Вінницькі волонтери просять зробити добре для… волонтерів

- Ми з бабками Браїлівського будинку престарілих ліпили вареники, пиріжки пекли - на передову… Вони ледь дихають – більшості за 90 років… Проживши життя, цими варениками повернули собі сенс жити далі – знову були потрібні. Як же вони плакали за тими хлопцями на війні - ліпили пиріжки і сльозами їх обливали… Андрій Сірак нам передав потім інвалідні візки для них – бабусям-дітям війни… Минулої війни…
Діана Мороз, переможець конкурсів «Благодійна Вінниччина-2015» та «Благодійна Україна-2015»      

     
«Волонтери - це такі люди, яким лише слід сказати одне: на коли треба - атомну бомбу, «печеньки» і чай. І в цьому є велика доля правди...» Так про себе і своїх «колег по добру» жартує Андрій Сірак. Його син – Степан, який з 14 років їздить з батьком на передову торік став переможцем першого регіонального конкурсу «Благодійна Вінниччина-2015». Степана Сірака номінували як наймолодшого волонтера.  За рік він встиг закінчити школу і стати студентом Київського університету,  і вже у столиці - на своєму новому  рівні продовжує допомагати тим, хто на війні…

Леся Самойленко – мама хлопчика-аутиста. Це й стало головною її мотивацією займатися громадською діяльністю. «Бо в Україні немає вибору – складана ситуація щодо відношення до діток з інвалідністю, тому мами самі боряться за права своїх дітей». Батьківська організація Лесі Самойленко перемогла у номінації «Інновація в благодійності» - пілотний проект інклюзивної освіти, який дав можливість аутистам навчатися у звичайні школі. Нагорода «Благодійної Вінниччини» - бурштиновий «Янгол добра» став тією батарейкою, яка підзарядила Лесю, коли уже опускались руки…    

Діана Мороз стала переможцем у конкурсі доброчинців, як у регіональному конкурсі, так і у національному – «Благодійна Україна». «З чоловіком ми почали допомагати дев’ять років тому, - розповідає Діана. – Але тепер точно знаю: всі конкурси необхідні, бо вони мотивують. Я не досягла такого результату за попередні вісім років, як за рік після конкурсу. У 2015 році у нас було 38 акцій – до 300 тисяч гривень, а у 2016 році -  87 акцій і зібрали 1 млн. 468 тисяч… Коли оцінюють твою діяльність, і ти на правильному шляху, – це надає таке натхнення! Ти мусиш показати, що  заслужила «Янгола добра»…»

Це лише три переможця із чотирнадцяти, яких відзначили торік у конкурсі «Благодійна Вінниччина-2015». У кожного є своя історія. І у кожного вона з добром… Усі номінанти  сьогодні говорять про потребу подібного конкурсу. Хоча ще недавно дехто скептично ставився щодо самого визначення переможців серед доброчинців, мовляв, благодійність  не має критерій  –  кращий чи гірший. Проте сходяться в одному – визнання необхідне. І дякуючи «Благодійній Вінниччині» учасники стали партнерами, їхня допомога іншим виросла у рази.    
 
102 заявки від вінничан надійшло торік  до конкурсної комісії національного конкурсу «Благодійна Україна» - наш регіон став другим за кількістю учасників. Нагородження переможців і вручення символічної статуетки «Янгол добра» стало подією для області, адже у муздрамтеатрі «Благодійна Вінниччина-2015» зібрала усіх, незалежно від посад, політики, бізнесу і заможності…  

Свято добра повториться і цієї весни. До кінця зими - до 28 лютого - продовжена реєстрація учасників на сайті  www.blagoukraine.org (заявку можна скачати або ж одразу заповнити на сайті). За словами голови оргкомітету Дмитра Костирка, у конкурсі так само немає місця для політики, лише для добра. Єдине, чим відрізнятиметься цьогорічний конкурс, – це журі. Якщо торік це робили місцеві експерти, то тепер це 50 членів експертної ради Національного конкурсу «Благодійна Україна».
    
Мирне небо тримають люди
- Часто волонтери стикаються з тим, що їх не розуміють: «Для чого вони це роблять? Навіщо? І хто там що з цього має?...»,  - пояснює Діана Мороз. - А коли зайшла у зал для нагородження «Благодійної Вінниччини»,  побачила людей, які цим живуть, які дають людям розвиватися… Можливо, якби не вони, то все було б інакше… От Андрій Сірак і його команда дають приклад іншим  - вони доносять, що військові потребують нашої з вами допомоги… Усі повинні розуміти, що наш обов’язок підтримувати тих, які це мирне небо тримають. Бо це виховання нашого суспільства. Я хочу, щоб благодійництво сприймалося, як звичне явище – нікого не дивувало. Щоб це жило в нас, в наших дітях, онуках... Ми спеціально не створюємо якісь благодійні фонди чи громадські організації, бо хочемо показати, що прості люди можуть зробити багато – не потрібно робити щось особливе. Ми змінюємося на краще – це і є наша мета.  
Чи стали менше допомагати, бо люди бідніші стали?… Хтось говорить, що багаті не допомагають. Чую таке часто… Але це не має значення. Питання в іншому - в довірі. Часто люди з бізнесу не хотіли допомогти, бо вже втратили  довіру до певних організацій та фондів. І тут є проблема. Якщо тобі довіряють, то бізнес теж пожертвує. Я розумію, яку велику відповідальність несе волонтер, фонд чи організація, тому що саме через недовіру до нього втрачаються гроші, які можуть піти на лікування дітей чи на допомогу військовим... Власне, конкурс «Благодійна Україна» дає підтвердження того, що це реальна людина і вона щось робить. Тому для заявки слід додати подяки, фото і відеопідтверження, документи, публікації... Знаєте, гуляли різні історії про військових волонтерів, і я сама не дуже їм довіряла. І коли на конкурсі познайомились із Андрієм Сіраком, то у мене було таке щастя, що я можу допомогти нашим військовим, – впевнена на 100%, що моя допомога дійде. 

«Йолки-палки, та тут «Ромашка» є!»  
-    «Чужих дітей не буває» - я цей вислів можу перефразувати щодо наших військових: «Чужих солдат не буває», - Андрій Сірак. - Не хочеться говорити банальні речі, але народ, який не хоче годувати свою армію, на жаль, буде годувати чужу… Насправді дуже вдячний організаторам «Благодійної Вінниччини», бо це для мене особисто була велика перемога і потужний крок уперед. Побачив, наскільки сильні мої колеги – живемо в одному місті, майже сусіди, можемо щодня бачитись, але у тому вирі справ могли б і не познайомитись. За рік провели не одну спільну акцію. Зробили ті речі, які були потрібні саме у той час… Якось виїжджали до наших хлопців в Маріуполь, і Діана Мороз передала класні патріотичні чашки, продукти… І були цукерки. Здорові «різновозрастні» дядьки – матроси від 18 до 60 років - відкривають ці цукерки: «Йолки-палки, та тут «Ромашка є!»  І вони, як малі діти… У цьому всьому, мабуть, і є ото велике призначення, що ми не маємо забувати за цих людей...      
Серед нас завжди є ті, хто потребують допомоги: будь-то дитина-інвалід чи обездолена сім’я, молоді  чи старенькі люди… На жаль, війна не закінчилась - військові постійно потребують уваги. Так, ситуація змінилася за ці три роки. Держава повернула вектор стосовно армії. За рік жоден боєць не попросив: «одягни мене» чи «взуй мене»… 

На думку Андрія Сірака,  треба згадувати і про небайдужих людей. 
- Їх більше, ніж байдужих... Були дискусії, що волонтери уже мають багато нагород, що «уся грудь в медалях». Так, інколи трішки завчасно. Але відмічати їхню роботу потрібно. Бо деякі просто вигорають, багато волонтерів сьогодні в лікарнях – фізично і морально виснажені, що самі потребують допомоги. Конкурс «Благодійна Вінниччина» дає можливість відмітити усіх тих, хто залишається в тіні. Якщо не розкажемо про їхні добрі вчинки, то суспільство буде жити тим самим життям, як і раніше. Бо, як і раніше,  війна - за тисячу кілометрів, дитячій будинок - за 120 км, десь у когось свої проблеми, а у нас – свої... 

Українці не така нація, що «моя хата скраю». Наші хати не скраю. І якщо комусь допомогли, то він так само може подякувати – не полінуватися і зареєструвати заявку на конкурс, таким чином, згадати ім’я доброї людини. Повірте, це важливо… Важливо знати, що все це не даремно. 

-    Якби не було війни, ви б стали волонтером?
-    Якусь допомогу надавали Немирівському сиротинцю, іншим дитячим будинкам… Але робили це не афішуючи, непрофесійно. В принципі, я не знав, як це робиться. Допомагали тим, чим могли і як могли. Коли все змінилося?... Був один випадок, мабуть, маю право його озвучувати. У вересні 2014 року я повернувся з передової, і зрозумів, що я поїду ще, і ще раз… Зібрав друзів, вони мене підтримали на першу поїздку – знайшли гроші на каски, на бронежилети, тоді це була велика проблема. В соціальних мережах зробили кілька звернень щодо фінансової підтримки. І ввечері  дружина мені дає конверт: «Ось тобі передали». На ньому дитячим почерком було написано:  «Хлопцям на війну». Відкриваю, а там 50 грн. Запитав, хто передав, бо ж маю подякувати – кожну суму висвітлюємо: від кого і на які потреби витрачено. Щоденне звітування має бути прозорим. Наступного дня дізнався: конверт був від онкохворої жінки, їй було майже 80 років...  Для мене тоді щось змінилося.

-  Це просто великий приклад жертовності, - продовжує Діана Мороз. -  Пам’ятаю, коли приїхали в Браїлівський будинок престарілих – привезли продукти, ліки, підгузки… Роздаємо теплі шкарпетки, і до нас підходить завідуюча відділення: «Дарма ви їм роздаєте, бо вони то все солдатам передають…» Тобто люди, які самі потребують, віддають… Я з ними потім разом ліпила вареники, пиріжки пекла - на передову… Ці бабки ледь дихають – більшості за 90 років. Проживши життя, цими варениками повернули собі сенс жити далі – знову були потрібні. Як же вони плакали за тими хлопцями на війні - ліпили пиріжки і сльозами їх обливали… Андрій Сірак нам передавав потім інвалідні візки для них – бабусям - дітям війни… Минулої війни. А як діти-сироти пишуть листи хлопцям: «У мене нема батька, а якби був, то я хотів, щоб він був солдатом…» Таке не може не стимулювати… «Волонтер» і «благодійник» - це не мають бути слова для українців. Ми маємо такими бути. Чесно кажучи, мені не подобається, коли мене називають «волонтером», бо це ніби ознака чогось особливого. Хотілося б, щоб це була норма. Бо коли люди страждають, їм треба допомагати. 
Добро переможе! І треба згадувати тих, хто робить життя інших кращим. «Благодійна Вінниччина-2016» - можливість подякувати кожному особисто.      

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.