Лядівський монастир: тисяча років боротьби, горя та слави

На кордоні з Молдавією стоїть одна з найбільш значущих християнських святинь Вінниччини. Лядівський скельний монастир. Через чотири роки він буде святкувати своє тисячоріччя. Братія монастиря сподівається, що встигне на той час відродити храм.

Дністровські пагорби та Афон - близнюки?

За переказами преподобний Антоній Печерський, засновник Києво-Печерської лаври, у 1013 році, повертаючись з святої гори Афон зупинився у подільських землях. Подвизаючись на святій горі Афон, Антоній отримав благословення іти на Русь, щоб започаткувати тут чернече життя за Афонською традицією. Настоятель обителі, благословляючи інока в дорогу, передрік йому, що на Землі Руській він стане «отцем багатьох чорноризців» – родоначальником слов’янського монашества.
За однією з версій свій вибір для зупинки в подільських краях Антоній зробив через те, що Дністровські пагорби біля Лядова дуже схожі на місцевість на святій горі Афон. Саме такі гори, саме таку висоту, близько 120 метрів над рівнем як у нас Дністра, так і Егейського моря. Він власноруч зробив у цій скелі печеру і одним з найбільших доказів цьому можна вважати те, що розміри печери і розміри самого ліжка преподобного, на якому він близько двох років прожив, ідентичні розмірам Афонської келії Антонія. Невдовзі до Антонія приєдналися інші старці й так на цьому місці з’явився Лядівський монастир.
На відміну від Київської обителі, Лядівська не набула великого багатства і слави. Упродовж віків життя монастиря, як і на самому початку, зосереджувалося переважно у скелях, а його насельники відзначалися аскетичною суворістю. Цьому сприяли як географічне розташування монастиря високо в горах, так і неухильне дотримання афонських традицій.

Оплот православ’я та визвольного руху

Мало кому відомо, що Лядівський монастир в усі часи був не лише оплотом православ’я, а й усіх національно-визвольних рухів, війн, повстань, які відбувалися в нашому краї. Саме з числа лядівських монахів у середині XVII сторіччя були обрані послами від гетьмана Богдана Хмельницького, який за літописами був у монастирі близько 18 разів. І саме їм випала честь доставляти лист від Богдана Хмельницького до царя Московського Олексія Михайловича про заступництво останнього. Вони з честю виконали обов’язок.
Про вікову історію монастиря нагадують написи на стінах Лядівського храму. Серед надряпаних на вапняку написів є печатка російського імператора, архієпископів і інших не менш відомих прочан монастиря. Деякі підписи датуються 1846 роком.

Знищували турки та радянська влада

З 30-х років XVIII ст. в історія монастиря могла закінчитися. Саме у той час у нашому краї почалися часи турецької експансії. Турки прийшовши у Лядово, знищили братію скельного монастиря. На той час вона налічувала близько 30 чоловік. Майже  повністю було знищено і саме село Лядове. І з тих часів до наших днів це був не монастир, а просто приходський парафіяльний храм, який проіснував до 20 років XX сторіччя, після чого його взагалі закрили.
Революційний період для Лядівського монастиря став серйозним випробуванням. Місцеві жителі, допомагаючи ченцям, вирішили сховати дзвони храму. Через деякий час вони вирішили, за допомогою мотузок переправити їх в Румунію через Дністер. Коли дзвони були вже на середині річки, мотузка обірвалася, і дзвони затонули. Наприкінці 90-х років пірнальники, які обстежували дно Дністра навколо Лядова, розповідали, що бачили дзвони на дні.
У 1938 році радянська влада вирішила підірвати храми. Тоді генерал Карбишев віддав наказ, щоб монастир зруйнували, бо саме біля його підніжжя будувався дот, який був одним з елементів укріплень району по берегу Дністра. Адже місцеві мешканці постійно ходили до святині біля цього військового будівництва, а за часів Сталіна, це класифікувалося, як військовий шпіонаж. Були підірвані два основних храми: Іоана Предтечі та Параскеви Великомучениці. Мав злетіти в повітря і Антонівський храм та печера Преподобного, але сталося диво, і коли підривники заклали вибухівку, то замість вибуху стався постріл з гармати. І келія, і церква Преподобного Антонія залишилися не зруйнованими. А через декілька днів підривника храмів спіткала така ж сама доля, яку він учинив над храмом: він підірвався на власноруч закладеній вибухівці у кар’єрі.

Кидалися кістками ченців
У 70-80-х роках монастир використовувався як музей під відкритим небом. Сюди приїжджали екскурсії, учасники яких не завжди ставилися до визначної пам'ятки з повагою. На території древніх монастирів завжди є поховання - місцевих ченців і дітей до семи років. Згодом кістки виявилися на поверхні. Ними, як розповідають місцеві старожили, кидалися приїжджі - мовляв, хто далі закине, той і кращий. Із приходом у 1998 році до монастиря братії з Почаївської лаври всі останки були зібрані й поховані в братній костниці.
Сьогодні в монастирі вже знаходиться 14 чоловік братії. Побудовано братський корпус із двох поверхів, а на третьому поверсі буде побудовано домову церкву на честь ікони Божої Матері Отради. Будується поступово купальня – хрестильна для відвідувачів та паломників монастиря, розпочали будівництво дзвіниці.
Після усіх потрясінь, що випали на долю монастиря, сучасний його вигляд залишається таким самим, яким він був тисячу літ тому. І це надає святому місцю особливої атмосфери. Адже нинішні паломники можуть побачити Лядівські скелі такими, якими побачив їх свого часу преподобний Антоній.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google