Бізнес-тренер, психолог залишив Київ і перебрався в село над Дністром. Що він тут буде робити?

Вячеслав Мацюк: "Мені 56 і я хочу жити в селі"

• Він киянин, вона — харків’янка, тепер будуть жити у Ямпільському районі.
• Спершу перевірили себе на здатність до сільського побуту: два місяці провели у селі восени, потім ще два навесні.
• Вже підібрали будинок для проживання.
• Які в них плани?

В’ячеслав Мацюк киянин. Каже, що він бізнес-тренер, психолог, пише книги. Жартує, що у Ямполі уже не гість, а місцевий житель. Його намір змінити столичний гамір на сільську тишу підтримала дружина Ольга. Вона радіє навіть з того, що дехто з місцевих їх упізнає, кажуть. Пригадуємо, ви вже раніше приїжджали до нас. Як мало інколи людині треба — аби тебе упізнали!

Чому обради саме Ямпільський район?

Загубитися від міської суєти на хуторі в лісі

—Нас зацікавив проект «З міста в село», — розповідає В’ячеслав Мацюк. — Його реалізують в Ямпільському районі. Приїхали, оглянули деякі села. Спочатку побували в Буші, про це село є багато інформації в Інтернеті, хотілося на власні очі подивитися. Були також у Клембівці, Довжку, Великій Кісниці, Безводному. Гарні тут села і люди приємні.

Названі населені пункти значно більші у порівнянні з хутором з незвичною назвою Фальборково. Декілька його хат загубилися у лісі. Належить хутір до Северинівського старостинського округу. Зацікавив Мацюків тим, що в ньому також є сім’я переселенців. Не так давно тут оселилися Вадим і Катерина Тарнавські.

Новосели зуміли привернути до себе увагу тим, що створили на території своєї садиби справжню оазу, дехто називає її своєрідним Ботанічним садом. Загалом це райський куточок для сільського зеленого туризму.

Ось де можна заховатися від суєти великих міст! Тут і річечка дзюркотить, і повітря, настояне на пахощах дерев і трав. Тиша така дзвінка, ніби десь на безлюдному острові.

Тарнавські завжди раді гостям, готові кожному надати місце для відпочинку.

Ользі і В’ячеславу сподобалося побачене. Можливо, з часом і вони влаштують щось схоже на своєму обійсті.

Городи й Інтернет

В’ячеслав каже, що його робота не прив’язана до якогось конкретного місця. «Був би Інтернет, — говорить він. — Це для мене найважливіше».

З його розповіді можна зрозуміти, що кошти він заробляє в Інтернеті.  У багатьох селах уже прокладено стаціонарний Інтернет. Люди охоче долучаються до світової «павутини». Тільки з якою метою? Здебільшого переглянути новини, подивитися фільм, Фейсбук усіх манить.

Втім, селяни мали б використовувати для заробляння грошей. Інтернет дає таку можливість. Не тільки читати у Фейсбуці про те, як святкував день народження кум з кумою, чи як відпочили у Туреччині чи Єгипті знайомі і розглядати їхні фото.

Плани Мацюків розвивати зелений туризм. Знайшли  таких само небайдужих людей. Разом спробують реалізувати проекти. В’ячеслав каже, йому подобається спостерігати за змінами. Навіть якщо вони незначні, але ти бачиш результат, це окрилює, додає сил.

Має також задум на деякі соціальні проекти.

«Я люблю Київ, знаю у у столиці такі місця, які вам не покаже жоден екскурсовод, — розповідає пан В’ячеслав. — У Київ, чи Вінницю, будь-яке інше місто можна приїжджати на екскурсію, у театр, на концерт, а жити хочеться у такому райському куточку, який ми знайшли тут у Ямпільському районі».

 Мацюк розпочав вести у ФБ сторінку #несвятілюди. Буде ділитися думками, розповідями про історії життя. Він наголошую на прописній істині: людина у цьому світі має розраховувати лише на самого себе.

«Сподіватися ми можемо на будь-кого: від сусіда — до Господа Бога та президента. Але розраховувати — лише на себе. На свої руки, таланти, наполегливу працю

Тоді і Бог, і зацікавлені люди прийдуть на допомогу».

Нову сторінку Мацюк започаткував після того, як разом з дружиною побував у селів Безводне, точніше, після зустрічі з тамтешніми мешканцями.

«Лише за дві години у Безводному (Філіціанівка) ми набрали матеріалу на тиждень роботи та познайомилися з десятком творчих, натхненних трудівників, що не просто «не байдужі…Це люди, що змінюють реальність! — свою, свого села, свого краю.

Не святі, не досконалі… Є ще кілька «НЕ»

Проте вони  СПРАВЖНІ, роблять справжні справи

А «справжність» приваблює.Чи не так?

Філософська розмова: залишилося жити менше, ніж прожито

Пропонуємо новий запис на сторінці Мацюка. Філософський. З жорсткого реальністю буття людини, її перебування на білому світі.

«Авторство цих слів приписують Mário de Andrade  — цікавому бразильцю, поету, мистецтвознавцю, — так Мацюк анонсує подальший текст. — Переклад не з оригіналу. Мені "зайшло". Тому вирішив не марнувати час… Читайте».

Далі текст Mário de Andrade:  
— Я підрахував свої роки і виявив, що у мене залишилося менше часу на життя, ніж прожито, — пише Mário de Andrade. — У мене нема часу для нескінченних конференцій, присвячених статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу терпіти абсурдних людей, які поводяться не відповідно до їх віку. Я не можу терпіти маніпуляторів
Мені залишилося занадто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, тому що моя душа поспішає.
Я хочу жити з людьми, які дуже людяні. Люди, які можуть сміятися над своїми помилками, які досягли своїх успіхів. Люди, які розуміють своє покликання і не ховаються від своїх обов'язків. Ті, хто захищають людську гідність і хочуть  бути тільки на стороні правди, справедливості і праведності.
Це те, що робить життя гідного життя.
Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися до сердець інших. Люди, які через важкі удари життя навчилися рости і зберегли ніжні дотики душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.
 Моя мета — досягти фінішуу згоді з самим собою, з моїми близькими і совістю.
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.