Мирослав Скорик: “Написати оперу з елементами репу? Чому б і ні”

У переддень фестивалю OPERAFEST TULCHYN Мирослава Скорика можна було «спіймати» тільки на репетиції з третьої до п’ятої у Вінницькій обласній філармонії. Там він з симфонічним оркестром “Арката” та хором репетирував оперу “На Русалчин Великдень”. Це незавершена опера Миколи Леонтовича, яку Мирослав Скорик дописав рівно 40 років тому. 

— Там була тільки половина опери і ще деякі ескізи. На основі цього матеріалу я їх і дописував. Зробив оркестровки, бо і їх не було. А роботу над нею завершив у 1977 році — якраз до століття з дня народження Леонтовича, — каже пан Мирослав.
На розмову із диригентом є лише 15 хвилин: 5 — перед першою репетицією, і 10 — перед другою і останньою на цей день. Він по-простому сидить біля входу до концертної зали філармонії на одному зі стільчиків для відвідувачів. А за закритими дверима концертної зали в цей час грають скрипки та співають солісти: йде остання підготовка до передостанньої репетиції.  

OPERAFEST TULCHYN переніс оперні арії з театральних залів під відкрите небо. Чи треба опері залишатися елітарною в Україні?

У світі це не нова практика: дуже часто концерти проходять у такому форматі. Опера в цьому плані виграє, адже окрім якісного звуку тут є ще й гарна картинка. Звичайно, є й ризики: наприклад, погана погода або акустика приміщення. Але така ініціатива - це гарно, якщо це зацікавило публіку, якщо захід проводиться на належному рівні. Для молоді на оперному фестивалі зробили селфі-зону з манекенами оперних виконавців, у тому числі і Соломії Крушельницької - вашої двоюрідної бабусі. Як вам такі експерименти?

Експерименти — взагалі, цікава річ. Хоча до експериментів, приміром, у музиці я ставлюсь акуратно. Це режисери можуть висловлювати своє бачення і тому подібне: добре, хоч музику не “рухають”, і то не завжди. Композитор же займається творчістю у більш жорстких рамках.

Як би ви приваблювали людей до слухання творів, яким 300 і більше років?

Це справа реклами та піару. Зараз піаром можна зробити настільки багато, що навіть посередня опера, подана під правильним соусом, буде виглядати пристойно. Є багато сучасних опер, які музично, на мою думку, слабенькі, але так оформлені, що здаються гарними витворами мистецтва. Опишіть портрет людини, яка приходить на ваші концерти слухати оперу.

Немає якоїсь чіткої аудиторії. Опера сприймається різними людьми. Багато чого залежить і від композитора: чи знайде він шлях до людського сприйняття. Якщо він напише музику, яка не подобатиметься слухачам, то кому це, окрім нього, потрібно? Для мене важливо бачити, що люди зацікавлено слухають музику, коли я виконую свій твір. І так кожний артист прагне, щоб люди переживали його твори разом із ним.

Ви казали, що ставитеся до експериментів у музиці акуратно. А чи написали би реп-оперу?

Оперу з елементами репу? А чому б і ні? Я — професіонал, я можу все, що завгодно написати. Якщо б мені це було цікаво, якби було якесь цікаве лібрето… Врешті-решт, для композитора головне — аби його музика звучала, аби нею хтось зацікавився. А так, звісно, все може бути. Чи подобаються вам якісь із сучасних музичних композицій?

Ні. Дуже мало всесвітньо відомих композиторів, творчість яких би мені імпонувала. Я маю деяких на приміті, але не хочу називати прізвища.  

Ваші онуки — що слухають вони?

Я, чесно кажучи, не в курсі.

У своїй творчості ви берете натхнення з української музики, зокрема, з гуцульських мотивів. Як вони сприймаються за кордоном?

Нещодавно у Мюнхені Вільний університет зробив шестиденний проект “Дух гуцулів”, де була представлена і українська народна музика, і хореографія. Він показав, що музика гуцульська, і взагалі українська народна музика у Європі сприймається з цікавістю. Років зо 5 тому ви казали, що чинять перешкоди тому, аби українська музика поширювалась на закордонних теренах. Що змінилось з тих пір?

Мало що: кожна країна цікавиться, у першу чергу, своєю музикою. Друга причина: якщо наша музика  подобається, то закордонні споживачі мусять за це платити, адже авторське право ніхто не відміняв. Але платять неохоче: у тих випадках, коли просто надзацікавлені у тому, аби слухати нашу музику. Для того, аби ситуація змінилась, популяризація музики повинна проводитися на рівні держави.

Виходить, талант без піару не проб’ється?

Ну, у всякому разі, тяжко без нього. Є ж фінансові проблеми: треба мати якогось спонсора. Елементарний приклад: навряд чи Чайковський був би популярним і так багато писав, якщо б він не мав спонсора. Він же отримував плату за свої музичні твори від однієї дами. Бетховен присвячував різним дамам сонати, і з того жив. Робота на замовлення — норма для всіх творчих людей. Ні, ну можна писати на замовлення та чекати, доки відкриють. Але тоді результатів своєї праці ви ризикуєте не побачити за життя.

То чи можна українській музиці чекати падіння музичної “завіси” найближчим часом?

З одної сторони, авангард абсолютно відійшов і вже майже ніхто ним не  цікавиться. Приміром, був період, коли класика нікого не цікавила, розумієте? Бетховен вважався сухим, нецікавим композитором, Чайковський — буржуазним скиглієм. А тепер, з одного боку, популярна примітивна попса.  Це, власне, дуже прикро, бо вона виходить якась, на мою думку, спрощена і нецікава. З іншого боку зараз дуже починають цікавитися класичними композиторами. Але, загалом, музика рухається по своїх власних законах, часом абсолютно несподіваних, і про перспективи достеменно не знає ніхто.  

У статті використано фото Дмитра Данкевича з опери "На русалчин великдень". .  

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.