«Ми дочекались тебе, Герою!» У Дзигівці зустріли захисника Геннадія Луцького після трьох років полону

Альона ЧЕРНІЮК

На Вінниччині урочисто зустріли Геннадія Луцького — захисника Маріуполя, який провів у російському полоні три роки і сім днів. Він брав участь у боях на «Азовсталі» та потрапив у полон 18 травня 2022 року.
Після звільнення 25 травня 2025 року, Герой повернувся додому, де на нього чекали сотні земляків, родина, друзі й побратими.
Його зустріли з обіймами, квітами, синьо-жовтими прапорами, щирими словами вдячності та слізьми радості. Зараз воїн проходить реабілітацію, але запевняє: залишиться у війську, адже вірить у Перемогу.

Ямпільська громада на Вінниччині 18 червня з особливим піднесенням зустріла одного з двох звільнених із ворожого полону земляків — Геннадія Луцького з села Дзигівка. Захисник провів майже три роки у російському полоні, але повернувся додому живим, незламним і сильним духом.

Ще на під’їзді до села його вітала колона мотоциклістів із державними прапорами. Біля рідного дому на Геннадія чекали обійми, сльози радості, слова подяки та гордості від земляків, які вийшли всією громадою, щоб підтримати свого Героя. Звістка про повернення Луцького та ще одного воїна — Миколи Шуткевича з Ямполя — 25 травня стала справжнім променем надії для громади, яка втратила понад сотню своїх синів і ще десятки вважає зниклими безвісти.

Відео дня

Геннадій Луцький народився 3 липня 1987 року. Закінчив Дзигівську школу у 2004 році. Після строкової служби в Чопському загоні Державної прикордонної служби України (2005–2006 рр.) обрав шлях професійного військового.

З 2006 по 2022 рік проходив службу за контрактом у місті Маріуполь у лавах Державної прикордонної служби України. У 2008 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького. Носив звання старшого прапорщика, яке згодом, відповідно до стандартів НАТО, було змінено на майстер-сержанта.

Геннадій брав участь у бойових діях з самого початку російської агресії: в Антитерористичній операції (АТО) у 2014–2018 роках, а згодом у складі Об’єднаних сил (ООС) до 2022 року. Із початком повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Героєм вистояв 86 днів у пеклі «Азовсталі», з яких 82 дні — в повному оточенні.

За зразкове виконання військового та служєбового обов’язків, старанність, ініціативу, вискойи професіоналізм, вірність прсязі, мужність та героїзм наш земляк нагороджений командуванням численними грамотами, відзнакою командування об’єднаних сил «Козацький хрест», медаллю Державної прикордонної служби «15 років сумлінної служби», медаллю «Ветеран війни».
18 травня 2022 року, за наказом вищого військового керівництва України, щоб зберегти життя оборонців, Геннадій разом із побратимами залишив територію заводу «Азовсталь» та потрапив у полон.

Спочатку Геннадій Луцький був в Оленівці, за тиждень до теракту його перевели до Довжанська на Луганщині. Полон тривав 3 роки та 7 днів — з 18 травня 2022 року по 25 травня 2025 року.

— Ми три роки чекали цієї звістки, зі сльозами радості розповідала мама Героя Тетяна Луцька. — У полоні сина тримали довго — понад тисячу днів. Ми писали листи, передавали їх, як могли, та не знали, чиотримує їх Гена. Донька пробивалась аж до канцлера Німеччини Шольца, щоб допомогти у визволенні брата. Всі інстанції пройшли. Про обмін ми не знали. Аж 25 травня, у день мого 64-річчя, нам зателефонували зі штабу, що син на волі. Для мене це був найкращий подарунок у житті.
Коли нарешті побачила його були вражені: схудлий, виснажений, з проблемами зі здоров’ям, але, головне — живий. Психологи нам одразу сказали: не розпитувати, не травмувати зайвими розмовами. Все, що сам скаже — те й почуємо. Гена ж нам розповідав, як сумував за дітьми, домом, за роботою та побратимами.

У полоні вони перебували у повній інформаційній ізоляції: їм нав’язували думку, що про них забули, що Україна їх покинула. Але ми не переставали молитися. За ці три роки я стільки молитов прочитала, скільки за все життя не молилась.

Його підрозділ називався “Серце Азовсталі” — тому і таким важким був шлях полону. Тепер син проходить лікування й реабілітацію. Був у Києві, зараз — у Моршині. Попереду ще відновлення, але він уже вдома, з нами, а це — найголовніше, — каже пані Тетяна.

Село, яке не раз схиляло голови в скорботі, вперше за довгий час зібралося з іншого приводу — щоби сказати: «Ми тебе дочекалися, Герою!». У центрі Дзигівки — море людей. Чи не всі жителі зібралися зустріти воїна. Перші кроки на рідній землі — і одразу у море обіймів, у справжній океан квітів. Діти, дякуючи Герою за стійкість, мужність і витримку, тримаючи зроблені власноруч вітальні листівки, передавали своє тепло, любов і вдячність. Геннадій на їх прохання ставив свій підпис на прапорах.
Староста села Анатолій Лампіга зустрів воїна з хлібом-сіллю. Із трепетом та обережністю Геннадій поцілував коровай — як святиню.

У старостаті для воїна організували душевну, родинну зустріч. Ведуча заходу Юлія Бурковська створила атмосферу вдячності й радості. Щемливі пісенні композиції та вірші для Героя виконали Анастасія Півторак, Крістіна Семенчук, Вероніка Шіхман, Тетяна Богач, Іван Мошняга та Вадим Бурковський.

Слово мала класний керівник Геннадія — Тетяна Тарадайко. Вона згадала про його шкільні роки, про захоплення малюванням, і про те, як за одну ніч він створив переможний плакат зі світловими ліхтариками на шкільний конкурс.

— Щасливий бути тут із вами, на рідній землі. Полон став найбільшим випробуванням у моєму житті — там було багато горя і печалі. Але я ніколи не подав духом. Вірив, боровся, знав: ми — незламна країна. Дякую батькам, громаді, кожному, хто не забував про мене. Я залишаюся у війську. Бо хто, як не ми? Слава Україні!, — сказав Геннадій Луцький.

Після урочистої зустрічі Геннадій Луцький висловив побажання віддати шану загиблим односельцям. На Алеї Пам’яті він поклав до стели букет червоних гвоздик і вклонився кожному полеглому Герою.