Вінничанин переобладнав свій візок на спортивний, щоб подорожувати

Андрій Щербацький - учасник проекту “Вінниця біжить”. Він обрав найбільшу дистанцію — на три кілометри і приїхав в першій десятці на своєму візку з переднім приводом. Називає його “Зверєм”

Андрію 25 років. Затятий рибалка, призер Чемпіонаті України з тенісу настільного, мандрівник. Працює в диспетчерській службі ГО “Гармонія”. Він - людина з обмеженими можливостями. Так сталося, що шість років тому під час риболовлі захотів скупатися, стрибнув у воду та зламав шию.

Те, що хлопець займає активну життєву позицію, було зрозуміло ще коли домовлялися по телефону про зустріч. З самого рання він уже був “на колесах”: спочатку на базарі, потім на тренуваннях, згодом вже в майстерні ладнав собаці нашийник. Про запізнення попередив заздалегідь, щоб марно не чекали.

Біля реабілітаційного центру “Гармонія” журналістів зустрічає усміхнений хлопець, не то на візку, не то на велосипеді. А як тільки починає ревіти мотор, коляска вже нагадує мотоцикл.

Попри те, за словами Андрія, що у нас у Вінниці досить зручний транспорт, “Звєря” він спроектував аби мандрувати.

- Життя продовжується і хочеться подорожувати, - каже він. - Я люблю відпочивати на природі з наметами, а також  їздити на рибалку. Все-таки на автобусі чи на тролейбусі в ліс ти не заїдеш. А на такому пристрої я можу дістатися будь-якої водойми в районі 40 кілометрів від Вінниці.

А головне — хлопець ні від кого і ні від чого не залежить.

- Захотів, туди поїхав, захотів — сюди, - розповідає він. - Можна проїхати будь-де: крутий підйом або бездоріжжя. Зручно те, що передня частина  відчіплюється і залишається звичайний візок. Наприклад, приїхав до магазину, відстібнув руля, закупився продуктами і далі поїхав.

Андрій справа.Проект "Вінниця біжить"Візок-трансформер за 25000 гривень

Акумулятор зібраний — залізо-фосфатний. Це найдорожчі серед тих, які продають на ринку. Можна було б поставити звичайний, який є на електровелосипедах, але, за словами молодика, вони вибухонебезпечні. Всередині акумулятора стоять батарейки, спаяні між собою. Там же є спеціальний комп'ютер — плата, яка розподіляє струмінь з розетки на кожну батарею окремо. А вже інший комп'ютер спрямовує струмінь з акумулятора на мотор.

Для повної підзарядки батарейок вистачає двох годин. Зарядний пристрій Андрій возить з собою.

- Будь-який ресторан, кафе, автозаправка — місце, де можна під'їхати зарядитися. Принцип такий самий, як і у мобільного телефону: під'єднав шнур, встромив вилку в розетку і все.

Уся система обійшлася в 25 тисяч гривень. На рулі, як і на велосипеді, є гальма та індикатор передач. Останнім Андрій Щербацький не користується, тільки гальмами. Тут стоїть спеціальна мотоциклетна зірочка, як каже хлопець, “щоб на віки”.

Як реалізовувалася ідея

Вінничанин їздить на електровізку з минулої зими. Модель придумав сам. Каже, що змайструвати не так складно, як знайти людину, яка розбирається в електриці. Знайомий, що торгує на базарі велозапчастинами, порадив людину-професіонала у сфері електровелосипедів.

- Я просто звернувся до нього і сказав, що хочу ось таку річ зробити, - каже Андрій. - Це була моя мрія більше двох років. В інтернеті багато інструкцій і порад, але мені було б дуже важко самому все зробити.

300 кілометрів і гума вже “лиса”

Зазвичай, на мотоколясці Андрій їздить містом у своїх справах та на роботу, а тому є повноцінним учасником дорожнього руху. По тротуарах не їздить.

- Якщо я знаю, що в мене день такий насичений як сьогодні: треба заїхати на базар, в міську раду, завезти додому харчів, на роботу — сідаю на “Звєря”, - говорить він. - Просто руками крутити важко — долоні стираються.

Стираються  не тільки руки, а й гума. 300 кілометрів проїхав і вона вже “лиса”.

- Так само в мене часто  спалюються гальмівні колодки, тому що постійно треба пригальмовувати — у заторах або коли з пагорба з'їжджаю. І ще один мінус — тут жорстка рама, немає амортизації.

Хоча хлопець і працює диспетчером служби, яка підвозить людей на візках, куди їм потрібно, для себе цю машину не замовляє. Каже, що є дуже багато людей, які потребують її набагато більше, ніж він. А поки колеса не пробуксовують і руки не втомлюються, можна рухатися далі.

На якій швидкості Андрій долає відстані

Раніше, коли на колясці ще не стояв електродвигун, вінничанин їздив зі швидкістю 20 кілометрів за годину.

- І вже було страшно, - каже він. - А тепер, коли на спідометрі 40, сльози виступають на очах через сильний зустрічний вітер. Тому одягаю окуляри. Я живу на Малих Хуторах і виїжджаю одночасно з автобусом. Але він мене випереджає тільки на вулиці Привокзальній. Там уже дорога рівніша і зупинок менше.

Максимальна швидкість, яку долав “Звєрь”, - це 45 км/год. А з гірки — 51. Тепер хлопцю під силу будь-які підйоми і спуски.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.