Роль тата у родині – встановлення рамок і меж для дитини

Чоловік – не жінка, тому не може любити дитину так, як її любить мама. Але тата маляті не замінить ніхто!

 

- Я тепер усі мультики знаю, - посміхаючись, каже Андрій Козак – батько трирічного хлопчика. – Маю знати, чим син цікавиться, якщо хочу бути йому другом…

Татусям дійсно треба дуже постаратися, щоб налагодити нормальні стосунки з донькою чи сином. Лише матері, за своєю природою, сприймають і люблять дітей такими, якими вони є. Причому – ще до народження, стверджує психотерапевт-груповий аналітик, член Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України Владислав Газолишин.

> - Взаємини "батько-дитина" і "мати-дитина" почали досліджувати дуже давно, - каже він. – Варто згадати бодай трагедію античного автора Софокла "Цар Едіп", на якій ґрунтується теорія психоаналізу. Там автор якраз описав стосунки сина з матір'ю і з батьком.

Місце для дитини

Мама налагоджує стосунки з дитиною набагато раніше, ніж тато. Навіть якщо він намагається "спілкуватися" з чадом, погладжуючи округлий животик дружини, реальні почуття на даному етапі все одно не зароджуються, пояснює психоаналітик.

- Насправді жінка починає будувати свої стосунки з малям, ще до вагітності, - стверджує пан Газолишин. – Є така нова теорія, за якою жінці, аби "понести", треба у своїй психіці "зробити" місце для малечі.

Досвід спеціалістів свідчить, що є чимало фізично здорових жінок, які не можуть завагітніти-виносити. Їх зазвичай лікують доти, поки вони не знаходять дорогу до психотерапевта або поки самі не починають усвідомлювати необхідність психологічних змін.

- І під час консультацій фахівець виявляє, що дана жінка у своїй психіці просто не має місця для дитини, - продовжує співрозмовник. – Відтак і в її тілі душа маляти не має де поміститися! Тільки тоді, коли жінка справді починає бажати дитину усім єством, а не тому, що так треба, бо вік "підпирає", вона нарешті вагітніє…

Не так давно як за кордоном, так і в Україні ввели для молодих пар заняття із усвідомленого батьківств. Там, як каже психоаналітик, навчають: дитина має бути спочатку зачата в голові, а лише потім - в утробі матері.

Пригадайте – ви можете мати знайому чи подругу, яка або взагалі не може "понести", попри втручання лікарів, або вагітність закінчується викиднем. Причини цих негараздів – психологічні, вважає Владислав Газолишин. Як тільки, за допомогою фахівця, жінка їх усуває, то стає матір'ю.

Тата не замінити

- Наступний етап у стосунках близьких людей настає із появою новонародженого, - продовжує психоаналітик. – Йдеться про перші тижні-місяці життя маляти. Дитина народжується фізично, але взаємини мама-дитина важливості не втрачають. Адже психологічно дитя ще не народилося. До року воно має психологічну "плаценту" з мамою.

Дитина тоді не може обходитися без матері не лише у побутовому плані – годування, догляд тощо. Саме психологічний розрив у даний період може завдати серйозної травми.

- Описані чимало випадків, коли, залишившись без матері, діти починали хворіти, а зростаючи без неньки набували психологічних проблем, соматичних розладів, - каже пан Газолишин. – У психотерапії існує навіть ціла теорія прив’язаності. Вона доводить, що матері біля дитини треба бути принаймні весь перший рік життя маляти. Не зайвим буде продовження таких тісних стосунків аж до трьох років.

Паралельно у стосунки мама-дитина починає "втручатися" батько. Хоча його взаємини з малечею - в ідеалі - зароджуються ще у період вагітності дружини, каже психоаналітик. Дитина дійсно чує голос тата. Тож чоловік має бути ніжним і лагідним у ставленні до маминого животика, бо він усе "чує".

- Роль батька не можна применшувати, - стверджує співрозмовник. – Саме тато має подбати про те місце, де мама дитину виношуватиме і народжуватиме. Саме на мужчині лежить забезпечення побуту. Це – дуже велика відповідальність. Адже лише тоді вагітна почувається спокійно і цілком зосереджується на маляті.

Особливість стосунків дитини із батьком - у тому, що вони йдуть не на пряму, а через маму. Хороше ставлення до дружини, любов до неї, опіка під час вагітності – усе це врешті передається дитині, каже Владислав Газолишин.

- Як не старалася б жінка, яка виношує дитину без підтримки чоловіка, замінити тата вона ніколи не зможе, - зітхає психоаналітик. – Хоча б тому, що вона не здатна віддати дитині всю себе. Бо частину енергії витрачатиме на те, щоб влаштувати побут.

До речі, за статистикою, серед тих, хто виріс без батька, набагато більше людей, які нарікають на психологічні проблеми, скаржаться на соматичні негаразди. А хлопці, які не отримали татового виховання, частіше мають проблеми із законом.

Через любов до мами

- Дуже хорошою є традиція присутності тата при народженні дитини, - вважає психоаналітик. – Адже, беручи дитину на руки, молоді батьки усвідомлюють, що маля – реальне. Насправді, чоловіки досить часто сприймають дитину як іграшку. Бачать її вже дорослою, уявно грають з нею у футбол. І при цьому не усвідомлюють, що в малечу, аби вона виросла, треба вкласти любов і працю …

Ілюзії щодо дитини, як це не дивно, виникають саме у чоловіків. Якщо ж вони стикаються із реальністю просто у пологовому, то на все дивляться іншими очима, переконує психолог.

- І це дуже добре, що нині вже є чоловіки, які самі хочуть бути присутніми на пологах. Така ініціатива означає, що вони є дійсно зрілими батьками, - наголошує пан Газолишин. – Якщо вони й зазнають "психологічної травми" – це минається. Причому через любов до мами…

Чоловік – не жінка, тому не може любити дитину так, як її любить мама, додає фахівець.

- Ви запитаєте, як тоді справляється тато, який виховує дитину сам? Він мусить у себе всередині знайти якусь частинку жінки, - пояснює Владислав Газолишин. – Прошу прийняти цей постулат на віру, бо пояснити його складно. Уже є результати дослідження татусів, які самі виховують дітей. У них рівень жіночих гормонів набагато вищий, ніж в інших чоловіків. Адже наш організм – пластичний і пристосовується до потреб…

Без тата – нікуди!

Основна роль батька – розширення світу дитини, розповідає психотерапевт. Мама втомлюється, хоче відпочити і тоді передає дитя татові. Він бере маля на руки, бавиться з ним, адже він нащадка любить. Дитина починає розуміти, що світ є різним.

- Тато по-іншому, ніж мама, пахне, він – колючий і взагалі - інший на дотик. Але дитина розумію, що він – свій, бо вона пригадує голос, який уже чула, коли тато говорив з животиком мами, - пояснює психолог. – Тобто – не ворожий! Для дитини таке сприйняття є вкрай необхідним. Контактувати з дитиною повинна не лише мама.

Звісно, добре, якщо в родині є старші братики-сестрички, бабусі-дідусі, навіть домашні улюбленці. Адже всі вони розширюють світ дитини, додає фахівець.

- Але треба зрозуміти одну річ: для немовляти головною є мама, бо вона – життєво необхідна, а тато, бабуся, хом’ячок і м'ячик – на одному рівні. Бо це все – її іграшки, - додає співрозмовник. – Тато стає важливим трохи пізніше – десь з третього року життя. Натомість мама на той час починає відходити на другий план.

Роль тата є важливою як для дівчат, так і для хлопців, наголошує Владислав Газолишин.

- Для сина батько стає людиною, з якої беруть прилад, - пояснює психолог. – Тому тато має думати, як він поводиться, бо від цього залежить, яким виросте нащадок. Дитина вбирає все як губка! Вона потім почне відтворювати в своєму житті стосунки, які були між її батьками.

Доньки натомість сприймають тата як першого мужчину в їхньому житті, уточнює фахівець. Вони закохуються у батька, ревнують усіх до нього. Копіюють маму, щоб подобатися татові. Але це все – гра! І вона є вкрай необхідною для того, аби навчитися… бути дорослою.

- Цю гру в капризи батькам треба розгадати, - пояснює пан Газолишин. – Якщо їм самим це зробити важко - для того є спеціалісти. Психотерапевти допоможуть.

Кризи минають

І дівчата, і хлопці, дорослішаючи, переростають кризи. Перша – у три роки, коли дитина починає усвідомлювати, хто вона є. І цей період, як каже психолог, батькам із дитям варто пережити разом. Причому стиль виховання мами і тата має бути однаковим.

- Розвиток дитини весь час йде підйомами і спадами, - продовжує він. – Діти можуть хворіти, капризувати. Але при цьому повинні відчувати захист батьків і підтримку ними один одного.

Правила світу, в якому належить жити дитині, повинен пояснювати батько. Він у сім'ї, як каже психоаналітик, виконує роль рамок і меж. Тато за природою – пряміший, жорсткіший. Натомість мама – тепла, приймаюча. Це і створює баланс у психологічному світі дитини.

- У віці від трьох до шести тато повинен проводити з дитиною якомога більше часу – брати з собою на роботу, водити на прогулянки, навіть знайомити зі своїми друзями, - пояснює фахівець. – При цьому немає значення – дівчинка у нього росте чи хлопчик.

Дідусі, дядьки тощо – лише замінники, тобто "штучне вигодовування". Якість натурального, нагадує психолог, - завжди вища.

- Наступна криза – криза шкільного віку, - каже фахівець. - Батько в цьому віці навчає правил гри. Одне з них – праця, тобто навчання - це також праця. Краще вчишся – ти успішний.

Саме батько повинен переконати в цьому свою дитину. Однак, як наголошує фахівець, - без жорсткого примусу!

- У підлітковому віці дитина вже починає випробовувати світ, а тому береться перевіряти силу любові батьків до себе, - продовжує Владислав Газолишин. – "От я розіб'ю вікно, а ви будете мене любити?", "Я кину школу, а ви мене не розлюбите?" і таке інше. Часто доходить до прямого саботажу. Чому? Тому що підліток не відчуває в собі любові батьків.

Тож дорослим фахівець радить пам’ятати: психологічний зв'язок дитина-батько, мати-дитина є дуже важливим аж до досягнення нащадком 19-21 року. Грошима емоцій не замінити.

Світлана Ріщук (45)

лікар-невролог, лікарні “Альтамедика” магістр психології

- Це питання неоднозначне, але однозначно, роль батька в родині не менш важлива, ніж роль матері. Ті чи інші рамки, або їх відсутність, у стосунках зі своєю дитиною батьки визначають самостійно, опираючись на свій досвід.

У зачатті дитини бере участь двоє людей, тому при народженні не можна ігнорувати роль батька. Це має свої плюси, коли батько переймається станом матері, набуває певний життєвий досвід, який потім відображається на його майбутніх стосунках з дружиною і дитиною.    

З часом дитина повинна вчитися будувати стосунки як з дівчатками, так і з хлопчиками, і модель цієї поведінки вона переймає через батьків.  Якщо батьки з'ясовують між собою, хто має більше часу проводити з дитиною, то це проблема, з якою потрібно звернутися до сімейного психолога.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.