Вінниця сьогодні прощається з двома воїнами — Володимиром Реганом та Олександром Олівком
- Сьогодні Вінниця та громада прощаються з двома Захисниками України.
- Обидва воїни з початку повномасштабної війни стали до лав Сил оборони та пройшли бойовий шлях на найгарячіших напрямках.
Вінниця сьогодні прощається з двома Захисниками України — Володимиром Реганом та Олександром Олівком. Воїни стали на захист країни з початку повномасштабного вторгнення та віддали свої життя за свободу й незалежність України.
З роботи на землі пішов захищати Україну
Володимир Реган став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення. Воїн із позивним «Дядя Вова» служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.
У лавах 9-го окремого мотопіхотного батальйону він віддано виконував обов’язки водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі Володимир був відзначений медаллю «За службу українському народу». На його долю випали найважчі випробування у запеклих боях на Донеччині. Життя воїна обірвалося 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з ворогом поблизу села Нововасилівка Покровського району. Герою назавжди — 50 років.
Донедавна доля Володимира Регана залишалася невідомою. Мати військового, Надія Іванівна, до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Проте побратими свідчили про трагічні обставини: через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося.
За словами Наталії, дружини полеглого воїна, рішення захищати рідну землю Володимир прийняв миттєво. Оббивав пороги військкомату, поки з третьої спроби його нарешті не мобілізували.
«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська, — ділиться дружина. — На фронті він отримав позивний “Дядя Вова” — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…»
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після здобуття базової середньої освіти у місцевій школі він опанував спеціальність механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі. Згодом пройшов строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного села. Володимир мав справжнє покликання до хліборобської справи: працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі. Останнім цивільним місцем його роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де працював бульдозеристом. Особливою гордістю Володимира була його родина: він був коханим чоловіком, щасливим батьком двох доньок, надійним сином і братом.
«Володимир надзвичайно любив працювати на землі, і вона, відчуваючи це тепло, завжди віддячувала йому гарними врожаями, — розповідає дружина. — Він щиро любив людей і завжди поспішав на допомогу. У його вмілих руках будь-яка техніка – від трактора до комбайна – працювала бездоганно. Сусіди згадують про нього з неймовірною теплотою, бо Володимир нікому не відмовив і ніколи не сказав злого слова. Він понад усе мріяв повернутися з перемогою до рідної домівки, обійняти близьких, знову сісти за кермо трактора і в майбутньому обов’язково дочекатися онуків…»
Церемонія прощання з Володимиром Реганом відбудеться у Стадниці. Вона розпочнеться о 10.00 за адресою: вул. Шевченка, 10, та продовжиться о 12.00 – у стінах церкви святого Дмитра. Поховають воїна о 13.00 на місцевому кладовищі.
Служіння Господу та народу України вважав за найвищу честь
Олександр Олівко у цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя». Із 2014 року він активно волонтерив, допомагаючи війську, а на початку масштабної російської агресії добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Свій перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва. Згодом Олександр став професійним снайпером у складі 1-го штурмового батальйону 3-го армійського корпусу. На передовій мав позивний «Капелан», який відображав його духовне покликання, людяність та непохитну віру.
Олександр відзначався мужністю та неабиякою витривалістю, займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого бойового підрозділу, так і для 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Фронтовий шлях воїна пролягав через найгарячіші точки: від Київщини до Запорізького, Херсонського та Бахмутського напрямків. За час служби Олександр пройшов військові щаблі від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта. Життя Захисника обірвалося 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. Йому було 50 років.
За мужність та героїзм Олександр Олівко отримав високі нагороди, серед яких: державна відзнака – орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаль «За сприяння обороні Києва» та почесна відзнака «За мужність та відвагу».
«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь, – розповідає дружина полеглого воїна Ірина. – У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів. На кожного він дивився очима батька: по-батьківськи навчав, а коли потрібно – картав чи підказував. Усе для того, щоб уберегти найцінніше для кожної людини – життя…»
Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року у Херсоні, звідки невдовзі його родина переїхала до Вінниці. Тут він навчався у середній школі №27, але свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі. Там же закінчив вище професійне училище, здобувши спеціальність водія-автослюсаря. Ще у підлітковому віці Олександр щиро увірував у Бога, і ця віра лише зміцніла після проходження строкової служби в армії.
Свій духовний шлях чоловік успішно поєднував з активною професійною діяльністю у торговельній сфері. Він розпочав кар’єру з посади менеджера у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». У щасливому шлюбі разом із дружиною виховував чотирьох дітей – трьох донечок і сина. Сьогодні його вісімнадцятирічний син перебуває у лавах Збройних Сил України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька.
«Війна змінила все, та лиш не серце та душу Олександра. До останнього свого подиху він залишався добрим, щирим і світлим. Його повітрям була віра, а крилами – родина, – ділиться дружина Героя Ірина. – Чоловік огортав нас теплом. Поряд із ним завжди панували затишок і спокій. Він усе робив по-справжньому: умів любити, надихати, оберігати…»
Церемонія прощання з Олександром Олівком розпочнеться о 10.00 у «Домі молитви» за адресою: вул. Праведників Світу, 3-А. Чин поховання воїна відбудеться о 13.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Вас може зацікавити:
Вакцинація дітей перед школою та садочком: що варто знати батькам перед навчальним роком
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
