14 років аншлагів та дефіциту квитків: вінницька вистава увійшла до Книги рекордів України

• «Я б тобі небо прихилив…» — це культова драма на малій сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. К. Садовського, створена за мотивами класичної п'єси Івана Карпенка-Карого «Безталанна».
• Завдяки шаленій популярності ця емоційна вистава стала рекордсменом України за кількістю показів.

Феномен української сцени: драма «Я б тобі небо прихилив…» у постановці Оксани Бандури встановила національний театральний рекорд за найбільшу кількість показів на малій сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру.

Ювілейний 300-й показ офіційно зафіксували представники Книги рекордів України, а театр уже встиг відіграти 301-шу виставу, довівши: інтерес глядача до цієї історії за роки лише зростає.

— Жодної вистави не було без аншлагу. Квитки лише з’являються у продажу в інтернеті — і за дві-три години їх уже немає, — розповіла головна режисерка Таїса Славінська. — Комісія перевірила всю документацію і підтвердила, що такого рекорду в Україні ще не було. Тому виставу внесли до Книги рекордів України.

— Триста показів однієї вистави дослідили фахівці Книги рекордів України й підтвердили: аналогічного досягнення немає в жодному театрі країни, — зазначив директор театру Іван Педорук. — Саме тому театр подав заявку на встановлення рекорду та офіційно отримав свідоцтво про внесення до Книги рекордів України.

Від прем'єри до тріумфу

Прем'єра вистави відбулася ще 26 квітня 2012 року. Тоді творча команда — режисерка Оксана Бандура, художниця-постановниця Лілія Задоянчук та балетмейстерка Діана Калакай — навіть не здогадувалися, що закладають фундамент для майбутнього рекорду.

Упродовж 14 років вистава йде на малій сцені з незмінними аншлагами. За цей час змінилися покоління глядачів, оновився акторський склад, проте в залі завжди — стовідсоткова заповненість.

Оксана Бандура підкреслює, що це історія не просто про втрачене кохання, а насамперед про людську гордість, яка нівечить і калічить життя головних героїв.

— Це велика проблема вічна, любовний трикутник. що з цього ситуації немає виходу. Так  не можна, тому що все одно хтось завжди карається, воно тяжко і страшно, і що так жити не можна.

Режисерка Оксана Бандура розповіла, що не очікувала, що її вистава отримає таку нагороду

— Ні, ніколи. Хоча я часто жартувала: мовляв, ми вже стільки років граємо цю виставу, а на кожен показ — аншлаги, люди не можуть купити квитки. Коли було сто показів, казала: «Скоро потрапимо до Книги рекордів». Потім було двісті — і я знову жартувала. Це здавалося чимось неймовірним.

І ось ми зіграли вже триста вистав. Після показу директор театру мене запросили на сцену нібито для вручення квітів, а потім оголосили новину про рекорд. Це стало для мене повною несподіванкою. Але я дуже вдячна всім причетним.

Навіть у той момент Оксана не відчула якогось бурхливого захвату. 

— До мене ще не дійшло, що сталося. Коли мене запитали, що я відчуваю як рекордсменка, я відповіла: «Тиху радість». Саме так. Усвідомлення приходило поступово. Наша художниця-сценограф Лілія Задоянчук потім сказала: «Ти б бачила свої очі». А я весь цей час знімала церемонію на телефон і навіть не могла повністю усвідомити, що це відбувається з нами.

Режисерку часто запитують, у чому її феномен. 

— Думаю, секрет — у неймовірній творчій команді. Починаючи від акторів і закінчуючи монтувальниками сцени. Мій викладач із режисури Костянтин Михайлович Дубинін казав: режисер може придумати все що завгодно, але головне — чи вдасться це втілити. Адже саме під час реалізації виникає найбільше труднощів.

У нашому випадку все дивовижним чином склалося. Ми дуже дружно працювали, підтримували одне одного, і це був справді щасливий творчий процес. Виставу ми поставили приблизно за три тижні — усе народжувалося легко й натхненно.

Я безмежно вдячна балетмейстерці нашого театру, заслуженій артистці України Діані Калакай. Без її пластичних рішень ця вистава не була б такою красивою. Вдячна Ірині Задойчук за сценографію. Ми всі працювали як одна команда. І, звичайно, я вдячна всім акторам. Вони повірили мені як режисерці, а це найголовніше. Бо без довіри нічого не народжується.

І тепер уже справді починає віритися: ми стали рекордсменами України. За 14 років на малій сцені ми зіграли 300 вистав, і це унікальний результат. Я дуже цьому радію. Тихо, спокійно, але щиро.

Вистава оновилася

Минулого року акторський склад вистави оновився. Тож із глядацької зали підтримували колег актори першого складу, завдяки яким і відбувся цей рекорд. Так, заслужена артистка України Жанна Андрусишена (Софійка) 281 раз виходила на сцену, з.а.України Наталя Шолом (Варка) — понад 100, Віталій Рибак (Гнат) — понад 100, Максим Какарькін (Гнат) — понад 200, Сергій Мазур (Дем'ян) — понад 50. Світлою згадкою пом'янули й з.а.України Людмилу Мамикіну та Володимира Постнікова, Анатолія Ялозу, які пішли з життя.

— На сцені ж грали як нові виконавці, так і ті, хто нещодавно увійшов у команду. Микола Коломієць став абсолютним рекордсменом — він залишається єдиним виконавцем ролі Степана й відіграв усі 300 вистав від дня прем'єри, — розповіли в театрі.

За роки показів акторський склад змінився. Через смерть деяких акторів, театр оновив виконавців головних ролей, але виставу не знімав із репертуару.

— Була думка закрити постановку, адже актори подорослішали, змінився склад. Але ми вирішили не втрачати цю виставу. Вона для театру — як курка, що несе золоті яйця, — зізналася режисерка Таїса Славінська.

До оновленого складу увійшли Вікторія Немченко, Михайло Крисов та Анна Положенко. За словами Славінської, молоді актори всього за два-три тижні освоїли свої ролі й нині гідно продовжують життя постановки.

Зірки зійшлися

Режисерка каже, що й сама не може до кінця пояснити феномен успіху вистави.

— Мабуть, усе зійшлося, як зірки. Режисерське бачення, музика, хореографія, акторське виконання, відеоряд — усе працює як єдине ціле. Саме це й створює особливу атмосферу вистави, — зазначила Таїса Славінська.

Отримання рекорду, переконана Таїса Славінська, є важливою подією не лише для творчого колективу, а й для історії театру.

— Потрапити до Книги рекордів України — це велика честь. Це підвищує статус театру і залишає вагому сторінку в його історії. Нам хочеться передати наступним поколінням міцний фундамент, щоб вони й надалі прославляли наш театр в Україні та за її межами», — підсумувала головна режисерка.

 

Читайте також:

Від Полякової до Зіброва: топ-артисти, яких нам подарувала Вінниця

Оля Полякова потрапила в гучний скандал: співачку звинуватили в богохульстві через «розп’яття»

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google