Всього за півроку перший тираж цього роману розібрали, книга була представлена на найбільшому книжковому ярмарку світу у Франкфурті, а днями увійшла до короткого списку ВВС, як «Книга року».

Для Тамари Горіхи Зерня «Доця» - перший роман. Але як тільки починаєш його читати, одразу стає зрозуміло, чому він став сенсацією.

Бо правдивий і актуальний, змушує задуматися і переосмислити чимало подій…

- «Доця» - ми навіть не знаємо її справжнього імені - може бути кожним із нас. А може і не бути - обирати нам, і вже до кінця книги ми цей вибір точно зробимо, - зазначає модераторка творчої зустрічі з авторкою Ірина Басенко.

- Приходьте, поспілкуємося, знайдемо, чим підзарядити один одного в очікуванні зими, - запрошує у свою чергу вінничан Тамара Горіха Зерня.

Зустріч з тією, яка розказала світу правду про український Донецьк

Тамара Горіха Зерня — це псевдо, позивний української волонтерки, яка з самого початку війни зробили сотні виїздів на передову, постачаючи українським військовим найнеобхідніше.

У її активі понад півсотні поїздок за кордон та зустрічей з діаспорою, під час яких правдива інформація про стан справ в Україні поширювалась на увесь світ.

Сьогодні Тамара продовжує як волонтерську, так і просвітницьку роботу, зокрема, завдяки її роману «Доця» світ дізнався, що відбувалося в Донецьку та за лінією розмежування в умовах російського наступу та окупації.

Історії, описані в «Доці», авторка збирала довгих два роки і сама не один раз потрапляла в ситуації, у яких вижити - великий фарт.

Про що книга?

«Доця» - книга, яку одні «ковтають за ніч», а інші виділяють собі маленькими дозами…

Події, описані у «Доці», відносять нас на початок російсько-української війни.

Читач побачить, як мирний Донецьк захопила хвиля сепаратизму, дізнається, що відчували люди на проукраїнському мітингу на початку березня 2014-го, під час якого з'явилися перші жертви. Побачить, як вимирали села, як підривалися ворожі блокпости і як жінки мстили за своїх помордованих дочок…

Окупація Донецька і боротьба за його звільнення, лютий треш донецьких антимайданів, тепла рука друга, яка щойно тримала в руках гранату, - події, про які ви точно чули з новин.

Ви дізнаєтеся, як воно - бути їх учасником.

Простір війни звужується і фокусується на маленькій точці - одній людині, мурашці, яка створює довкола себе новий світ.

У романі майже немає сцен бойових дій і армійських спецоперацій.

А, що прикметно, важливу роль відіграє Вінниця, зокрема, військовий шпиталь.

Відгуки читачів: «Навіть закостенілий ватник віднайде для себе те, чого він не знав»

З дня виходу «Доця» скорила серця як читачів, так і авторитетних критиків.

Зокрема, українська письменниця Оксана Забужко назвала «Доцю» найкращою книгою про війну, а директорка Українського інституту книги Олександра Коваль рекомендує роман до прочитання усім.

Пропонуємо вам відгуки українців зі всіх куточків, чому цю книгу потрібно прочитати і пережити.

Римма Зюбіна, знаменита українська акторка:

«Helenochka Sotnychek подарувала мені книгу «Доця», автор і назва ні про що мені не говорили, і я поклала її на інші непрочитані, до яких мають дійти мої руки, а, точніше, час. І забула. Через 2 тижні я абсолютно спокійно, однією рукою відкрила цю книгу, помішуючи щось в каструлі - іншою. І з того моменту зупинилася лише на 110 сторінці. Навіть не пам'ятаю, чи та каструля щось зварила)

Потім був день, наповнений суєтою, справами, а голова моя крутилася від 1 до 110 сторінки «Доці». Я вже усім розповідала, що прикипіла до неймовірної книги. Що читаєш її і бачиш кіно.

Потім ще одна ніч. Біля 4 години я закінчила читати і місця собі не знаходила. Мені зранку треба було озвучувати іншу книгу, а я не можу примусити себе спати. Я знайшла, хто є автором, прочитала все, що вже було про «Доцю» і о 9 ранку написала повідомлення Тамарі, де благала надати мені дозвіл озвучити своїм голосом аудіокнигу «Доця» на «UA: Радіо Культура».

Дякую Вам, Тамаро, за Вас, за книгу, за серцебиття в унісон».

Тетяна Цой:

«Якби я була укладачем списків рекомендованої української літератури чи мала якийсь стосунок до Міністерства освіти, я б обов’язково включила книгу Тамари «Доця» до прочитання учнями 10-11 класів. Ця книга не залишить нікого байдужим, більш того - навіть закостенілий ватник чи гомосовєтікус віднайде для себе те, чого він не знав чи не хотів знати.

Щира подяка Томі за її працю, час, здоров’я і нерви, які вона вклала в свою "Доцю", бо, читаючи книгу, відчуваєш і проживаєш разом з героїнею кожен рядок і сторінку, події в книзі перекликаються з подіями в твоєму житті 2014-15 років, і розумієш, що вже ніколи не зможеш ні забути, ні пробачити те, що відбувалося з українцями тоді і продовжує відбуватися зараз.

Окрема подяка Ірині Білоцерківській за прекрасне видання, яке приємно брати в руки, і яке посяде своє достойне місце в бібліотеках наших і зарубіжних читачів».

Людмила Кобичева:

«Цю книгу хочеться маленькими ковтками приймати, але - ковтаю, бо вже черга читачів; і не тільки тому, а тому що не можна відірватися. Так багато вона викликає роздумів, з якими живеш весь день: перетираєш, дивуєшся, аналізуєш.

Читайте книгу і ВИ БАГАТО ЧОГО ЗРОЗУМІЄТЕ. Справді, вона ДУЖЕ ЦІКАВА, Це я Вам кажу - книжковий наркоман.

І ще, якщо не хочете, щоб у нас було так як в ОРДЛО, читайте книгу, робіть висновки». 

Зоя Лебідь:

«Кілька разів збиралася написати про цю книгу («Доця») і ніяк - адже емоцій і думок при прочитанні було стільки, що швидко як слід і не озвучиш.

Особливо коли пам'ятати, що усі історії з окупованого Донецька і фронту і навіть описи подій і місць мали місце в реальному житті . При цьому цікавий сюжет, хороша мова. Й емоції що «беруть за горло». Найсильніша з прочитаних (для мене) з так званої сучасної «ветеранської» літератури».

Наталя Сарпикіна:

«Рідкісний випадок, коли читаєш книгу і знаєш, що у ній не буде щасливого кінця. І це не спойлер. Бо це не залежить від автора. Бо це трагічна історія, яка триває... Страшна хроніка страшних діянь. Пронизлива і страшна історія колосальної сили маленької людини, яка змушена була стати воїном. І немає сильнішого воїна на цій землі! Дякую, Тамаро! За силу. За віру. За боротьбу. Будемо жити!»

Ольга Нагорнюк:

«Як я мріяла, щоб про наших волонтерів написали гарну книжку! Щоб ця їх титанічна, самовіддана, нереальна праця на межі людських можливостей була втілена в художнє оздоблення. І, ось, - є!

«Доця» Тамари Горіха Зерня - це про вас, дорогі мої друзі і незнайомі українці!

Це не просто гарна книжка. Це надто гарна книжка, щоб пропустити її презентацію».

Ангеліна Сидоренко

«Тепер я знаю, що я робитиму . Кожен день, проходячи повз обличчя людей, я бачу їх думки «та какая разнеца», «я внє палітікє», «ой, та што мы прям в росию идём?!ойй», і таке знайоме інше… Я буду бачити їх можливі спотворені війною обличчя, можливі чорні пов'язки на їх головах, сльози і відчай в очах. Їх питання: «За чьто это нам?» І буду знати, за що.

Я буду дивитись в небо і бачити небо війни. Хоча, я і так дякую Всесвіту за тишу там, де я живу. А вони - ні.

Я буду дивитись на домівки, які будуть розтрощені війною Росії, а потім закрию-відкрию очі і побачу їх цілісінькими і неушкодженими. І знову і знову буду дякувати, що в нас тиша.

Книгу відкрила об 11.30, закрила о 22.15 цього ж дня. Тільки збігала борщу наварити.

Дякую за .. просто дякую Тамаро Горіха Зерня за «Доцю». Будемо жити!»

Не пропустіть творчу зустріч з Тамарою Горіха Зерня у суботу, 30 листопада, о 16.00 у молодіжному центрі «Квадрат» (вул. Театральна, 15).

Вхід вільний.