До історичної пам’ятки прибудували сарай

Будинок №25, що на вулиці Червоноармійській, був побудований ще у 1890 р. Ні Жовтнева революція 1917 р., ні руйнівні події війни не змінили зовнішній вигляд будинку. А от мешканець квартири № 14 вирішив переступити через історію і прибудував там навіс і металопластикову конструкцію.
Водив за носа
- Він тут раніше не жив, а купив квартиру, почав робити зовнішній ремонт і навіть сусідів не спитав, - каже Юлія Гайдашева.
Для чого були потрібні прибудовані конструкції, для усіх мешканців будинку так і залишилося таємницею.
- Наш сусід довго водив нас за носа – спочатку сказав, що зробить вхідні двері з іншого боку, бо в нього старенька мати і їй важко ходити, а згодом сказав, що хоче облагородити територію і все тут буде нормально. А потім взагалі нічого не казав з приводу свого самовільного будівництва, - каже Ольга. – Однак найімовірніше тут хотіли збудувати якусь забігайлівку.
Під час проведення ремонтних робіт здригався увесь будинок.
- У нас стіни вдома потріскалися від тих ремонтів, а в нашому ж будинку усі перегородки дерев’яні, тому конструкція будинку може не витримати, - каже Ольга.
Окрім цього, будинок на Червоноармійській віднесений до каталогу пам’яток архітектури міста і охороняється державою. Однак це не завадило підприємливому сусідові змінити зовнішній вигляд будинку.
- Це ж наруга над історією! Що побачать наші діти, якщо кожен почне нівечити пам’ятки архітектури і прибудовувати якісь сараї? – каже Юрій Гайдашев.
Мешканці будинку неодноразово зверталися до мера з проханням припинити це беззаконня.
Сказали розібрати
- Тут на місці була комісія з управління містобудування і архітектури, яка визнала будівництво самочинним і зобов’язала власника квартири № 14 демонтувати незаконні конструкції, - каже Юлія Гайдашева.
Однак власник квартири № 14 не зніс свої прибудови і міськвиконком подав на нього до суду. Але.
- Ми думали, що міськвиконком в суді відстоїть свою і нашу позицію, адже будинок має історичну цінність і може стати аварійним, адже в квартирі № 14 зносили несучі стіни, - каже Юлія Гайдашева. – А нам із суду прийшла відповідь, що за Галиною Сірохою, на яку оформлена квартира, визнано право власності на самочинно переплановану квартиру.
Після суду мешканець квартири №14 на Червоноармійській з’являється рідко.
- Я його вже давненько тут не бачила, - каже Ольга. - Та й раніше він нечасто тут бував – у квартирі можна було побачити хіба що будівельників.
Після такого виправдального вироку первинний вигляд будинкові навряд чи повернуть.
- Раніше цей будинок малювали діти із художнього гуртка, адже з точки зору архітектури будинок дуже складний, а після того як прибудували ці безглузді прибудови, дітям немає що змальовувати, - каже мешканець будинку Юрій Гайдашев.
Наразі прокурор м. Вінниці звернувся до суду, для перегляду рішення суду у цій справі. Оскільки, на підставі рішення суду фактично було узаконене самовільне переобладнання квартири № 14 і переведено її із житлового фонду в нежитловий. Окрім цього, із матеріалів цивільної справи стало відомо, що після перепланування в приміщенні знищені перестінки, що є небезпечним для всієї несучої конструкції будівлі.
Із власником квартири № 14, що на вулиці Червоноармійській, 25, зв’язатися не вдалося. Тому редакція газети готова вислухати і його позицію стосовно питання прибудови та перепланування квартири.

Це пам’ятка культури
Будівля відноситься до казармових цегляних споруд, що будувалися на Північній алеї в останній чверті ХІХ - початку ХХ століть для розквартирування частин Російської Імператорсьої армії, - каже історик Олександр Федоришен. - Власне, казарми були першою регулярною цегляною забудовою міста. Більшість вінничан їх називають «брусиловськими», хоча на момент 1912 р. (саме тоді в місті оселився Олексій Олексійович Брусилов) більшість казарм були збудовані. Будинки внесені до реєстру пам'яток культури місцевого значення, і безумовно мають як архітектурну, так і культурну цінність.
Випадки, коли псувалися історичні будівлі, були, є і будуть. Головна причина - це недосконалість пам'яткоохоронного законодавства і відсутність елементарної культури поводження зі старовиною у повальної більшості вінничан. Але надія завжди була на небайдужу меншість.