Від творчості до особистої драми Коцюбинського: у Вінниці завершили зйомки фільму «Цвіт яблуні»
-
Що, якби на Михайла Коцюбинського подивитися не через сторінки шкільного підручника, а через його життя — з родинними історіями, творчими пошуками, коханням та складними рішеннями?
-
Саме таким задумом надихалася команда, яка протягом літа працювала над документальним фільмом «Цвіт яблуні».
У стрічці головну роль зіграв студент медичного університету, його дружину Віру Устимівну — вінницька блогерка в образі кінця XIX століття. До зйомок долучилися професійні актори, викладачі та студенти.
Як народилася ідея фільму та що вдалося віднайти в біографії письменника під час роботи над сценарієм — розповів керівник проєкту, доцент кафедри журналістики Вінницького педагогічного університету Петро Слотюк.
Від Пирогова до Коцюбинського
Для Петра Слотюка робота над «Цвітом яблуні» не стала раптовим зануренням у кінематограф. За освітою він режисер.
За його словами, після початку роботи на кафедрі журналістики режисерський досвід знайшов продовження вже в університетських проєктах.
— Я прийшов працювати на кафедру журналістики, яка безпосередньо пов’язана зі створенням візуальних образів в інформаційному полі і мистецтвом відеообразів вцілому. На старших курсах я старшокурсникам «читаю» курс зображувальної журналістики і там же в минулому році в нас зі студентами виникла ідея зняти фільм про Миколу Пирогова. Це була робота, де студенти навчались створювати документальне кіно. Не можу сказати, що нам тоді все вдалося, але студенти вчились і певний результат ми отримали.
Саме ця торішня студентська робота стала своєрідною відправною точкою для нового задуму. Після фільму про Пирогова у команди виникла ідея звернутися до постаті відомого українського письменника Михайла Коцюбинського.
— Потім в спілкуванні з деканом факультету з’явилась ідея, чому б не зняти кіно про Коцюбинського, тим більше що наш університет носить його ім’я.
Після цього почалася робота над сценарієм. Усю зиму Петро Слотюк працював над текстом майбутньої стрічки. Згодом до проєкту долучилися студенти, актори та викладачі. Основний кістяк команди склали третьокурсники кафедри журналістики. Для них це була не лише можливість спробувати себе у кіновиробництві, а й кілька місяців повноцінної роботи над спільним проєктом.
Знімали не лише окремі епізоди з біографії письменника. Автори фільму намагалися показати місця, людей та атмосферу, які оточували Коцюбинського і впливали на формування його світогляду. Знімальний процес охопив історичні локації на Вінниччині, пов’язані з життям класика української літератури.
Хто брав участь у зйомках фільму?
Основу знімальної команди склали студенти третього курсу кафедри журналістики. Водночас до роботи запросили професійних акторів та людей із досвідом у режисурі.
В одному з епізодів знявся актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені Миколи Садовського Микола Андрушко. До фільму також долучився студент Вінницького медичного університету Іван Іщенко. Саме він зіграв Михайла Коцюбинського.
Цікаво, що Іван Іщенко навчається за медичним напрямком, але має і режисерський досвід. Він закінчив чотири курси факультету режисури в університеті Михайла Поплавського.
— В ролі Віри Устимівни Дейші, дружини Коцюбинського, знімалась Міла Поворознюк, — розповідає Петро Слотюк.
Міла Поворознюк відома вінничанам своїм захопленням модою XIX століття. Вона не перший рік носить сукні та капелюшки, стилізовані під тогочасні образи, а її сторінки у соцмережах привертають увагу шанувальників історичної моди. Для фільму така участь стала особливо доречною, адже костюми та деталі епохи допомагають відтворити атмосферу часу, в якому жив Коцюбинський.
У стрічці також знялися студенти кафедри журналістики. Роль письменника виконав студент кафедри Андрій Генц, його дружину — Каріна Новаківська. В окремих сценах працювали викладач режисури Тульчинського коледжу культури Микола Джига та його студенти. Ведучою стала студентка кафедри журналістики Мар’яна Столяр, операторкою — Каріна Четкарьова.
Зйомки тривали протягом усього літа. За словами Петра Слотюка, для команди це був не просто навчальний проєкт, а тривала спільна робота, яка вимагала від учасників чимало часу та залучення.
«Їм це подобається. Інакше б три місяці вони зі мною не працювали»
Зйомки «Цвіту яблуні» тривали фактично все літо. Для студентів це означало постійні поїздки, роботу в кадрі та за ним замість звичайного літнього відпочинку. Команда побувала у різних куточках області, де свого часу жив, навчався або бував Михайло Коцюбинський.
Петро Слотюк зізнається, що студенти справді захопилися процесом.
— Я так розумію, їм дійсно подобалось, інакше вони б зі мною не їздили по Вінницькій області. А ми були скрізь, де колись був Коцюбинський, і в Тульчині, і в селі Пиків, і в Бару, і власне у Вінниці.
Активно працювати над проєктом почали в червні. Фінальні сцени зняли вже наприкінці літа.
— З червня місяця ми активно почали працювати над проектом. На минулому тижні ми відпрацювали фінальні сцени. Якраз і дозволила погода, і ми зняли на нашій набережній у Вінниці.
Під час підготовки фільму Петро Слотюк багато працював з історичними матеріалами. Окремі епізоди біографії Коцюбинського та його родини доводилося відновлювати через зіставлення дат, подій і відомостей із різних джерел, адже документальних свідчень про деякі моменти залишилося небагато.
Саме тому частина матеріалу у фільмі побудована не лише на відомих біографічних фактах, а й на дослідженні маловідомих сторінок життя письменника та його родини. Однією з таких стала історія, пов’язана з Тульчином. Подробиць цієї сюжетної лінії Слотюк наразі не розкриває, зазначаючи лише, що вона стосується родини Коцюбинського і стала частиною дослідження для майбутньої стрічки.
Чому фільм назвали «Цвіт яблуні»
Назва стрічки пов’язана з однойменним твором Михайла Коцюбинського. В основі новели лежить трагічна історія сім'ї, який спостерігає за смертю своєї маленької дитини. На тлі цієї трагедії продовжується звичайне життя природи.
Петро Слотюк пояснює, що саме це протиставлення стало одним із ключів до всієї стрічки.
— Це маніфестація імпресіонізму, тобто враження. Це прийшло із мистецтва. Сюжет то який? Помирає маленька дівчинка і яблуні цвітуть.
Для сценариста яблуневий цвіт у фільмі став не просто деталлю з твору Коцюбинського, а емоційним тлом усієї історії.
—Дівчинка помирає. Батьки переживають. Батько стоїть в своєму кабінеті і роздумує, може краще б вона швидше померла і щоб так не мучилась. А потім, а що це я таке думаю?, — розповідає Петро Слотюк. — Коли ж дівчинка помирає, він виходить в сад, а там цвітуть яблуні. Тобто життя закінчилось в дитини, а яблуні цвітуть. Життя продовжується.
Цю тему автор продовжує у другій частині фільму, де звертається до іншого відомого твору Коцюбинського, новели «Intermezzo». У ній письменник опиняється наодинці з природою, залишає місто та вирушає у поле, де поступово відновлює внутрішню рівновагу.
«Це як продовження. Там також письменник, але він вже у полі. Він сам. Він виходить з міста, бродить по полях. Ці враження, пшениця, голубе небо, жайворонки, село вдалині. Він бродить, зустрічає дівчат, які йдуть з поля».
Саме тому у фільмі з’являється своєрідне протиставлення міста і природи, смерті та життя.
— Драматургія полягає в чому: місто і поле. Два враження. Там помирає дитина, життя і смерть, а тут поле як життя.
Як перенесли історію Коцюбинського на екран
Частину сцен команда знімала просто в полі. За задумом, Коцюбинський зустрічає там селян, які дають йому молоко. У цих епізодах разом із ним грали студенти.
Для професійних театральних акторів цей досвід теж став своєрідним викликом. Адже робота перед камерою суттєво відрізняється від сцени. Студенти, за словами Петра Слотюка, досить швидко включилися у процес. Для них це була не лише можливість спробувати себе в кіно, а й побачити, як знання з аудиторії працюють на практиці.
— Ми знімали сюжет в полі зі студентами. Де Коцюбинський зустрічає селян в полі. Вони дають йому молоко. Наші актори легко зіграли цю роль, швидко зрозуміли це і їм було легше, ніж би це було на сцені театру.
Для викладача цей проєкт став ще й можливістю побачити студентів в іншому середовищі. Слотюк говорить, що сучасна молодь поступово відходить від постійного життя у соцмережах і потребує живої взаємодії.
— Їм хочеться спілкування живого. Візуальний компонент зараз є центральним. Це треба використовувати. Світ вимагає образного мислення. Він закодований в образах і людина повинна вміти його розкодовувати.
Олександра Аплаксіна та нерозв’язаний вибір Коцюбинського
Третя частина стрічки переходить до іншої важливої сторінки життя письменника, його стосунків з Олександрою Аплаксіною, яка з’явилася у житті Михайла Коцюбинського на початку ХХ століття
За словами Петра Слотюка, знайомство відбулося приблизно у 1902 році, а близькі стосунки між ними почалися у 1906 році. Їхнє листування та роман тривали роками, а сама історія стала важливою частиною пізнього періоду життя Коцюбинського.
Історію цих стосунків автори стрічки показують на тлі непростого сімейного життя письменника.
— Його дружина, Віра Устимівна, була жінка досить не проста. Вона революціонерка, вона 7 місяців відсиділа у Варшавській тюрмі. Її старший брат тоді заплатив 500 рублів і викупив з тюрми, її достроково звільнили. Коли Дейша познайомилась з Коцюбинським на з’їзді громади в Києві, вони почали спілкуватись. В 1896 році вони побрались у Вінниці в Преображенському соборі. Вже тоді їм було далеко за 30, а це по тих мірках досить пізновато, — каже Петро Слотюк.
Приблизно на шостому році шлюбу у Коцюбинського з’явилися вірші про самотність. Сценарист вважає, що це могло бути відображенням його внутрішнього стану.
— Він відчував себе самотнім у шлюбі. Це відчувається в його творах. Чогось йому не вистачало, інакше б не з’явилась О. Аплаксіна. Ця жінка давала йому почуття. Літературознавці кажуть, що Коцюбинському не вистачало вражень. Я ж думаю, що вони з Аплаксіною були енергетично ближчі.
Окрему сцену фільму присвятили моменту, коли Віра Устимівна дізналася про стосунки чоловіка з іншою жінкою. Вона запитала Коцюбинського, чи цілував він Аплаксіну.
Саме ця сцена стала для студентів несподіваною. Петро Слотюк розповідає, що молоді актори спочатку не розуміли, чому звичайний для сучасної людини поцілунок у ті часи сприймався як доказ зради.
— Він мусів признатись, що так, цілував. Тоді після цього стосунки в сім’ї погіршились. В родині було четверо дітей і в ті часи не так легко було розірвати шлюб.
З біографії письменника відомо, що Коцюбинський хотів розірвати шлюб і піти до Аплаксіної, але так і не наважився остаточно залишити родину. Вони багато часу проводили разом у Чернігові, мали спільні інтереси та були близькими людьми.
Остання історія кохання Коцюбинського
Олександра Аплаксіна була свідома своєї ролі музи видатного митця. Вона просила Коцюбинського писати їй листи українською, уважно слухала його нові твори. Особливо її вразив «Цвіт яблуні».
Чи не впізнала вона в сюжеті певних алюзій на власне життя? У творі йдеться про батька, який переживає смерть маленької доньки та усвідомлює власне роздвоєння. В ньому одночасно живуть письменник і батько, два різні «я». Аплаксіна про таке роздвоєння знала не з чужих слів, адже сама роками була частиною складної історії стосунків із одруженим письменником.
Коли серцева хвороба Коцюбинського загострилася, близькі люди розуміли, що його стан стає дедалі важчим. Олександра того останнього року вже не мала змоги зустрічатися з коханим. Про його смерть вона дізналася від знайомих. На похороні трималася осторонь.
Віра Устимівна, дружина письменника, заборонила приймати від Аплаксіної вінки та квіти. Та Олександра все ж передала вінок, який власноруч сплела з яблуневого цвіту. Згодом цей вінок опинився біля голови Коцюбинського в труні.
Коцюбинський помер 25 квітня 1913 року. Йому було 48 років.
Саме ця деталь перегукується з назвою фільму. «Цвіт яблуні» для творців став не просто назвою, а важливим символом історії Коцюбинського, його творчості та особистої драми.
Кіно замість підручника
Петро Слотюк говорить, що документальне кіно сьогодні може бути не менш цікавим для глядача, ніж художні фільми чи серіали. На його думку, візуальна історія дає можливість не просто прочитати про певну подію, а побачити її в образах, простежити за героями та відчути атмосферу.
«Сьогодні хороша документалістика виходить на рівні з серіалами та фільмами. Чому? Тому що академічні розмови можна прочитати і самому, але побачити все, відслідкувати процес це вже інше».
Найбільше викладач задоволений тим, як студенти проявили себе під час роботи над фільмом.
«Я задоволений роботою студентів. Вони не побоялися показати себе, влились в цю історію і проявили свою комунікацію, своє емоції. Молодь сьогодні дуже цікава».
Стрічку створювали на базі університету
Зйомки не вимагали окремої оренди всієї технічної бази. Значну частину необхідного обладнання команда використала з ресурсів кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю.
За словами Петра Слотюка, допомагали проєкту і люди, які долучилися фінансово. Їхні імена творці фільму планують назвати вже під час презентації.
Водночас університет забезпечив команду технікою та приміщеннями для роботи.
— У нас на кафедрі є своя студія звукозапису, звичайно це важливо і ми не витрачали кошти на оренду і таке інше. Також у нас є дві професійні камери, які ми й використовували. А що стосується операторів, то в нас їх багато. Зрозуміло, що ми й готуємо таких студентів. Операторська робота, монтаж це все ми самі.
Фактично частину роботи, яку у професійному кіновиробництві виконують окремі спеціалісти, команда зробила власними силами. Студенти долучалися до зйомок, операторської роботи та монтажу, а викладачі координували процес.
Коли покажуть «Цвіт яблуні»?
Знімальна частина вже завершена. Попереду у команди монтаж та постпродакшн, після чого фільм планують представити глядачам.
Точної дати та місця презентації поки немає. Команда хоче знайти для першого показу не просто велику залу, а простір, де фільм можна буде подивитися у камерній атмосфері.
— Це має бути зручно для всіх, тому ми шукаємо місце. У нашому університеті є велика концертна зала, але вона дійсно велика для такого кіно, хочеться зібрати якийсь затишний показ.
Тож поки «Цвіт яблуні» залишається за межами глядацької зали — у монтажній, де з відзнятих цього літа кадрів остаточно складається історія. І вже після прем’єри стане зрозуміло, яким вийшов погляд студентської команди на Коцюбинського — письменника, його творчість і непросту особисту історію.
Вас може зацікавити:
Кого і коли вітати у вересні 2026 року: календар професійних свят та пам’ятних дат
Такою Вінницю вже не побачиш: архівні кадри святкування Дня Незалежності понад 20 років тому
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
