Про забутих мам, страх бути справжніми і секрети Селезньова. Театр запрошує на онлайн-виставу

Валентина КИРИЛЬЧУК

Чому про маму згадують, тільки коли треба продати дім?
І що заважає нам проявляти істині почуття?
Про найголовніше і найважливіших у житті — наших мам — вражаюча драма «Осіння мелодія», яку сьогодні о 18.30 у безкоштовній трансляції на Youtube покаже Вінницький академічний театр імені Садовського.

Режисер-постановник, народний артист України Віталій Селезньов, якого, на жаль не стало у січні цього року, саме «Осінню мелодію» називав своєю улюбленою виставою. Адже вона про найважливішу людину у житті кожного з нас – маму.

Про те, як у Вінниці створювалась дивовижна вистава, яку до своїх театрів забрали багато міст України — сьогоднішній надихаючий ексклюзив 20minut.ua.

«Про те, як ми боїмося бути справжніми»

— По жанру ця мелодрама близька до психологічної драми, а її назва говорить сама за себе: «Осіння мелодія» — це час, коли людина підсумовує певний період або навіть усе своє життя, — під час прем’єри, що відбулась 12 років тому, розповідав у ексклюзивному інтерв’ю RIA/20minut.ua Віталій Євдокимович. — Для мене дуже важливо, що і актори, і глядачі дуже полюбили цю виставу. «Осіння мелодія» змушує задуматися над тим, як і чим ми живемо. Всі прагнуть до життя-казки із щасливим фіналом, але ми не насмілюємося вголос виразити щирі бажання і почуття. Боїмося бути справжніми! Це видно на прикладі гри головних героїв, коли чоловік із дружиною з міста приїжджають до хворої матері...

Відео дня

П’єсу писав більше 8 років

Історію непростої долі бабусі-мами, про яку через багато років син згадав тільки для того, щоб підбити на продаж будинку з городом, Віталій Селезньов писав більше восьми років. А народилася блискуча п'єса «Осіння мелодія» з новели «Баба Марійка».

— Новелу я відіслав відомому прозаїку і драматургу Івану Стаднюку. Він дуже високо її оцінив і навіть збирався помістити у знаменитому «Вогнику», але через швидкий відхід так і не встиг, — згадував Віталій Селезньов. — Так що я ще деякі моменти дофантазував — і народилася моя четверта п'єса «Осіння мелодія».

Після численних виправлень п'єсу Віталій Селезньов присвятив своїй мамі, у 2008 році поставив однойменну виставу, а ще рік потом презентував книгу, у якій зібрав свої кращі п'єси й вірші, яку так і назвав «Осіння мелодія»

У передчутті онлайн-перегляду драми «Осіння мелодія», що розпочнеться сьогодні о 18.30 на Youtube-каналі театру ім. Садовського (посилання на перегляд — youtu.be/MYNopxSEOvw), ми пропонуємо вам згадати найцікавіші факти з життя геніального постановника Віталія Селезньова.

«У Вінницю переїхав через найкрасивіших дівчат»

Не всі знають, але, віддавши півжиття Вінницькому театру та виховавши не одне покоління акторів, Віталій Селезньов насправді був харків’янином.

— Я народився 20 серпня у найсолодшому місті — Ізюмі Харківської області. У Вінницю приїхав у 1961 році після закінчення акторського факультету Харківського театрального інституту. Мене запрошували в Ужгородський і Харківський обласний театри, а по призначенню у складі «хрущовського набору» я взагалі повинен був їхати в Казахстан організовувати російський театр у Цілинограді (тепер — Астана). Але перед випуском, до нас в інститут з Вінниці приїхав режисер Федір Стригун. Подивившись мої дипломні вистави, він почав спокушати: «Вінниця — найкрасивіше місто, де живуть найкрасивіші дівчата!» І я поїхав! Спокусився - і анітрохи про це не шкодую, — зізнався RIA Віталій Селезньов. — Вінницька земля стала моєю батьківщиною, тут я прожив більше 50 років.

«Коли йшов через залу, глядачки просто хапали руки і цілували»

— Акторство завжди було головним у моїй душі. Я все своє життя, навіть коли вже став головним режисером, грав і, впевнений, що без цієї акторської школи складно стати гарним режисером. Свою першу роль — Соболєва — я зіграв у спектаклі «Хазяїн». А от перша вистава, яку поставив, — дитяча казка «Ріпка». Я тоді був комсоргом і Федір Верещагін доручив мені з молоддю виставу зробити. «Дорослі» вистави в мене почалися з «Кримінального танго».

Є ще кілька таких же пам'ятних для мене робіт, як, наприклад, «Поминальна молитва», «Війна» і вистава «Здрастуйте, наші тати», у якому грали 13 чоловіків, а я виконував центральну роль — вчителя, який на класні збори викликав не мам, а тат. Після цієї вистави ми завжди виходили, як після свята. А коли грали у Москві в приміщенні МХАТу, була мізансцена, де йшли через залу, то глядачки просто хапали наші руки й цілували.

Мені приємно, що мої твори йдуть на сценах багатьох театрів України: «Чорний дипломат або Живий небіжчик» пройшов у 12 театрах, відмінно розійшлася дитяча казка «Операція «Ми» або Інші пригоди поросяти Гели», а «Осінню мелодію» взяли у роботу Запоріжжя, Ужгород і Львівський театр імені Марії Заньковецької.

Свою любов трепетно оберігав

Віталій Селезньов не любив говорити про особисте, вважав, що слово «кохання» сьогодні стала занадто «затасканим» естрадою.

— А це ж таке чисто індивідуальне світле почуття, яке у кожної людини по-різному виникає, проявляється, і, на жаль, по-різному вгасає. Зі своєю дружиною Катериною Василівною я познайомився у кінці 70-х. Ми тоді в Ямпіль на гастролі приїхали, а вона працювала у облсовпрофі, самодіяльністю займалася і запросила мене на концерт. Через рік ми одружилися. Катерина Василівна — теж дуже творча людина. У свій час закінчила Челябінський інститут культури, а у Вінниці заснувала театральне ательє «Арлекіно», де займається карнавальними костюмами і вбраннями для колективів.

Головним секретом оптимізму вважав вірші і роботу

Крім театру своїми головними радостями Віталій Селезньов називав сад, прогулянки по осінньому лісу і поезію.

— Я ж «родом» із 60-х. Коли я був студентом, були популярні не співачки, а — поети. Коли у Харків приїжджав Євгеній Євтушенко, Ілля Масодов і Роберт Рождественський, на площі Дзержинського робили поміст, і вони читали вірші. Ми всі поголовно захоплювалися віршами, збирали їх, переписували, на книжкових товкучках збірники за останні гроші купували — всі ці книги дотепер зберігаю. У мене навіть своя читацька програма є. От так і живу. Як говориться, все готове до того, щоб корабель відпливав, — жартував Віталій Селезньов.

Будучи у поважному віці, він до останнього випромінював стільки оптимізму й життєвої енергії, що всі диву давалися, звідки він черпає сили на все, встигаючи писати чудові п'єси, ставити успішні вистави, керувати театром і очолювати театральне відділення училища мистецтв.

— А ніякого секрету немає, — лише посміхався Віталій Євдокимович. — Просто треба працювати! Поки людина поглинена роботою, вона тримає себе у формі.