. То, може, навпаки, саме завдяки своєму характеру вдавалося добувати потрібні факти і зізнання?.. Часто допомагала інтуїція.

Сидить переді мною голодний, аж синій

— Я дуже жаліла людей, може, тому відчувала їх, — продовжує співрозмовниця. — Але ніколи не поступалася справедливістю. Якось так проникала їм у душу, що вони відкривалися мені. Одного разу під час допиту шкода стало підозрюваного. Бачу, він сидить голодний, аж синій.

Я йому про своє, а в нього їда на думці. Дістаю з сумочки бутерброд, який приготувала собі на обід, а він, не повірите, аж затремтів, коли взяв шматок хліба.

— Здається, можу впливати на людей, — продовжує Ольга Петрівна. — Після допитів, бачила, підозрювані змінювалися. Ніколи їх не принижувала. Зате відкривала очі на те, яке горе вони спричинили іншим людям. Бувало, дехто з них після таких розмов готовий був рвати на собі коси за те, що так вчинив.

З ревнощів накинувся з ножем

Засуджені після відбуття покарання не намагалися заподіяти слідчому зле. Навпаки, інколи раділи зустрічі, ніби бачили перед собою не слідчого, а старого друга. Один чоловік спішив швидше перейти вулицю назустріч слідчому, що ледь під машину не втрапив. «Якщо до людей по-людськи, то більшість із них платить у відповідь такою ж монетою».

Чоловік, який накинувся на дружину спершу з кулаками, а потім поранив ножем, навколішки каявся за те, що зробив. Цей випадок трапився у селі Ярошинка.

Жінка працювала черговою на залізниці, обслуговувала полустанок. Благовірний надзвичайно ревнував її. Одного разу не стримався і накоїв біди. Після розмови зі слідчим не переставав повторювати, наскільки нерозумно вчинив. Коли його засудили, прийшла його мати. Дякувала слідчому. Саме так. За що?

Сказала, за те, що так проникливо Ольга Петрівна поговорила з сином. Той змінився, став іншою людиною.

Розіграш колег 

— Я навіть, коли у відпустку йшла, просила колег, щоб повідомляли, яка доля моїх справ, — каже колишній слідчий Ольга Москаленко. — Одного разу поїхала у Трускавець. За профспілковими путівками лікувалася нечасто — один раз була у Трускавці, стільки само у Моршині, ще раз їздила на Кавказ — оце і все.

В цей час одну з моїх справ передали до суду.

Колеги розіграли мене. Знаючи мій педантизм, написали у листі, мовляв, все розвалилося, як картковий будинок, справу повернули, суддя зробив купу зауважень і т. д.

Я аж сполотніла на лиці, коли таке прочитала. У кінці — приписка: читай на звороті. А там слова: «Ну, як ми тебе розіграли? Не журися, все пройшло, як по маслу. Злочинець отримав своє».

Мама весь час на колесах

— Ользі Петрівні за час її роботи неодноразово пропонували вищі посади, бо заслуговувала на них, — згадує колишній старший слідчий обласної прокуратури, а потім заступник прокурора Вінниці Микола Храбан. — Запрошували на роботу в Генеральну прокуратуру України.

Вона щоразу відмовлялася. Казала, не пропонуйте нічого іншого, бо мені подобається слідство. Тому буду й далі робити те, до чого лежить душа, і що мені добре вдається.

Микола Храбан згадує, що в  Ольги Петрівни колеги навчалися людяності і відповідальності. Вона дійсно була щирою у ставленні до людей, причому, не тільки до колег по роботі. Може, це звучить дивно, але у спілкуванні з підозрюваними так само по-людяному поводила себе.

Тим самим неодноразово підбирала ключі до тих, хто давав свідчення у справі.

Робота для неї була на першому плані. Пригадую, слова її доньки Ніни. Вона казала, що  мама завжди була в дорозі, завжди на колесах. Така робота. Бабуся, тобто мама Ольги Петрівни, допомагала у вихованні доньки.

Миколі Івановичу врізалися у пам'ять розповіді Ольги Петрівни про її перші роки роботи. Першим місцем на посаді слідчої стала транспортна прокуратура. Працювати почала у грудні 1944-го. Ще не закінчилася війна.

Повсюди процвітав бандитизм, а на залізниці це відчувалося особливо. Повідомлення про злодійські вчинки, напади на магазини, склади надходили дуже часто. Навіть уявити складно, як молода дівчина справлялася з дорученою справою. На роботу могли викликати серед ночі, у вихідний чи святковий день.

— Навіть коли вона вийшла на заслужений відпочинок, ми все одно залучали її до роботи, — говорить Микола Храбан. — Під час літніх відпусток, коли не вистачало рук, оформляли на два-три місяці, й Ольга Петрівна знову згадувала молодість. Вона не рахувалася з часом. Ніколи не підводила нас. Дуже надійна у роботі.

Перший робочий день — 1 грудня 1944-го

Свій перший робочий день Москаленко пам’ятає дотепер. Першого грудня 1944 року вона переступила поріг транспортної прокуратури . Попросилася на посаду слідчого. Її взяли.

Перед війною Москаленко закінчила три курси Харківського юридичного інституту. Мала необхідні знання. На фронті служила медсестрою в одному з евакогоспіталів в Оренбурзькій області.

З першого грудня 1944-го і до виходу на пенсію Ольга Москаленко відпрацювала  слідчою прокуратури. Унікальна жінка!

Іменинниці приємно отримати вітання від профспілкової організації прокуратури області. Вітальні адреси надіслали дві громадські організації — Асоціація українських юристів та Союз юристів України.

Приєднуємося до вітань поважній ювілярці. З роси і води Вам, шановна Ольго Петрівно! Радійте життю! Ще довго залишайтеся серед нас.


Читайте також:

«А Зеленський мовчить. На жоден лист не відповів». Розмова з сатириком Чорногузом у день народження

Козацька церква воскресла з руїни. Фермер з родиною відновили храм, якому понад 240 років 
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.