Вінницького Івана "Грозного" хочуть судити ще й в Іспанії

Національний суд у Мадриді повідомив, що відповідальний суддя в Іспанії Ісмаель Морено висунув звинувачення проти колишнього американця українського походження Івана Дем’янюка у співучасті в геноциді та злочині проти людяності у німецьких нацистських таборах смерті у роки Другої світової війни.
Іспанці хочуть судити українця за причетність до вбивства іспанських полонених у концтаборі Флоссенбург — там Дем’янюк нібито працював наглядачем. Іспанський суд уже видав загальноєвропейський ордер на арешт Дем’янюка та його екстрадицію. Дем’янюк може бути виданий Іспанії після того, як завершиться суд у Мюнхені.

Не дадуть умерти
Нагадаємо, що Іван Дем'янюк родом з села Дубові Махаринці Козятинського району. Поки Дем'янюка судять у Мюнхені, його земляки не можуть зрозуміти – як так могло статися, що Івана підозрювали у знищенні євреїв, і в той же час суд Ізраїлю виправдав його.
- Якби в ізраїльських суддів була хоч маленька зачіпка, вони б скористалися нею і вже нізащо не випустили б на волю Івана, - каже його далекий родич із таким же прізвищем – Віктор Дем'янюк. – Просто дідові не дають спокійно вмерти. Як він тільки все це витримує у своїх 90 років?!
У Дубових Махаринцях вважають, що виправдувальними документами для ізраїльського суду могли стати листи з фронту Дем'янюка до родичів у село, а також його фронтове фото.
- Тітка могла б вам про це розповісти набагато більше й детальніше, як то все відбувалося, - розповідає Віктор Дем'янюк. – Вона двоюрідна сестра Івана. На жаль, її вже нема на світі. Ми її поховали у 2002-му. Але я добре пам'ятаю, як вона розповідала про приїзд Іванового сина. Я так розумію, що це було в той час, коли його судили в Ізраїлі. Син Дем'янюка разом з адвокатом збирали всі можливі підтвердження його невинності. До речі, сина звати так само, як і батька, - Іван. Він приїжджав у село з адвокатом батька. Зустрічався з тіткою Марією.
Тітка Марія - одна з тих, кому Іван писав з фронту. Пам'ятаю, коли ще була жива, розповідала, що на листах і на фотографії значилися дати. “Як адвокат побачив ті цифри, - згадувала тітка Марія, - то аж у долоні сплеснув і вигукнув по-своєму: «Це - алібі!» Слово це не потребувало перекладу. А син Івана пояснив тітці, що в матеріалах суду сказано, що батько у цей час був у концтаборі. Насправді листи і фотографія підтверджували, що він знаходився на фронті.
Маня, так Іван звертався у листах до двоюрідної сестри, зберігала фронтові звістки протягом багатьох післявоєнних років. Загадкою залишається, яким чином Марії Аврамівні вдалося це зробити, адже всі фотознімки із зображенням Дем'янюка, які були в селі, вилучили кадебісти. Ходили до всіх родичів, знайомих, однокласників, товаришів. Не раз, і не два. Все підмели, що було пов'язано з Іваном.
Чи насправді фронтові листи і фронтове фото переконали представників ізраїльської Феміди, важко стверджувати. Однак достеменно відомо: смертний вирок проти Дем'янюка скасували. Для такого рішення потрібні були неабиякі аргументи. Схоже, вони знайшлися. Інакше вирок суду залишили б у силі.
Сам підозрюваний відкидає звинувачення проти нього. Каже, що воював у Червоній армії. У 1942 році отримав поранення і потрапив у полон...

У селі було два Івани
Нагадаємо читачам ще одну суттєву інформацію, що безпосередньо може стосуватися цієї справи. У сільраді Дубових Махаринець розповіли, що в селі перед війною було два чоловіки на прізвище Дем’янюк. Обох звали Іванами. Обох призвали в армію ще до війни. Обидва воювали. Один Дем’янюк – Іван Андрійович повернувся живим. Іншого – Івана Миколайовича нині судять у Німеччині. Так само загадковими залишаються деякі обставини, що стосуються біографії іншого Дем’янюка – Івана Андрійовича. У сільській раді дуже мало інформації про цю людину. В архіві є тільки один запис – про смерть Івана Андрійовича. Записано, що помер у 1970 році, а на надгробному постаменті на сільському кладовищі значиться 1971-й рік. На фотографіях вони навіть схожі між собою.
Довгий час після війни про нього в селі нічого не знали. Повернувся додому приблизно у середині 50-х. Приїхав не сам – з дружиною і двома доньками. Кажуть, ніколи не бачили його з військовими нагородами. Взагалі рідко з'являвся на урочистостях з нагоди Дня Перемоги. Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.
- Сталося це невдовзі після того, як мого батька викликали у КДБ, - каже Петро Бондарук, син колишнього фронтовика. – Поклали на стіл фотографії, просили назвати, кого він знає на них. Батько служив з Іваном Дем'янюком, над яким нині триває суд. Служив до того часу, поки Івана не поранило. Далі їхні фронтові дороги розійшлися. Після повернення з КДБ батько сказав Івану Андрійовичу про те, що слідчий показував його фото. Минуло небагато часу, коли в селі кажуть: “Іван повісився”. Дехто із земляків висловлює припущення, можливо, саме цей Іван був тим, кому дали прізвисько Івана Грозного?

Довідка
Іван Дем’янюк, 1920 року народження, пережив голод 33-го, за рік до початку війни призваний в армію, воював проти фашистів в артилерії, у травні 1942-го після поранення потрапив у полон. Після війни у 1952 році емігрував до США, а в 1958-му отримав американське громадянство. Працював шофером. Кажуть, його впізнав один з колишніх в'язнів, коли фото Дем'янюка показали по телевізору.
У 1986 році його видали Ізраїлю, де спочатку засудили до страти, а у 1993 році повністю виправдали. За даними зарубіжної преси, докази у справі, надані радянським КДБ, виявилися сфабрикованими. Проте американська влада продовжувала розслідування його діяльності, і в 2002 році суд визнав доведеним, що Дем’янюк під час Другої світової війни служив наглядачем у ряді концентраційних таборів, на підставі чого ухвалив позбавити його громадянства і вислати з країни.
Після майже десятирічної тяганини 2009 року американці видали важкохворого Івана Дем’янюка до Німеччини. Прокуратура міста Мюнхен звинувачує 90–річного українця у співучасті в убивстві близько 29 тисяч євреїв у концентраційному таборі Собібор.
За версією німецького слідства, Дем’янюк безпосередньо брав участь у знищенні щонайменше 27,9 тисячі ув’язнених у таборах Треблінка і Собібор, де служив наглядачем після полону.
Дем’янюк, якого привозять до зали засідань в інвалідному візку, неодноразово заявляв, що ніколи не був у таборі Собібор.
13 квітня 2010 року у Мюнхені Дем'янюк через свого адвоката заявив про свою позицію. «Мене насильно депортували до Німеччини, де висунули по суті помилкові звинувачення у причетності до вбивства», – повідомлялося у заяві. На всіх засіданнях Дем'янюк називає себе військовополоненим, а не злочинцем. Через хворобу підозрюваного, судові засідання доводиться часто переносити. Ніхто не знає, коли вони закінчаться. Тим часом будь-який день для старого чоловіка може стати останнім.
Читайте також:
Вінницький "Іван Грозний" суду не уникне
Автономи вимагають свободу Івану Дем’янюку
Вінницький Іван Грозний потрапив у п'єсу
Іван Дем'янюк очікує на розгляд своєї справи німецьким судом. Від страти врятувала… фотографія?
Почався суд над Іваном Дем’янюком