Містично-химерний світ жінок, оголені бюсти з мушлями та гра стихій! Чим шокувала «Леді Лазарус»?

Валентина КИРИЛЬЧУК

Прем’єра моноопери «Леді Лазарус» стала розривом усіх музичних шаблонів та найбільш неординарною подією фестивалю Contemporary music days in Vinnytsia-2019.
Про сучасні тенденції, жіночий Всесвіт, дружбу з філологами з Єльського університету і сльози перед прем’єрою RIA/20minut.ua поговорила із творцями: знаменитою українською композиторкою Людмилою Юріною, режисеркою Юлією Журавковою та співачкою Анною Зарецькою

Незвично. Глибоко. І дійсно вражаюче.

Прем’єра «Леді Лазарус» на фестивалі Contemporary music days in Vinnytsia-2019 стала унікальним зразком надсучасної постановки, яка не розчиняється у небутті одразу по завершенні, а ще довго живе у свідомості, змушуючи до роздумів та пошуку розгадок.

Вірші культової американської поетеси Сильвії Плат, Джеймса Джойса та Річарда Баха вперше в Україні ожили у постановці, яка за підтримки Українського культурного фонду об’єднала сучасну музику, чуттєву contemp-хореографію, оперний спів, електронно-фортепіанні експерименти й містично-химерні декорації, повні цікавих деталей і зашифрованих символів.

Відео дня

Від побаченого шаленого міксу сучасного мистецтва глядачі залишились у абсолютному приголомшені: вітали творців, стоячи, й зізнавались, що нічого подібного раніше дійсно не бачили.

Все про те, як створювалась моноопера, яку вже мріють побачити глядачі інших міст, ексклюзивно для RIA/20minut.ua розказали творці: знаменита українська композиторка Людмила Юріна (на фото справа), режисер та художниця-постановниця Юлія Журавкова (на фото – перша зліва) й виконавиця головної ролі – відома співачка Анна Зарецька (на фото – друга зліва).

«Коли вперше прочитала вірші Сильвії Плат - це була, як атомна бомба!»

Автор музики – знаменита українська композиторка Людмила Юріна - розповіла, що перший паросток майбутнього втілення «Леді Лазарус» зародився ще за часів Радянського Союзу.

- Під час американської виставки, що проходила у Києві, я затоваришувала з парою професорів-філологів з Єльського університету, які подарували мені дуже рідкісний для тих часів журнал «Діалог США». Серед абсолютно унікальних статей популярного музичного критика дуже високого класу Еріка Зальцмана про Jefferson Airplane та інші рокові групи там були вірші Сильвії Плат… Вони були настільки нетипові для тогочасної радянської поезії, що я була просто приголомшена. Це була, як атомна бомба! Такий когнітивний дисонанс, коли відчуваєш, що це справжня поезія. І хоч я тоді ще була мала, відчувала, що колись ці вірші мене наздоженуть…І саме так сталося! Багато років потому агенція «Ухо» вирішила зробити концерт у Києві з музикою Джачінто Шелсі й моїми твори. А ще - запропонувала написати музику до «Леді Лазарус» Сильвії Плат. Тоді ми виконали твір абсолютно у іншій версії з іншими виконавцями. А сьогодні я неймовірно радію, що моя музика з кожним роком живе своїм життям, змінюється, дивує новими версіями, трактовками й інтерпретаціями. Це дуже добре, що немає застиглого результату - єдиного зразка раз і назавжди.

- Ідея постановки «Леді Лазарус», яку ми представили у Вінниці, виникла після концерту, який два роки тому проходив на фестивалі Спілки композиторів України. Режисер Юлія Журавкова після виступу попросила мій телефон і сказала: «Я вас ще знайду!»

Коли розпочали роботу, я дала максимальну творчу волю Юлії, адже абсолютно довіряю їй, як молодій, сучасній режисерці.

- Наша постановка постала у російськомовному варіанті, адже Сильвію Плат дуже важко перекладати. З-поміж декількох варіантів російського перекладу з мови оригіналу ми обрали той найкращий, який був найбільш вдало співзвучний з моторикою, технікою та відчуттям тексту щодо перекладення на мою музику.

Вважаю, що у подальшому повинно з’явитися декілька перекладів українською мовою віршів Сильвії Плат. Адже давати просто підстрочник – це не дуже добрий шлях, не ознака гарного перекладу. Українською мовою вірші Сильвії Плат мають зазвучати особливо – як справжній masterpiece – конгеніальний шедевр, гідний оригіналу, який свого часу був нагороджений Пулітцерівською премією.

Секрети декорацій: «Наскрізний темно-бірюзовий колір, як символ глибокого жіночого Всесвіту»

Беручись за перше повноцінне театральне втілення «Леді Лазарус» в Україні, режисерка та художниця-постановниця Юлія Журавкова одразу вирішила зробити акцент на містиці, химерності, таємниці, символах часу й беззахисності жіночої душі.

У кожній деталі декорацій мисткиня зашифрувала численні символи, щоб дати свободу для фантазії глядачів, аби кожен міг побачити у виставі щось своє.

- Після того, як я вперше почула музику Людмили Юріної й англомовну версію «Леді Лазарус», я мріяла знайти гарну виконавицю і зробити постановку у повній сценічній версії, щоб ця надзвичайна сучасна опера прозвучала, як повноцінна театральна прем’єра із застосуванням усіх компонентів, якими повинен бути багатий музичний театр, - розповідає Юлія Журавкова. – У комплексі музики, тексту й драматургії я представила своє бачення опери. Наскрізним кольором моноопери обрала темну бірюзу - колір морських глибин, який разом із мушлями на спинах оголених жіночих бюстів є символом закритого, ізольованого Всесвіту.

- Окремо хотілось представити на сцені стихії - вогонь, воду, повітря – той ряд стихій, до яких завжди близька людська душа, яка живе або у гармонії, або у дисгармонії із Всесвітом. І саме тоді, коли відбувається дисонанс, може зруйнуватися все людське життя….

- Наближення до показу правди життя – головний вектор, який сьогодні прослідковується у тенденціях розвитку сучасного музичного театру, - акцентує Юрія Журавкова. - Через синтез із драматичним театром, у цій психологічній правді глядачу надається більше можливостей побачити самого себе. І мені дуже приємно, що на прем’єрі у Вінниці було дуже багато молоді. А судячи з відгуків, коли після показу підходило багато людей, вони дійсно сприйняли нашу оперу. Це дуже-дуже приємно!

- У своїх подальших постановках я обов’язково планую продовжувати жіночу тему, адже вона надзвичайно цікава, всеохоплююча й багата. Причому, втілювати її можна у абсолютно різних оперних варіантах: і в комічних, і у трагічних, і у такому складному жанрі сповідальної опери, як наша «Леді Лазарус». Жіноча тема - бездонна глибина для творчості, де можна копати й копати, постійно відкриваючи й знаходячи нові сенси.

«Поки входила у роль, пережила протест і сльози»

Емоційно надскладну роль жінки, доведеної до крайньої точки – самогубства – у моноопері «Леді Лазарус» блискуче втілила знаменита співачка Анна Зарецька. Її пластичне й мінливе сопрано протягом дії вистави відтворювало звучання всіх голосів світу.

Як було налаштуватися на таку важку психологічну роль?

- До прем’єри наплакалася, - зізнається Анна Зарецька. - Спочатку дійсно було дуже важко сприймати цей твір. Я люблю життя, а тут настільки депресивний стан, що веде до самогубства… Та й музичний матеріал дуже непростий - атональна музика. Партія фортепіано взагалі не допомагає відчувати тональності, звідки саме треба вступити, а діапазон надзвичайно розкиданий – від дуже високих нот до більш низьких, які притаманні меццо-сопрано або навіть контральто. Але оскільки я володію різними жанрами, співаю різну музику – від джазу до академічної, й, готуючись до кожної ролі, завжди все пропускаю через себе – це допомогло відтворити такий непростий образ своїм голосом.

- Переступивши через протест, я дуже багато вчитувалася у ці тексти, музику і те, наскільки вона співпадає з емоційним станом героїні. Щоб донести до глядача її нутро, я намагалась максимально відчувати героїню: хто вона, чим живе… І скажу: я зрозуміла цю жінку! Все, що її хвилювало й лякало у оточенні, що відбувалось у її голові, серці та душі. Звісно, якби я була поряд, я б зробила усе, аби відмовити її від цього шляху самогубці…

- У цій постановці мені довелося співати, лежачи на підлозі та навіть під роялем. Це був дуже цікавий досвід! Хоча оскільки я працюю у Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей та юнацтва, звісно, там у нас теж бувають постановки, де треба трошки і повалятися, і покрутитися. Це не завжди класичні статичні оперні твори, у яких мені абсолютно зручно.

Що ж стосується «Леді Лазарус», то тут було багато мізансцен, які я сама запропонувала режисерці Юлії Журавковій. У нас відбувся такий вдалий синтез співпраці, завдяки якому я була не лише виконавицею, а й - співтворцем.

- І що особливо приємно – доля цієї постановки буде продовжена. Я дуже люблю робити різні цікаві проекти, роблю концерти, пишу сценарії, тож вже запропонувала Юлії Журавковій та Людмилі Юріній представити «Леді Лазарус» у Києві у цікавому арт-просторі. Зараз ми приїдемо до Києва і вже будемо починати працювати, як то кажуть, по гарячих слідах.

Цю виставу у Києві дуже чекають! Багато моїх шанувальників, знайомих та друзів, як тільки побачили анонс моноопери на Contemporary music days in Vinnytsia-2019, одразу почали розпитувати, коли «Леді Лазарус» буде у Києві. Чекають!