Як живуть старообрядці у Вінниці

Найстаріший старообрядець Вінниці, 85-річний Констянтин, у піст випиває дві склянки натурального вина, але тільки у вихідний день, їсть коржі з маком і щодень читає молитву, яку вивчив ще тоді, коли йому було чотири роки

Віруючий старець жодного разу за все своє життя не голив бороду. Каже, що старообрядцям це заборонено робити. Якщо віруючий їхньої церкви при житті брився, після смерті його заборонено відспівувати в храмі. У цій церкві хрестяться двома пальцями. 

- Ми робимо це так, як було під час хрещення Русі Великим Володимиром, - уточнюють віруючі. - І молитву при цьому промовляємо таку само, як тоді наші предки.

Яких ще канонів дотримуються ті, хто ходить на службу у Руську Старообрядську церкву, єдину у Вінниці, що знаходиться на вулиці Островського і є одним з найстаріших храмів міста. Її не закривали навіть у часи войовничого атеїзму. Саме тоді священиком тут служив згаданий старообрядець Констянтин.
Храму старообрядців у Вінниці майже двісті років

 

З родини репресованих священиків

- На покій я пішов десять років тому, - каже колишній священик Констянтин. – Останнім місцем служби була Старообрядська церква у Кишиневі. Я родом з Молдавії. Там могили моїх дідів. А батько помер у засланні. Не витримав важких умов каторги. За рік до закінчення строку його не стало. Слідом за ним вислали з села і всю сім’ю. А нас у батька було одинадцятеро – шестеро братів і п’ятеро сестер.

- Вам не доводилося бувати у селі Куніча? – запитує, щиро усміхаючись. – Це 120 кілометрів від Кишинева. Там, повірте, як у раю. Вода – як ліки, такі чисті джерела б’ють із землі. Такої смачної води я не пив більше ніде!

- У довоєнні роки у Кунічі був найбільший у Молдавії храм старообрядців. Коли батько служив священиком, все село ходило у церкву. А в селі було тисяча сімей. Храмові 500 років. Нині при ньому є ще й жіночий монастир.

Батька Констянтина відправили на заслання у 1944-му. А сім’ю ворога народу вислали слідом через п’ять років.

- Ми відбули сім років, до 1956-го, аж поки не настала, як тоді казали, Хрущовська відлига, - розповідає старий священик. - Повернулися додому, то мене призначили дияконом. Бо знали, що я ще змалку допомагав батькові у церкві. А через два роки після того я продовжив справу батька – став служити священиком у рідному селі.

У Молдавію поїхати не можу, нема грошей

Службі Божій священик Констянтин віддав більшу половину життя. Загалом він правив у семи парафіях. У Вінницю прибув у 1971 році. Його призначили настоятелем місцевого Старообрядського храму, де служив до 1989-го.

- За 17 років у Вінниці я охрестив у нашій церкві п’ятсот дітей, - каже колишній священик. - Сповідав дві тисячі віруючих, відспівав 1200 померлих.

Потім перевели до Балти Одеської області і Бершаді. Він був священиком на обидва храми. А звідти направили на малу батьківщину, у Кишинів.

- З Вінниці я вже нікуди не перевозив сім’ю, - каже співрозмовник. – Сам їздив на службу. Бо в мене сімейка теж нівроку, троє синів і семеро дочок. Правда, один син помер ще маленьким. Не стало також однієї дочки. Бог забрав її до себе у 29 років. Міг би ще й далі служити. Але ноги стали підводити, болять, не можу довго стояти. А дорога до Кишинева неблизька. Після того, як десять років тому залишив службу, у Молдавії не був жодного разу. Хотілося б поїхати у рідні місця. Там є ще родичі живі. Бо мої батьки були з багатодітних родин: мама мала четверо братів і п’ятеро сестер, а батько – семеро братів і дві сестри. Здоров’я вже не те. Але я б ще витримав дорогу. Та не маю закордонного паспорта. Щоб зробити його, треба немалі гроші. А в мене статки невеликі. Так що вже, мабуть, не доведеться напитися найсолодшої у світі води з кунічівських джерел. На все воля Божа.

Привчиш з дитинства – залишиться на все життя

Сивобородий старець дотепер згадує традиції у їхньому селі. Каже, у школу йшли з восьми років. А до того діти пізнавали науку шанованих в селі людей. Наприклад, його дід мав 30 учнів, це діти, яких йому доручили батьки.

- Перше, що він нас навчив – це була молитва, - каже старий Констянтин. – Відтоді і дотепер молюся два рази вдень. Він навчив нас старослов’янської азбуки, а далі читання головної книги – Святого Псалтиря. Так що до школи ми йшли уже добре обізнані з божим ділом. Але на цьому науку церква не припиняла. В армію хлопців брали у 20 років. А загальну школу закінчували у 18. Так ось, ці два роки нас вчили в храмі піснеспівам.

Зараз старець намагається передати традиції старообрядців своїм внукам. Їх у нього аж 18, крім того, має ще чотири правнуки. Але зізнається, робити це стає все важче й важче.

- Мало молодих ходить до храму, - каже отець Констянтин. – У мене радіо і телевізора не було і нема зараз, а вони звідти набираються спокус. Все одно молитов я їх навчив, та й старослов’янську трохи знають, але такої відданості вірі, як це було у нас, у нинішнього покоління старообрядців не відчувається. Кажу те, що бачу сам. Та й посту не всі дотримуються. А я робив це змалку, продовжую дотепер.

На хлібі й воді

- Великодний піст найбільш суворий, - каже священик. – Особливо перший його тиждень. Тоді дозволяється тільки хліб, сіль і вода. А вже на п’ятий день можна вживати їжу з олією. Борщ чи кашу. Мені дуже подобається хліб з маком. Мак перетираємо на м’ясорубці, додаємо трохи цукру і хліба, все це розмішуємо трохи з водою. Після Благовіщення дозволяється риба. У вихідні не заборонено склянку вина до обіду й вечері. Але натурального виноградного. Головне під час посту – молитва, духовне очищення. Без цього піст не піст.

- Піст встановив Ісус Хриситос, - пояснює співрозмовник. – Він шкоди не приносить. Я постуюся змалку, відколи мене дідусь навчив. І, як бачите, нівроку ще почуваюся. До лікарів не звертаюся. Якби не доводилося рятувати зуби, той і не знав би, що воно таке – лікарня. Думаю, що далося взнаки загартування змалку. Ми тоді землю відчували босими ногами. Не тільки літом бігали без взуття. Пам’ятаю, навіть у мороз хлопчики старалися один з-перед одного показати, наскільки ми сміливі. У 20-градуснй мороз пробігтися босоніж до криниці, набрати води і повернутися додому – цього нас ніхто не змушував робити, самі влаштовували такі змагання. Бурульки, які звисали з дахів будинків, смоктали, ніби ласощі. Про те, що тим самим загартовуємо організм, не думалося. І нічого, хвороби мало чіплялися. Хворіли не так часто, як нинішні діти. Це без сумніву.

Голити бороду – це єресь

Віруючим старообрядцям за церковними канонами заборонено брити бороди.

- Великих святих без бороди не буває, - каже сивобородий старець Констянтин. – Крім двох, але вони ще молоді, тому бороди не відросли. Голити бороду – це не гріх, це єресь. Але й тут є винятки. Дозволяється брати бритву чоловікам до одруження. Але вже коли створив сім’ю, тоді забудь про бритву. Бо за церковним каноном навіть не можна відспівувати в храмі чоловіка, який голив бороду.

- І ви дотримувалися таких канонів?

- Якщо людина покаялася, то їй прощається. Будь-який гріх можна спокутувати покаянням. А ось подружнє життя без шлюбу визнається дуже великим гріхом. Молитву треба не тільки знати, а й читати її два рази на день. Раніше у піст служба в храмі відбувалася щодня. Тепер тільки у дні великих свят та у суботу й неділю.

Священик Констянтин пригадує, що у 1971-му, на початку його служби у Вінниці, до церкви ходили понад сімсот віруючих. Нині, за його словами, може, є половина з того числа, а може, й нема.

Після відсторонення від служби священика Романа, службу править священик старообрядської церкви з Кам'янця-Подільського отець Федір

 

Колишній військовий старший прапорщик Федір ще під час служби ходив до храму старообрядців, нині він керівник церковної громади

Довідка

Старообрядці прийшли в Україну з Росії, рятуючись від переслідувань

Згідно з історичними фактами, у 1652 р. патріархом Російської Православної церкви стає Нікон, який ініціював церковні реформи за грецькими зразками. Нікон заборонив у церквах творити поклони на колінах, написання імені Христа змінив з Ісус на Іісус. Хреститися стали трьома пальцями, а не двома. Були уніфіковані богослужбові книги та внесені незначні зміни в обрядовості. У 1654 р. церковний собор в Москві утвердив зміни, запропоновані Ніконом. Але не всі сприйняли такі реформи. Тих, хто заперечував нововведення Нікона, стали називати розкольниками та піддали прокляттю або анафемі і відлучали від церкви. Рішення про це прийняв у 1656 р. Церковний собор. Лише у 1971 році зі Старообрядської церкви зняли анафему і визнали, що звинувачення старообрядників у єресі тоді були необґрунтованими.

Протягом кількох століть старообрядці зазнавали жорстоких переслідувань. Рятуючись від них, тікали в Україну та Бесарабію.

В Україні Старообрядською Руською Православною церквою керує вже багато років апрхиєпископ Київський і всія України Савватій. Хоча резиденція Владики знаходиться в Києві, на Подолі, де є єдина в столиці Старообрядницька церква, Савватій протягом останнього часу проживає в Кіровограді. Він звідти родом. У Москві знаходиться Метрополія Руської Старообрядницької Православної церкви. Очолює її митрополит Московський і всія Русі Корнілій.
Митрополит Московський і всія Русі Корнілій два рази приїжджав у храми на Вінниччині - у 2009 році у Вінницю, у 2010 - у Жмеринку
 

В Україні старообрядці мешкають переважно в Чернівецькій, Вінницькій та Одеській областях. На Вінниччині найбільш чисельні храми старообрядців були у Бершаді і Чечельнику. А найбільше старообрядців проживає у селі Борсків Тиврівського району.

Читайте також:
Християнський погляд на статеві стосунки в подружжі
У липні в Україні з’явиться православний телеканал «Образ»
Молися. Будеш жити довше

 

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google