Троє воїнів, три історії життя і боротьби. Вінниця прощається із захисниками
-
Троє вінничан, які стали на захист України, загинули на фронті. 22 листопада місто прощається з Василем Безносюком, Олександром Радовим та Русланом Прушинським.
-
Розповідаємо про їхній бойовий шлях, життя поза військом і час та місце церемоній прощання.
Сьогодні, 22 листопада, Вінниця прощається з трьома захисниками — Василем Безносюком, Олександром Радовим та Русланом Прушинським. Усі троє долучилися до війська в перший рік повномасштабного вторгнення росії. Вони виконували бойові завдання на фронті й загинули, захищаючи Україну.
Від навідника до командира артилерійського відділення
Василь Безносюк мобілізувався у грудні 2022 року. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. За технічні здібності побратими називали його «Хакером». У підрозділі він зарекомендував себе як вправний навідник, згодом отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення артилерійського взводу.
Його бойовий шлях пролягав Оріхівським напрямком. Зокрема, він брав участь у запеклих боях за Малу Токмачку.
За відданість присязі та мужність воїн неодноразово отримував подяки та грамоти, а також почесні нагороди: відзнаку «Незламним Героям російсько-української війни», медалі «Гордість нації» та «За службу державі». Свій останній бій Захисник прийняв 9 листопада 2026 року біля села Васинівка Пологівського району Запорізької області. Йому було 47 років.

Василь Безносюк народився 29 грудня 1978 року у селі Дашківці Літинського району. Там промайнули його дитинство та юність і там він закінчив місцевий ліцей. Згодом у Гущинецькому вищому професійному училищі опанував професію водія. Більшу частину свого життя чоловік присвятив роботі в охоронній сфері – працював на підприємствах Вінниці та Малих Крушлинців, а перед мобілізацією до лав Збройних Сил України – на комунальному підприємстві «ЕкоВін». У Малих Крушлинцях Василь Станіславович облаштував затишний дім, де разом із дружиною виховував двох доньок.
«Василь дуже любив домашній спокій. Найкращим відпочинком для нього було посидіти над черговою радіосхемою з паяльником у руках, адже в техніці він розумівся досконало, – згадує дружина полеглого воїна Леся. – Він мав добре серце та незрадливу душу. Усі його думки завжди були про родину, він із великою повагою та надзвичайною теплотою ставився до своєї матері. Його неможливо було не любити, бо й сам він, здавалося, міг обійняти цілий світ. Як і кожен із нас сьогодні, Василь мріяв про перемогу та прагнув поставити на ноги доньок. Він щиро радів кожному їхньому успіху, і саме заради їхнього світлого майбутнього став на захист країни…»
Церемонія прощання з Василем Безносюком відбудеться у Малих Крушлинцях. Вона розпочнеться о 9.20 за адресою: вул. Воїнів Добровольців, 66, а о 12.00 – продовжиться у Свято-Покровському храмі. Чин поховання воїна відбудеться о 13.00 на місцевому кладовищі.
Олександр Радов: шлях від Вінниччини до передової
Олександр Радов став до лав Національної гвардії у березні 2022 року. Служив у 40-му полку імені полковника Данила Нечая. Після базової підготовки спочатку охороняв безпеку на Вінниччині, а згодом вирушив на фронт. Разом із побратимами тримав оборону на Донецькому напрямку.
14 листопада 2026 року воїн загинув поблизу селища Комишуваха Краматорського району. Йому було 50 років.

Олександр Радов народився 13 травня 1976 року у Вінниці. Після здобуття середньої освіти у міській школі №29 він опанував фах у Вінницькому національному технічному університеті. Більшу частину своєї трудової біографії Олександр працював оператором-налагоджувачем устаткування на кондитерській фабриці Roshen. У колективі його поважали та любили за сумлінне ставлення до обов’язків, щиру доброзичливість та готовність завжди прийти на допомогу.
Попри те, що перший шлюб Олександра розпався, він завжди залишався турботливим батьком для своїх сина та доньки. Справжнє сімейне щастя та гармонію чоловік віднайшов у другому шлюбі, створивши надійну та міцну родину. Окрім дружини та дітей, на його повернення з передової з великим трепетом та вірою чекали мама, молодша сестра, вірні друзі та колеги.
«Олександр усе робив на совість: не кривив душею, не уникав відповідальності, не нехтував ближніми, намагався усіх зрозуміти, поставивши себе на їхнє місце, коли потрібно – розважити та допомогти, – ділиться спогадами дружина полеглого воїна Людмила. – Попри постійну зайнятість на роботі, головним сенсом його життя залишалися родина та діти – для нас він завжди знаходив час і був найкращою людиною у світі. У вільні хвилини Олександр захоплювався риболовлею та цікавився комп’ютерними новинками, але понад усе любив мандрувати рідною країною… Про свої військові будні він майже нічого не розповідав – найбільшим щастям для нього було просто знати, що вдома всі живі та здорові…»
Церемонія прощання з Олександром Радовим розпочнеться о 10.00 за адресою: вул. Академіка Янгеля, 4 («Реквієм Хол») та об 11.30 – у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору. Чин поховання воїна відбудеться о 13.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Руслан Прушинський добровільно пішов на фронт у перший день вторгнення
Руслан Прушинський долучився до захисту України добровольцем у перші години повномасштабної війни. Служив стрільцем у складі 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Побратими знали його за позивним «Пруха». Воював на Донецькому напрямку, де брав участь у важких боях.
16 січня 2025 року Руслан загинув під час бойового зіткнення з російськими військовими поблизу села Терни Краматорського району. Йому було 48 років.
Близькі полеглого воїна згадують: коли почалося повномасштабне вторгнення, Руслан не вагався ані хвилини. Вже на ранок він твердо сказав дружині, що йде до військкомату: «В мене є за кого боротися. Піду захищати дітей і нашу рідну Україну…»

Руслан Прушинський народився 18 червня 1976 року у Вінниці. Тут закінчив загальноосвітню середню школу №18 та Вінницький торговельно-економічний інститут за спеціальністю «Менеджмент організацій». Трудову діяльність розпочав на меблевому підприємстві ПМП «Геліка», де за 19 років пройшов шлях від робітника до начальника цеху. Згодом обійняв посаду начальника зміни у ТОВ «Анфол», що спеціалізується на виготовленні полімерних виробів. Виховував двох синів від першого шлюбу, а також став справжнім батьком і наставником для сина своєї другої дружини.
«Руслан був людиною величезної душі. Він уболівав за кожного, а про дітей дбав з однаковою теплотою, не розділяючи на своїх та чужих. З особливою любов’ю та повагою він ставився до матері, для якої після смерті батька став справжньою опорою. Важко навіть підібрати слова, аби описати, наскільки чудовим чоловіком та сім’янином він був, – розповідає дружина полеглого Героя Тетяна. – Ми мали міцну, дружну родину, і саме Руслан тримав усе разом: підтримував, надихав і не давав опустити рук у найважчі миті. Для близьких він був найкращим сином, дядьком, кумом, а для колег – надійним професіоналом. Поза роботою чоловік знаходив розраду у природі та подорожах рідною країною: йому подобалося пізнавати Україну, її минуле й життя людей…»
Церемонія прощання з Русланом Прушинським розпочнеться об 11.00 за адресою: вул. Стельмаха, 43 та о 12.00 – у стінах храму Юрія Переможця (вул. Стельмаха, 43-А). Чин поховання воїна відбудеться о 13.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Вас може зацікавити:
Ворог пошкодив енергооб’єкти на Вінниччині. Аварійні бригади вже працюють
У лісах Вінниччини дозволили відстріл диких кабанів і хижаків
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google