Вінничани «запалювали серця» на етно-фестивалі "Трипільське коло"

На початку липня містечко Ржищів Київської області приймало третій міжнародний еко-культурний фестиваль "Трипільське коло". Це третій фестиваль чотирирічного циклу. Цього року він носив назву "Вогонь".

Територію фестивалю "Трипільске коло" оголосили вільною від алкоголю, тютюну та наркотиків. І справді жодного учасника в стані штучної ейфорії побачити не вдалося. Хоча ейфорія була присутня - від сонця, вільного простору, вільного та щирого спілкування.

 

Насичена програма фестивалю проходила паралельно на кількох сценах та майданчиках. Усе осягнути водночас було просто неможливо. Люди гуртувалися по інтересах. Виставлені на продаж вишиванки, вироби з глини, можливість спробувати справжню українську кухню нікого не залишали байдужим.
Допомагали створити теплу атмосферу своїми виступами гурти MAd Heads XL, «ДахаБраха», «Піккардійська терція», «Русичі».

 

Відбувалися майстер-класи. Бажаючі могли спробувати свої сили у стрільбі з лука, для чого було обладнане спеціальне стрільбище, виліпити справжній керамічний посуд з допомогою майстра. Сяючі посмішки тих, хто сів за гончарний круг, говорять самі за себе. Лише одне нарікання було чути: виявляється, крутити ногами цей пристрій - дуже важка справа. І ноги після того болять не менше, ніж після тривалої пробіжки. Але настрою це нікому не зіпсувало. Поряд виставка готових виробів. Здається звичайна річ, але ніщо не зрівняється з відчуттям у руках дзвінкої сонячної кераміки.

Майстер гончар відзначав всіх присутніх своєрідним чином.

- Якщо ти стояв біля гончара, то маєш бути відмічений, - сміявся він, бризкаючи на присутніх рідкою глиною.

Воно ж то нічого б, якби можна було вільно знайти воду, щоб відмити ці позначки... Але ніхто не ображався.

Розписати або замовити розпис власної футболки можна було в іншому місці. Як сказала одна із майстринь, що розписувала одяг на замовлення, на ручне перенесення складної картинки замовника на його футболку витрачається кілька годин. Та скільки це приносить задоволення тим, хто сам не спробував - важко уявити. І справді, люди, які замовили такі розписи, забираючи замовлення сяяли від задоволення і ніскільки не шкодували про витрачений час та гроші. На що не підеш заради ексклюзиву, так, усміхнувшись, прокоментувала своє замовлення одна із учасниць фестивалю.

Бажаючі отримати футболку з логотипом фестивалю, могли здобути її альтернативним способом. Достатньо було зібрати та здати організаторам мішок сміття, зібраного на території.

Поряд розписували не лише одяг, а й голе тіло. Бажаючих стати полотном під руками художника теж не бракувало. На питання, що далі буде з цими малюнками - відповіли, що фарба звичайна, і змиється під душем без сліду, а тому експериментувати можна вільно.

По суті кожен гість знаходив собі заняття за вподобаннями. Плетіння з лози, стрічок, бісеру. Побудова солом’яних конструкцій, плетіння вінків, участь в конкурсах та хороводах. Виступи етнічних груп з різних країн.

Окремі майданчики були обладнані для наймолодших учасників. Там розігрувалися казкові постановки та ігрища, за мотивами історичних обрядів. Малюки шили іграшки, власними руками ліпили з глини свищики, малювали. Не сумував ніхто. Для кожного віку знайшлися свої забави.

Не обійшовся фестиваль і без просвітницьких програм. Їх можна було вибрати за смаком: від езотерики до рецептів приготування здорової їжі.

Одяг учасників та гостей фестивалю був з яскраво вираженим етнічним нахилом. Більшість була в вишиваних сорочках, або як мінімум мали якийсь елемент: пояс, стрічка, вінок на голові. Це місце здавалося окремим світом, що живе за стародавніми традиціями, і в ньому немає місця для сучасних мегаполісів та технологічного прогресу. Вибивалися з цієї атмосфери ряди яскравих сучасних палаток та спалахи фотокамер.

Виступи танцювальних ансамблів супроводжувалися навчанням усіх бажаючих національним танцям різних країн. Цікаво було спостерігати, як в такі танки втягувались глядачі, поступово намагаючись повторити рухи, а іноді і перевершуючи самих майстрів. Ритміка танцю запалювала посмішками навіть найбільш серйозні обличчя.

Нині на форумах фестивалю є повідомлення, в яких одні скаржаться на відсутність інформації, інші говорять про невиконання організаторами обіцянок, третіх обурила "закинута", незважаючи на усі заборони, публіка.

Та все ж вінничани чудово себе почували там. Позитивні люди - негативу не помічають. Так тримати, Вінниця!

Андрей,
винничанин

Я впервые на этом фестивале. И хочу сказать, что получаю массу удовольствия. В прошлом году ездили на «Шешоры». Если быть честным, последние годы этот фестиваль становился все менее интересным. Здесь же, атмосфера в полном смысле этого слова «зажигательная».

Добирались сюда на поезде. Затем - метро и маршрутка. Даже если нет своего личного транспорта, все доступно. Организаторы предоставили дополнительные автобусы из Киева в Ржищев. Правда, многие жаловались на завышенную стоимость входных билетов (от 80 до 400 грн). Но главное - желание и хорошая компания.

На территории «Трипольского круга» не употребляли алкоголь, табак, наркотики. Во всяком случае, я не употреблял и не видел, чтобы кто-то это делал, либо был в каком-то неадекватном состоянии.

Мокшу, или как ее еще тут называют «Людяний одяг», купил сегодня. Очень, кстати, удобно. Жаль, не смогу в городе носить, - не так поймут (смеется). Стоил этот экзотический наряд 200 гривен. Ну, еще и торговаться можно было.

«Трипольский круг» условно был разделен на множество так называемых площадок фестиваля. Нам безоговорочно больше всего понравилась «Большая сцена». А Mad Hads XL, "Пиккардийская терция", "Крыхитка", "ДахаБраха", - самые ожидаемые выступления. Вообще интересностей хватало на каждой площадке, ну как не клюнуть на объявление сфотографироваться с королем под классическую музыку. Фотографию вручили сразу.

После окончания главного концерта, барабаны утихают, а вот на «Шешорах» спать невозможно было из-за них. Хорошо организована охрана, так что дебоширства, криков не приходится терпеть.

Наталья,
винничанка

Я - резидент подобных фестивалей, хотя в Ржищеве впервые. Приехала одна, и о своем пребывании на «Кругу» позаботилась самостоятельно - личная палатка, этнонаряды и аксессуары.

Тут есть возможность встретить друзей из других городов, стран, и не просто друзей, а единомышленников. Вчера, например, познакомилась с парнем из Индии, живет временно в Киеве. Он приехал сюда поделиться своими культурными ценностями, проявляет ненарочитый интерес к нашим культурным истокам. Подобные знакомства очень расширяют мировоззрение. Для меня этномероприятия – праздник души, возможность отдохнуть от мирской суеты.

После пробуждения, завтрака и водных процедур, с друзьями отправлялись гулять по лагерю. Тут на каждом шагу что-то интересное. Можно присоединиться к любой компании, в которой атмосфера вторит приятной беседе. Увлекают разнообразные мастер-классы по танцам, философии, эзотерике. От жары спасает множество шалашей, в которых можно попить кваса, съесть мороженое. С более основательными перекусами проблем тоже нет, всевозможные славянские блюда по доступным ценам удовлетворят любого гурмана на «Территории пищи». Вечером завораживают танцы-шманцы, огненные шоу, и, конечно же, выступления популярных групп на «большой сцене». После гуляний, на сон грядущий, хорошо посмотреть в «cinema-палатке» короткометражку.

Признаться честно, бывали и неприятные моменты… Люди, которые «не в теме», либо втихаря зарядились спиртным, могут иногда вести себя несколько вызывающе. Но через какое-то время они адаптируются, добреют, и ассимилируются со всеми. Обстановка располагает.

Выпивку контролируют смотрители порядка, волонтеры, но наверное некоторые умудряются. Им на совесть. В целом, это не влияет на общую атмосферу и феерическое настроение.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google