«Біда прийшла у 2014»: історія нацгвардійця Грома про АТО, кохання і героїзм на фронті

Альона ЧЕРНІЮК

Незламний офіцер Нацгвардії пройшов АТО та повномасштабну війну, пережив тяжке поранення, але продовжує боротися за Україну.
Його головна опора — родина, діти та побратими, а відданість армії в нього в крові.

У Військовій частині 3008 Національної гвардії України розповіли історію військовослужбовця родом з Вінниччини. У частині кажуть, що він говорить спокійно, не підвищуючи голос, а паузи в його розповіді наповнені пережитим. Позивний — Гром. І це не про звук, а про внутрішню силу.

— Армія у мене в крові, — усміхається він. — Сім’я розуміла мій вибір і підтримувала. Я реально відчуваю, що на своєму місці.

Шлях до служби почався ще в дитинстві

Служба для Грома почалася задовго до повістки. Ще в дитинстві він дивився на свого діда, морського піхотинця, і мріяв бути схожим. Родом із Вінниччини, життя привело його на Донеччину, у Єнакієве. Там він зустрів кохання, народилася донька — і там же почалася війна.

— Біда прийшла у 2014 році, коли на нашу землю зайшли окупанти. Я евакуював сім’ю на Вінниччину, став на військовий облік і вирушив у зону АТО. Перші дні були найважчими: люди не розуміли, що відбувається, а втрати вже були. Я втратив двох друзів, це досі болить. Але треба брати волю в кулак і йти далі, — пригадує Гром.

Про ті дні він говорить неохоче.

Військова служба і сім’я

У 2015 році він демобілізувався. З війни його зустріла дружина з донькою.

— Моя дитина назвала мене дядьком. Довго був без родини, це було важко, — згадує Гром.

У 2020 році він уклав контракт із Національною гвардією України. Служив командиром відділення, потім командиром екіпажу бойової машини. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян, Гром і його підрозділ діяли чітко та злагоджено.

— Коли почалося, ми вже знали, що робити. Панікувати не можна. Найгірше — паніка. Треба виконувати накази і діяти злагоджено, — розповідає він.

— На Донецькому напрямку були важкі бої проти «вагнерівців» і кадрових російських військових. Але як командир, я вів за собою. Особовий склад дивиться на тебе. Якщо ти спокійний і впевнений, то бійці це відчувають. Якщо ти йдеш сам, то і вони підуть. Але для мене головне — це люди. Не як ресурс, а як люди, — наголошує Гром.

Під час штурму на Запорізькому напрямку він був командиром взводу. А, коли ротний отримав поранення, то взяв командування підрозділом на себе. Згодом і сам був важко пораненим.

— За нами полювали ворожі дрони, і один таки мене дістав. Поранення було дуже важке, евакуація складна, довга, під обстрілами. Багато факторів були проти нас, але я вижив, ногу врятували. Далі був довгий період лікування, протезування суглоба, інвалідність другої групи та нове життя. Але поруч завжди була дружина і діти — моя підтримка та опора. Це допомогло вистояти, усе стерпіти та піти далі, — каже Гром.

За мужність та героїзм гвардійця нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Після реабілітації чоловік вирішив розпочати цивільне життя, але дуже швидко повернувся на військову службу. Адже, як він часто каже, армія в нього в крові.

Головною підтримкою незламного гвардійця він називає сім’ю — дружину, трьох дітей — та побратимів. Незважаючи на поранення, він робить усе, щоб відстояти Україну і помститися за загибель і травми побратимів, а також за страждання всіх українців.

Читайте також:

Канікули можуть тривати до лютого: МОН рекомендує дистанційне навчання або паузу в школах

Ремонт приймального відділення у лікарні Пирогова: що зробили і скільки витратили

Подякуй журналістці гривнею