54 роки на сцені: історія однієї акторки Вінницького театру

54 роки на сцені: історія однієї акторки Вінницького театру
  • 70-річна Людмила Мамикіна колись і уявити не могла, що буде грати у театрі
  • Вона не думала, що її життя буде наповнене гастролями
  • Не припускала, що маючи звання заслуженої артистки, буде мати зарплату меншу, ніж у техперсоналу

Вона посміхається, жартує та час від часу співає. Кількість її виходів на сцену дорівнює тисячам, зіграні ролі — сотням, а театри, у яких вона виступала, розкидані по різних точках континенту. Уперше побачити «арену» Людмилі Мамикіній довелося в чотири роки. Коли їй виповнилося 18, дівчина вступила у Тюменську театральну студію, яка за три тисячі кілометрів від рідної Вінниці. У 23 Людмила закінчила інститут з червоним дипломом. У 32 роки стала заслуженою артисткою, а у 37 почала працювати в театрі ім. Садовського. Зараз їй «без п'яти хвилин» 70 років.

Актриса сидить на стільці у гримерці рідного театру, нас оточують кілька трюмо, над кожним з яких висить портрет його власника, а з приймача, що кріпиться над вхідними дверима, ми наживо чуємо те, що відбувається в концертному залі театру ім. Садовського. Там щойно почалася вистава — «Дванадцять місяців».

— Сідайте, — вказуючи рукою у бік пуфика каже усміхнена Людмила. — Я розповідаю багато, тому ви підкоректуйте, якщо що. І ще, я б хотіла, щоб інтерв'ю проходило українською мовою... Адже я заслужена артистка України!
 

«Дядя Ваня» — п'єса Антона Чехова. Роль няні
Коли Людмилі було всього чотири роки, тато на руках приніс її у театр. Того вечора родина Мамикіних запізнилася на виставу, але саме з того дня усе і почалося. Дівчинка відкрила для себе зовсім новий світ театру, з небаченими раніше вогниками та персонажами. Це стало справжнім дивом для її тоді ще зовсім дитячої уяви.

Відео дня

— Ми жили у 4-поверховому будинку, і пам'ятаю, як після цього випадку, приходячи з дитячого садка, я часто вставала посередині двору і співала «Каким ты был, таким ты и остался», — після сольної партії актриса продовжує. — Бабусі та дідусі, що жили на других та третіх поверхах, відчиняли вінка, щоб послухати мене. Співала пісні з кінофільмів, та й взагалі все, що тоді було популярним.

Шкільні роки пролітали на заняттях з художньої самодіяльності, але дівчинка розуміла, що це тільки захоплення і навіть визначилася, ким хоче бачити себе надалі. Вона мріяла стати хірургом, рятувати людей, а бути актрисою на шкільній сцені — було просто весело і цікаво.

Коли Людмила була у 10 класі, в школі, де вона навчалася, проходив вечір, присвячений ювілею Тараса Шевченка. До цієї події був поставлений спектакль за твором кобзаря «Відьма». Головна роль дісталася саме їй, і так уже вийшло, що постановка сподобалася не тільки школярам з викладачами — її навіть висунули на міський конкурс театральних колективів. На конкурсі дівчина познайомилася з Галиною Колодій, у минулому актрисою, а на той момент ведучою радіотеатру, куди старшокласниця і отримала запрошення.

— За рік вона (Колодій - авт.) так заразила мене театром, що побачивши це, вона спробувала мене відмовляти: «Там же найменша зарплата, постійні роз'їзди, та й талант треба мати!» Але у неї нічого не вийшло, — розповідає Людмила. — Батьки, до речі, думали, що я піду у медичний інститут. А я прийшла туди після 11 класу документи подавати, дивлюся на абітурієнтів, а вони усі стривожені якісь, хвилюються, а мені все до лампочки. Думаю, а я тут до чого? Розвернулася та й пішла. Батьки потім самі все зрозуміли.
 

«Осіння мелодія» — п'єса Віталія Селезньова. Роль Данилівни
На календарі був усе той же 1965. Людмила вже змирилася з думкою, що у цьому році вона нікуди не вступить, але її подруга Кавалья, яка на той час перебувала у Тюмені, прислала газетну вирізку: «Идет набор в Тюменскую театральную студию». Недовго думаючи, валізи були упаковані, потім подолані три з гаком тисячі кілометрів шляху, а трохи пізніше і іспити були здані успішно.

— Там були хороші педагоги і за рік мого перебування я взяла участь у багатьох постановках, нехай і не зіграла у них головних ролей, — продовжує свою розповідь актриса. — Я приїхала додому на літні канікули та зустріла Галину Колодій: «Значить актрисою хочеш стати?» Так! — відповіла я. Тоді мене привели до директора театру Федора Григоровича Верещагіна. Він подивився мої ритмічні та музичні дані. Мабуть залишився задоволений, адже мене взяли в театр.

Колектив тепло прийняв новоприбулу, і перші ролі не змусили довго на себе чекати, але, як відомо, без профільної освіти у Союзі багато чого досягти не можна було, тому молода Мамикіна вирішила здобувати освіту у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого.

— Екзамени приймав відомий тоді актор Карасьов. Перший я здала, а ось другий завалила і отримала двійку. Приїжджаю засмучена до Федора Григоровича, розповідаю про те, що сталося, а він мене заспокоює, каже, все добре буде. Заспокоїлася.

Почалися гастролі, потім новий театральний сезон, трупа поповнилася трьома новими акторами-випускниками з інституту Карпенка-Карого.

— Якось один з них зупиняє мене у коридорі і питає: Слухай, а хто така Мамикіна? А що? Так ось розумієш, мені Карасьов (той самий екзаменатор - авт.) розповів, що з Вінниці класна дівчинка вступала, він хотів її взяти, але подзвонив Верещагін і сказав, щоб ні в якому разі цього не робили, мовляв, вона йому там потрібна, — розповідає і сміється актриса.

Ображена дівчина вирішила, що ще попрацює, але в інститут все-таки піде. На цей раз нікому нічого не кажучи, Людмила зайшла у бухгалтерію за довідкою з місця роботи, там її попросили трохи почекати. Через кілька хвилин до кімнати влітає Федір Григорович: «Що таке? Так-так? Що таке?» Дівчина вирішила схитрувати і сказала, що навряд чи буде вступати у виш, а довідка їй потрібна про всякий випадок. Отримавши потрібний папірець, Мамикіна поїхала до Харкова, де стала студенткою інституту мистецтв ім. Котляревського.

— Маючи досвід роботи в театрі, я знала, чого конкретно мені потрібно навчитися в інституті. За все навчання я не отримала жодної четвірки, у мене 100% червоний диплом, але знаєте, диплом, це справа така, треба було знати, як вийти на сцену і показати, що ти вмієш.
 

«Вісім люблячих жінок» — п'єса Робера Томи. Роль Шанель
Після першого студентського року, Людмила вийшла заміж за старшокурсника Володимира Постнікова, з яким після закінчення інституту поїхала до Сум і влаштувалася у місцевий театр. Молода, але вже дипломована Мамикіна зіграла у Сумах безліч серйозних ролей, у тому числі Аксинью з «Тихого Дону», Емілію Галотти з однойменного твору та інших. Через дев'ять років 32-річна актриса отримала звання заслуженої артистки театру.

— На момент отримання звання, у мене було 10 головних і заголовних ролей — продовжує заслужена артистка. — Роботи було дуже багато, нам постійно доводилося їздити на гастролі, і ні з ким було залишати дітей, яких на той час було двоє. Ми вирішили переїхати до Вінниці.

Це був 1984 рік, Людмила Мамикіна приїхала до Верещагіна дізнатися про роботу у Вінницькому театрі.

— А ти ще граєш молодих? — запитав колишній наставник. Людмила ствердно відповіла, після чого директор повідомив, що вона може пакувати речі і перебиратися.

Минуло більше години нашої розмови, і здавалося, що у моєї співрозмовниці нескінченний запас історій: коли говорили про звання заслуженої артистки, Людмила висловила припущення, що скоріш за все воно присвоєно через хорошу гру в «Тихому Доні». Говорячи про улюблені ролі, мова зайшла про постановку «Я б тобі небо прихилив», яка до цих пір є в репертуарі Садовського, а ось почувши питання про акторську зарплату, Людмила на мить завмерла, напевно їй потрібно було щось пригадати.

— Знаєте, найбільші ролі ми грали за найменшу оплату. Менше ніж у нас зарплати не було ні у кого, — розповідає й надалі весела жінка. — У інституті я отримувала Ленінську стипендію - 100 рублів, а моя перша зарплата була 85 рублів, плюс вираховували податки і на руки я отримувала 72 рублі. Коли я приїхала до Вінниці, мене взяли у допоміжний склад з окладом у 60 рублів, при тому, що прибиральниця отримувала 70.
 

«Дім Бернарди Альби» — п'єса Федеріко Гарсіа Лорки. Роль Пруденсії
Як відомо — актор — це професія, плодів якої не можна торкнутися, а у нас до таких професій прийнято ставитися скептично. Ще — це професія, яка лікує від будь-якої хвороби, Людмила розповіла, як їй неодноразово доводилося втікати з лікарні, щоб виступити перед глядачами, які навіть не помічали, що з героїнею щось не так. Після виступу вона тихенько поверталася у палату стаціонару, де продовжувала латати своє здоров'я. Так з усіма акторами, адже, за словами людини, яка живе театром ось уже 54 роки — це навіть не професія, це спосіб існування.

— Театр — це коли є дія, глядачеві цікаво, але коли глядачі починають дивитися в телефони, то винні не вони, а ми, актори, бо не знайшли способу, як їх зацікавити. З іншого боку, не потрібно йти на поводу у глядача, його потрібно трохи тягнути за собою. Приходьте на виставу і все самі побачите.

На цій ноті наше інтерв'ю закінчилося, ми попрощалися і покинули актрису, якій ось-ось виповниться 70 років, яка любить, коли з нею розмовляють українською, яка тягне за собою глядачів.


Фото надані театром ім. Садовського

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
15:19 Вінничанину загрожує штраф за засмічення берега річки Дьогтянець play_circle_filled 15:15 Porsche, Mercedes, Range Rover: як виглядають та скільки коштують найдорожчі автівки Вінниці photo_camera 14:24 У поліції показали уламки ворожого дрона, що вибухнув біля будинку на Вінниччині photo_camera 14:11 Поранених воїнів із порушенням зору у Вінниці запрошують на безкоштовні тренування із дзюдо Від читача 13:19 «Мистецтво вільних людей»: на Вінниччині проведуть безкоштовний майстер-клас із петриківського розпису для дітей та дорослих 13:21 На блок-посту в Гайсині затримали водія, у якого було 150 патронів photo_camera 13:00 Цех 9, Токайо, Етно чари - нові заклади, що відкрились у Вінниці в 2023 (партнерський проєкт) 12:19 У Вінниці зіткнулись три автівки, постраждали водії та дворічна дитина photo_camera 11:50 Запрошуємо на відкриття персональної виставки керамічних робіт ветерана Івана Шостака 11:17 Без води та світла. Де у Вінниці 29 березня відключатимуть послуги 11:00 Чому вивчати англійську з дитинства актуально як ніколи (Новини компаній) 10:36 В останню путь проводжатимуть вінничанина Романа Стрільчука 10:12 Минулої ночі ворог застосував 99 засобів повітряного нападу: деталі нічної атаки 08:53 Ворожий безпілотник здетонував біля житлового будинку на Вінниччині 08:30 Що таке вініри? Де їх встановити у Вінниці (партнерський проєкт) 08:17 Сьогодні відзначають День фокусника. Історія, заборони та прикмети 29 березня 21:11 В Україні планують закрити майже всі сільські школи 20:17 У Козятині чоловік осквернив Меморіал полеглим воїнам 19:46 Під час спільного застілля донька побила батька сокирою 19:15 Екстремальна їзда на даху Range Rover: як поліція покарала «каскадерів» photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up