Арсен Мірзоян: «Справжні мачо - це суворі хлопці на заводах!»

Свою нову концертну програму «Паперовий сніг» Арсен Мірзоян презентував Вінниці третього грудня у Будинку офіцерів. Неймовірний голос, дивовижна харизма, красива музика, глибокі тексти та найкраща команда музикантів - це були дві години почуттів - сильних і незабутніх, дуже теплих і по-справжньому вражаючих.

Для багатьох вінничан, які вперше прийшли на концерт Арсена Мірзояна, він став справжнім відкриттям.

- Я в житті ще стільки не аплодувала! Неперевершений, енергійний, талановитий Арсен Мірзоян! Браво! - говорить вінничанка Вікторія Самойленко.

- Дивовижне свято для душі! Чарівний голос! Неймовірні музиканти! Зал підспівував й підтанцьовував! Неперевершена атмосфера!!! Дякуємо за можливість отримувати, а потім ділитися таки мегаемоціями! - додає Світлана Фицайло.

Оскільки нова концертна програма Арсена Мірзояна приурочена до виходу нового альбому «Паперовий сніг», що от-от з’явиться на поличках музичних крамниць, на концерті звучало багато нових пісень, а всі старі хіти з улюбленим виконавцем Вінниця співала хором. «На біс» Арсен Мірзоян виконав «Небо», «Бувай, малий» та «Я - пілігрим”, а потім ще 40 хвилин після концерту фотографувався з шанувальниками та роздавав автографи.

У інтерв’ю RIA Арсен Мірзоян розказав про сюрпризи нового альбому «Паперовий сніг», свою перемогу над курінням та секрет, як помилки перетворити на власний почерк.

- Арсене, вас називають головним бунтарем українського шоу-бізнесу, сталевим голосом України та українським Висоцьким. Що з цього, на вашу думку, вам по-справжньому підходить?

- Та що мені тут підходить (сміється)?! «Сталевий голос» - це, до речі, я сам вигадав. Мене завжди смішило, коли ведучі виходять і починають довго розказувати, хто золотий голос, а хто - діамантовий. Коли Доманський мене якось запитав, який мій голос, я пожартував: «Андрюха, я ж із Запоріжжя, тому мій голос - сталевий, легований специфічним запорізьким повітрям» (сміється). Так із жарту це визначення й пішло у народ.

- А як щодо звання «український Висоцький». Що вас поєднує з Володимиром Семеновичем?

- Гітара! (посміхається) А також - ставлення до поезії. Я вважаю: не можна взяти і все перетворити на шоу-бізнес. Висоцький мені дійсно дуже близький, тому влітку я робив спеціальну програму «Мій Висоцький», де виконував його пісні. Мені дуже імпонує його ставлення до пісні. Всі ті критики, які розповідають, що «Висоцький - це поет епохи», що його пісні живуть тільки там, а все інше - ностальгія, у мене викликають лише посмішку. Бо пісні Висоцького й зараз залишаються дуже актуальними, що ми неодноразово доводили на своїх концертах.

- Програму «Мій Висоцький» плануєте далі показувати в Україні? Скоро якраз нагода буде - у січні на честь його дня народження?

- Я насправді привіз би! Я дійсно дуже щасливий, що ми створили цю програму. Хоча довелося погратися, розписуючи партитури для духовиків на аранжування Гараняна. Ми спеціально робили концерт влітку, бо день смерті - це саме той день пам’яті, коли треба згадувати людину. У нас всі звикли, що влітку зали не збереш, тому роблять концерти взимку. А ми взяли і зробили влітку. Чи повторимо ще? Якщо буде потреба і бажання людей - так. У Володимира Семеновича є пісня: «Я, конечно, вернусь - весь в друзях и мечах. Не пройдет и полгода» - так і ми (посміхається).

- Оскільки захоплювалися малюванням, ви навіть намалювали портрет Висоцького. Зараз багато малюєте?

- Ні. Зараз мене не тягне до пензликів. Це ж творчість! Коли немає власного почерку, до неї не тягне. З музикою, піснями - інша річ, цього мені завжди хочеться. А картини я більше люблю чужі, ніж свої. Мій товариш - відомий художник Гагік Кургінян, чиї роботи я колекціоную, мені завжди казав: «Знайди помилку! Помилка - це і буде твій власний почерк», але він попередив: цю помилку треба знайти якомога швидше, бо інакше нічого не зрозумієш. Тому ось така історія в мене з малюванням.

- Нещодавно ви кинули курити, хоча були затятим курцем. Легко вдалося побороти давню звичку?

- З віком усе набагато легше. З віком ти спокійно забороняєш собі те, що наносить шкоду, бо відчуваєш, що без цигарок тобі краще. Зараз я це вже відчуваю. Хоча з Дня незалежності, коли офіційно кинув курити, кілька разів все-таки зривався через нерви. Але потім увійшов у спорт-режим - і все чудово. Головне тепер - з нього не виходити. У нашій команді ми навіть свої турнірні таблички ведемо, займаємося популярним нині воркаутом (це один з різновидів масових фізкультурних занять, містить у собі виконання різних вправ на вуличних спортмайданчиках, а саме: на турніках, брусах, шведських стінках, або взагалі без їхнього використання (на землі), - прим. авт.) Воркаут мені набагато більше підходить, ніж тренажерна зала. Я як йду в тренажерку, то одразу 10 кілограмів набираю. Так що більше туди - ні ногою.

- Сьогодні на концерті ви заспівали пісню «Мачо», яка досить вибивається з вашої творчості.

- Та з моєї творчості і «Вінні-Пух» вибивався! У кожній моїй пісні є сенс, хоча інколи теж хочеться взяти і щось таке страшно комерційне вимочити. Так і з’явився «Мачо» (посміхається). Цю пісню ми взагалі писали, як саундтрек до гумористичної передачі «Квартирник», де у мене була роль мачо. Але проект відмінили. То була спільна робота росіян, білорусів і українців з фінансуванням із Москви, тому, звісно, з початком усіх подій між нашими країнами проект одразу припинив своє існування. Споконвічно пісня «Мачо» була написана російською мовою, та всі дуже просили мене зробити її з групою. Я довго відмовлявся, а потім Сашко Положинський (лідер гурту «Тартак», - прим. авт.) каже: «Та напиши вже її українською! Все одно дурня! Ти не вкладаєш туди жодного сенсу, а якщо то дурня, то місцями можна навіть і суржиком співати». Отак мене і вмовили зробити пісню, яка тепер вибивається. Хоча я все одно продовжую працювати в жанрі стенд-ап, Comedy - і часто на своїх концертах співаю гумористичні пісні.

- Вам подобається, коли вас самого називають мачо?

- Не подобається, бо я не знаю, який сенс вкладати у це слово. Сучасні хлопці, яких сьогодні називають мачо - це звичайнісінькі нарциси. Справжні мачо для мене - це Міша Щербинін, який 40 років на комбінаті стоїть за верстатом. Знаєте, скільки таких мачо у нас в країні?! Ото справжні мачо - суворі чоловіки, які протягом 40 років однією рукою підіймають 45-кілограмову кувалду.

- Свого часу продюсерські контракти вам пропонував і Святослав Вакарчук, і Сашко Положинський, і Олександр Пономарьов, і гендиректор М1 Олександр Асаулюк. Чому відмовлялися?

- Ну в мене виходить прямо ціла колекція імен! (сміється) Відмовлявся я тому, що взагалі не хотів займатися музикою. Мені не подобалися всі шоу-бізнесові правила. Бо хто такий продюсер? Той, хто вкладає гроші, а потім з тебе вимагає по повній. Не всім тоді подобався мій матеріал, а єдиний, з ким би я, мабуть, міг почати співпрацю - це Положинський. Але у моєму житті на той момент далеко не все було рок-н-рол. Так що відмови були закономірні. А трохи пізніше Віталій Телезін мені нагадав: «Бачиш, які люди тобі пропонують контракти! Це знак - починай! Але не треба тобі ніхто. Починай сам - лізь». Тоді й Вакарчук його підтримав, бо вже, мабуть, передумав. Сказав: «Так, Арсен - складний…»

- А чим ви складний?

- Не знаю. Я себе просто сприймаю: я є я. Але люди кажуть, що я - складний. Складний, напевно, тому що можу щось не приймати, маю свої правила, інші критерії щодо стосунків між людьми - все те, що, як кажуть, заважає жити.

- Яке ваше головне життєве правило?

- Бути чесним - це дійсно головне.

- З вашого нового альбому «Паперовий сніг» яка пісня вам найдорожча?

- «Паперовий сніг» - тому що ми записували цю пісню з дитячим хором. У новому альбомі у нас взагалі вийшло багато експериментів. У процесі накопичування ми багато фантазували у плані аранжування пісень. Як помічають люди, у цьому альбомі у нас більше електроніки. З самого початку у нас не було основних партій драйв-гітари, а коли вже всі пісні були зведені, ми сіли їх знову прослухати, щоб упевнитися, чи потрібно вводити електрогітару. Зрештою зробили таку формулу безгітарного року. Але, скажу вам, електронними звуками теж треба правильно користуватися, головне - знайти ноту. Коли немає правильних нот, електроніка не надає характеру пісні.

- Нещодавно ви зняли новий кліп на пісню «Інші двері».

- Так, але поки що кліп вирішили не випускати, бо він пропаде у «йолках». Зараз усі навколо будуть співати «от сосны иголочку» і тому подібні нісенітниці. Не хочу, щоб «Інші двері» загубилися у новорічному шоу-бізнесі, тому презентацію кліпу плануємо вже після свят - у лютому.

- У пісні «Інші двері» проводиться аналогія з приказкою про те, що люди постійно наступають на одні й ті ж граблі.

- Так. У цій пісні я кажу про те, що перед тим як увійти в інші двері, треба спочатку самому змінитися. Адже змінюючи двері, людина, яка не змінюється сама, ні на крихту не міняє суті.

Дякуємо за організацію інтерв’ю компанії «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ».

Фото Юрія Білошкурського.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.