Фронтовик з Москви просить вибачення у ветерана з Вінниці

Вінницю 70 років тому визволили від фашистських загарбників. Тепер треба визволяти Україну від колишніх фронтових побратимів – росіян, і допомогу просимо у німців. Що думають з цього приводу фронтовики? По яку сторону барикад вони стали б нині?

Ветерани, з якими розмовляв журналіст RIA, зізналися, що змушені частіше класти під язик пігулки валідолу і приймати серцеві краплі. Одні морально пригнічені від зухвалого втручання росіян на Кримський півострів, але дехто переконаний, що протистояння спровокувала необдуманими діями нова влада. 

Путін – хижий звір, він хоче крові

- Путін - це хижий звір, він не заспокоїться доти, доки не нап’ється крові, - каже колишній авіадесантник 88-річний Андрій Рибаков. – До такої думки ми дійшли після телефонних розмов з моїм фронтовим командиром полку Василем Івановичем. Він проживає у Москві, на рік старший від мене. За національністю росіянин. Засуджує зухвальство Путіна.  

Відео дня

- Борони Боже, якщо тільки проллється кров, Путіна будуть судити так само, як судили після війни «верхівку» фашистського рейху, - каже Андрій Рибаков. – Він ніде не сховається, бо ополчив проти себе і своєї країни увесь світ.

Андрій Рибаков називає дії Росії відвертою агресією. Шкодує, що вже немолодий і не може взяти до рук зброю, як колись, у боях з фашистами. Він багато разів повторює, що треба нашим політикам проявляти максимум дипломатичних зусиль, бути більш ініціативними, не плестися у хвості подій. 

- Їхня армія сильніша і більша за чисельністю, - ділиться думками ветеран. – Силою їх ми не візьмемо і не зупинимо. Тому я так багато наголошую на тому, щоб активнішими були політики і дипломати. Те, що Крим уже російський, сумнівів нема. Путін вже навіть видав указ і підписав договір про його приєднання до Росії. Треба не допустити, щоб цей загарбник з наполеонівськими замашками пішов далі. Це ж видно, що в нього сверблять руки загарбати весь схід і південь держави. Він би не проти й Київ прибрати. На жаль, не всі наші політики усвідомлюють, з ким мають справу. А варто б уже зняти рожеві окуляри і разом боронити рідну землю. У всі часи перед загрозою ворога українці об’єднувалися. Тільки це врятує нас і майбутні покоління українців.

Посіяв ненависть між рідними 

- Поки що світ засуджує Путіна за вторгнення у чужу державу, за те, що із зброєю відібрав частину її території, - каже колишній 88-річний розвідник Віктор Орленко. – Треба говорити ще про один великий гріх цього новоявленого імператора. Своїми діями він убив клин між братніми народами і навіть між рідними людьми, між батьками й дітьми.

Ветеран розповів, що один з його синів проживає у Петербурзі. На хвилі подій, що відбуваються нині, любляча дитина раптом змінила ставлення до батька.

- Це ж з якою силою промили синові мізки, щоб він більше вірив російській пропаганді, ніж рідному батькові! – не приховує невдоволення Віктор Орленко. – Пане Путін, я проклинаю вас за те, що влізли із своєю гебельсівською пропагандою у серце мого сина.

Найменший син фронтовика проживає у Вінниці. Третій – у Києві. Батько каже, що хлопці змалку були надзвичайно дружні. Він виховував їх у повазі і любові до старших. Коли десять років тому померла їхня мати, брати ще більше здружилися. Частіше стали бувати у батька, щоб підтримати його, щоб не відчував одинокості.

- Поки Путін не вліз у нашу сім’ю, ми жили у дружбі і злагоді, - каже фронтовик. – Тепер син у Росії звинувачує мене і своїх братів, не сприймає наших аргументів. Не чує реального стану речей, про які говоримо йому. Навіть у страшному сні не міг побачити, що на старості років таке може статися у нашій сім’ї. Знаю, що такі само тривоги поселилися у серцях багатьох інших людей, які нині проживають в Україні і Росії. Тільки великий егоїст і людиноненависник може вдатися до таких дій, на які пішов, як сказав один політик, маленький президент великої Росії. За сльози людські, за кривди все одно настане розплата.

Почалося з відміни закону про мови

Колишній фронтовик, 91-річний Микола Бордюжа вважає, що події в Криму спричинили необдумані дії нової влади.

- Згадайте, з чого все почалося? – каже ветеран. – На хвилі ейфорії Верховна Рада відмінила закон про російську мову. Якщо не помиляюся, у той же день, з’явилася заява Росії про те, що відміна цього документа ускладнить стосунки між нашими державами. У Криму 60 відсотків населення росіяни, а російською розмовляють ще більше людей.

Мовне питання для них надзвичайно чутливе. Коли кримчанам повідомили, що їм гарантують право на захист мови, вони з радістю пішли на референдум. Під час таких подій про закони мало хто думає. Люди відстоюють своє. Так було в Києві. Так сталося в Криму.

Фронтовик Бордюжа каже, що другий фактор, який призвів до конфронтації - це дії «Правого сектора». 

- Озброєні люди викликають страх у кожного. Російська пропаганда  скористалася цим сповна. Наші засоби інформації не зуміли нічого протиставити у відповідь. Треба це визнати, як кажуть, поклавши руку на серце,- каже Микола Бордюжа.

Фронтовик каже, що в Україні ще є люди, які пам’ятають лісових «яструбків» на Західній Україні. Після війни туди відправляли спеціалістів із Східних і Центральних регіонів.

- Мою родичку застрелили лісові вояки, – розповідає фронтовик. – Я родом з Миколаївщини. І вона звідти ж. В Західну Україну поїхала за направленням після педагогічного училища. А повернулася додому у домовині. Було їй тільки 18. Та й сам я по дорозі у Брест попав під обстріл «яструбків». У 1947 році повертався на службу в Німеччину. Їхали автомобілем з Луцька у Брест. Дорогу в лісі перегородили автоматники. Дивом залишився живий. Здавалося, вже два роки, як війна закінчилася. Можна було радіти мирному життю. А в лісах на західній Україні ще стріляли навіть до середини 50-х. Таке не забувається.