Уявіть, що наш світ захлеснув апокаліпсис. Щоправда немає ані стихійних лих, ані ядерної війни, ані вторгнення прибульців. Просто в один прекрасний день по всій планеті зупинилися стрілки годинників. Ні, життя триває, але тепер воно інше. І нові обставини змушують головного героя зробити найважливіший у його житті вибір: жити у світі, у якому немає часу або шукати дівчину, поруч із якою час втрачав би свій сенс.

Дії цієї історії розвертаються на сторінках містичної книги з незвичайною назвою – «Дім, у котрому заблукав час», авторками якої стали – Вікторія Гранецька, Анастасія Нікуліна та Марина Однорог. І щоб остаточно зрозуміти концепцію роману, журналіст RIA поспілкувався з кожною із них.

Не фентезі, а реальні персонажі

– Назва справді незвичайна, як і сама книга, – розповідає Анастасія Нікуліна – Після її виходу ми постійно стикаємося із дивними часовими метаморфозами – так дата презентації у Вінниці переносилася кілька разів – сподіваємося, цього разу все піде за планом. Назви кожного розділу книги мають власний контекст та енергетику, і розшифрувати їх можна, лише прочитавши відповідний розділ. Так, наприклад, розділ «Зимові сни» геть не романтично-казковий, як може видатися на перший погляд. А «дракони» – це не фентезі, а цілком реальні персонажі. Тому одна порада – читайте!

Анастасія Нікуліна. Фото зі сторінки на Facebook 

Книга незвична ще й тим, що складається не тільки з прози, але й з поезії, яку написала вінницька поетка Марина Однорог. І як говорить Анастасія Нікуліна, саме з неї брали візуальний прототип головної героїні Мири – рудокосої дівчини з потаємним життям.

– Чуттєві вірші Марини гармонійно доповнили нашу з Вікторією прозову історію. Це наш внесок у популяризацію поезії – і судячи з відгуків перших читачів, люди направду зачаровані цими віршами. Отже, все вдалося!

Поняття апокаліпсису суб'єктивне

– Для мене ця книга розпочалася раніше, ніж для дівчат, бо вірші з'являлися і жили своїм життям, – розповідає Марина Однорог. – Я б ніколи не подумала, що через деякий час авторка, творами якої я щиро захоплювалася, запропонує мені співавторство. Досить символічно, що наша зустріч з Вікторією була саме в кав'ярні з годинниками. А формат нашої роботи досить простий – Віка відібрала поезію, яка ідеально пасувала до певних моментів у книзі. Судячи із відгуків наших читачів і розмов на презентації книги на Форумі видавців, все вдалося. Більше в процес я не втручалася, бо абсолютно довіряю, що Вікторії, що Анастасії. Хіба перечитала «рукопис» за одну ніч і не вірила, що то моя поезія. У такому форматі вона набуває зовсім іншого вигляду, звучання та навіть сенсу.

Марина Однорог. Фото зі сторінки Facebook 

Марина зізналася, що тема часу у її поезії прослідковується досить яскраво. Дівчина говорить, що у ній вона полюбляє оживляти природні явища, предмети та гратися у перегони із часом. Бо час в нашому житті вирішує багато питань і живе своїм окремим життям – такий організм, який вимагає від людини особливої філософії. Бо це єдине, що ми не можемо змінити.

– А поняття апокаліпсису у книзі дуже суб'єктивне, адже у кожної людини він свій та у моменти тисячі однакових стається глобальний, – продовжує Марина. – Взагалі тут можна провести паралель із глобалізацією, бо раніше час йшов зовсім по-іншому і наповнення його у багатьох людей було схоже – такий собі механізм дій, коли ти орієнтуєшся не на стрілки годинника, а на природні явища і внутрішні відчуття.

Це метафорична історія

Тріо авторів сформувала Вікторія Гранецька. Це при тому, що раніше дві інші дівчини не були між собою знайомі. Та незважаючи на це, і незважаючи на сильну різницю в стилях, таке поєднання зіграло лише в плюс.

– У кожної людини власні стосунки з часом, ми ж вирішили написати про людей поза часом та час поза людьми, – говорить Вікторія Гранецька. – Це метафорична історія, у котрій резонансні події останніх років відбуваються в паралельній реальності, спричиненій зупинкою годинників. Майже кожен персонаж має свого прототипа у реальному житті, проте у вирішальний момент персонаж виривається за рамки і починає проживати іншу долю. Адже майбутнє, як і минуле, за словами Стівена Гокінга, це спектр можливостей. А годинниковий час – лише декорація, за допомогою якої ми перевертаємо звичний світ догори дриґом.

Вікторія Гранецька. Фото зі сторінки на Facebook 

За словами авторки, насправді часу не існує. Є лише прилади для вимірювання часу. Їх вигадали люди для зручності. Бо люди звикли легковажити своїм вигаданим часом. Ділити його на порції, фасувати в пакунки, розкладати поличками свого життя. На тілі часу безліч шрамів…

– Колись наші пращури вірили, що сонце обертається довкруж землі, і знадобилося чимало доказів, аби вони переконалися у протилежному. Так і з часом. Не час обертається довкола людських життів, то ми, люди, ходимо навкруги нього, аж доки спина не зігнеться дугою, очі не посліпнуть, ноги не зробляться чавунними – допоки не постаріємо. Час нікуди не поспішає. Він просто є. Минає не час. Минають люди.

Презентація роману відбудеться 21 жовтня о 14:00 у Центральній міській бібліотеці ім. І. Бевза (Хмельницьке шосе, 4). Саме тут вам випаде нагода побачити показ буктрейлера до роману «Дім, у котрому заблукав час», поговорити про годинниково-книжковий апокаліпсис, письменницьке натхнення й послухати про роботу у співавторстві. Також у програмі автограф-сесія та неформальне спілкування з авторками роману.