Василь Порик – «геройський бандит» із головою на мільйон франків

>Його боялись у селі…
- А хоч раз писали правду про Василя Порика, як ви вважаєте? - запитую в діда Гриші, який, як виявилося, разом із героєм до однієї молодиці ходив.
- А чорт його знає... Хто це читає в селі – робота з самого ранку. Тепер, як тамо десь є, часом у газетах прочитаєш про нього, махнеш рукою, бо все це неправда.
- Розкажіть правду про його подвиги.
- Якби я з ним служив… Знаю тільки, що він із полону приїхав, привіз солдатів, побув тиждень удома з ними, потім вивіз за ліс, побив їх, а сам приїхав, машину спалив… А як їхав машиною, то в мене хліва розібрав – ломаками дорогу стелив, щоб виїхати на шосейну, бо сильно болотяна була.
- Яким хлопцем був?
- Вредним, ходив до дівчат, бив дівчат…
- За що?
- Не знаєте за шо?! До одної молодиці ми збігалися, його не пускали, то він городами лазив. Дівчата знали про нього, тікали поза хату…
- Взагалі-то як ставитеся до того, що село назвали на його честь - Порик?
- Село перейменували, бо його батько настояв. А тепер хлопці (колишній учитель школи – авт.) хочуть повернути стару назву Соломірка. Але сказали, що це дорого, треба переробляти документи. Бо зараз же як: є «Порик–1» і є «Порик-2»
– з’єднали два села по сільраді. Там «блєск» його стоїть біля Будинку культури…
Вважається, що Василь утік, коли у полон попав… Поїхав у Німеччину, а очутився у Франції. А там був один із сусіднього села. То Порик хотів його забити, бо ж знали єден другого. Василь стріляв у нього там, хотів у голову, а попав у стіну. То цей, як прийшов із Німеччини, то розповідав… А Порик у Франції відлічився, став героєм… Французи приїжджали в село, здається, ще в 50-х роках… Фотографірували хату… Батько його в колгоспі працював. От іде селом, любого зачепить, назве, перезве… А мама спокійна була. Батька як забрали в тюрму, то він аж на Колимі був – на золотих приїсках. А жінка тут була, вийшла за другого заміж – за прєдсєдателя нашого, мала хлопця ще од цього прєдсєдателя. То як повернувся, то чуть не забив його… То таке діло…
- Правда, що розповідають, що син - Василь Порик - був настільки ввічливий і вихований, що як старших людей на вулиці зустрічав, руку цілував?
- Не бачив...
Дід Гриша за Василя Порика молодший на три роки. Вони не товаришували, але каже, що майбутнього героя у селі боялися:
- Бо воно було якесь самашедше. І рабе дуже – у веснянках. Отаке рабе і самашедше. Здоровий такий сам…
Старі люди пам’ятають і про батька героя, який за часів панування гітлерівців «мав бумагу, що німців може сопровождати скрізь».
- А після війни за це не судили Порика-батька?
- Тільки дуже побили за німців - наш прєдсєдатель і голова колгоспу, бо він їх постійно зачіпав. То вони його зловили і залізними палицями били, скільки хотіли. Та й трохи «вилічили», як совєти зайшли, то його ніхто не боявся. А потім батько пішов ще на фронт. Говорили, що нашого прєдседателя він забив там, але хто його знає…

«Жінка каже: «Я - дружина Порика». А він не був жонатим…»
Розповіли в рідному селі ще історію про свиней. Точніше, як їх крали Василь із батьком. У них був свій «надьожний» спосіб.
- Брали в мішок попіл із грубки і в хлів залазили. Мішок свині на голову - вона не задихалася, але звуків не було… Вони цю округу тримали у своїх руках і до війни, і в війну. Уже потім у гітлерівському таборі він був старостою і, замітьте, із правом носіння форми і зброї (!). Значить, вислужився перед фашистами. Щось там було таке… Якби Франція не вчепила йому національного героя, то його б наші розстріляли, а так мусили й самі героєм робити, і це вже 64-му... Злодюга він був крепкий, взросло ненавидів совєтську власть… Оце як почнуть розказувати… Ну як він не міг зв’язатися із партизанами, коли тут, за 12 кілометрів, у лісі діяв загін імені Леніна?… Не ліпиться…
Не змогла пояснити це й екскурсовод Державного музею героя СРСР та національного героя Франції Василя Порика (у сільському будинку культури) Ганна Сергіївна Криницька:
- Я не можу цього сказати… Є дві категорії людей: одні на Порика моляться, а другі пруть із такою ненавистю … Оцих других дуже важко переконати. Мене часто після екскурсії запитують: «Правда, що він був бандит?» Я відповідаю, що це наклеп. У нас у селі, якщо комусь щось не вгодиш, то поза плечі таке сочинять… Але я не можу сказати, що Порик був позитивний зі всіх боків.
Особисте життя Василя Порика ховає у собі таємниці. Офіційно його «бойовою подругою» є Галина Томченко родом із села Лопатинці Жмеринського району.
- Одного разу приходить до мене жіночка, - згадує Ганна Сергіївна, – на вигляд років 40, і представляється: «Я дружина Василя Порика». Це була Зінаїда Коб’якова, яка жила в Ірпені. Я їй кажу, що він неодружений, а була лише Галина Томченко. Вона мені розповіла, що, коли Василь Порик вчився у Харківському піхотному училищі, ходив із нею, збирався оженитися. Але почалася війна, і вони розійшлися. Вона народила від нього донечку, але дитинка померла у 10 місяців. Після війни ця жінка вийшла заміж. Чоловік помер, а їхня донька познайомилася із французом, одружилася і забрала маму у Францію. І там ця Зінаїда ходила на могилу Василя Порика. Сюди приїжджала, розповідали, що потім сильно захворіла, робили операцію в Києві…
До речі, є у Франції могильна плита з написом: "Моєму жениху Василю Порику, розстріляному в Арассе 22 липня 1944 р. у віці 22 роки".

Сестру Героя у Францію не пустили
На жаль, підтвердити чи спростувати всі ці легенди не вдалося, спілкуючись із сестрою Василя Порика.
- Нас було семеро дітей, жива я одна залишилася, - почала Надія Василівна. - Я молодша за Василя на 13 років. Батько мій був бідний… А Василь гарно вчився у школі, потім поступив у сільськогосподарський технікум у Бобринці, звідти відправили у воєнну школу, батькові виносили 49 благодарностей за такого сина.
- У музеї розповіли його історію...
- Музей – це таке…
- А ви у Франції були, їздили на могилу брата?
- Ні. Не допустили. Так, як і зараз не допускають.
- А французів удома зустрічали?
- Так, приїжджали. Приїхали оце, як ви, розказували, вгощалися з ними. Їх четверо приїхало, вони з батьком переписувалися. Я їм вишила гарний рушник, подарила. А чи живі вони зараз – не знаю… От щоб ви запитали мене, я би вас попросила, чи можна мене зробити учасником війни? Чи ви не хочете цим займатися? Га?!
- Надіє Василівно, як ви ставитесь до того, що сьогодні ініціюють повернути селу стару назву – Соломірка?
- Як хотять.
- По-різному ставляться сьогодні до подвигів вашого брата. Для тих, хто його особисто знав, він бандит, а для молоді, яка вихована на книгах та екскурсіях у музеї, - він герой.
- А як він міг бути бандитом?
- Чула історію, як із батьком свиней крали в селі...
- То чого ж ви не записали фамілії тих, хто казав?! Як він міг красти свині, як із сьомого класу пішов учитися, дуже гарно вчився. Він крепко був воспітаний. Він як ішов дорогою, зустрічав стару жінку, то цілував їй руки. Були всі благодарні. Може, вам яка п’яниця сказала… Треба вияснити, людина повинна відповідати за такі слова… То нехай власть скаже. Я скажу тільки хороше, бо він мій брат. А мені вже однаково. Мені це зовсім не потрібне, ми нічого з цього не маємо і не мали. Мені з вами не треба говорити… Все! Розговори кончені.
Отаку крапку поставила у розмові рідна сестра героя.
Шановна Надіє Василівно, ніяким чином Вас не хотіла образити своїми запитаннями. І не я роздаю «учасників війни» - нічим не допоможу. Знаю, що якщо їхати маршруткою у село, то до Порика дорожче, ніж коли кажеш до Соломірки: якщо з Хмільника - на 50 копійок, а з Вінниці - на 1,50 грн. Люди хитрують. І люди пишуть на дорожніх знаках від руки «Соломірка». А молодь гордиться своїм героєм: «Василь Порик був такий безстрашний, не боявся нічого. Втік із в’язниці, звідти ніхто не тікав, а він зумів. Французи його поважали, якщо національного героя дали, потім наші…» Їх так учили в школі. Внуки теж ходять зі школи в музей, слухають про те, як гітлерівці мільйон франків давали за голову їхнього двоюрідного діда… Життя героїв, яке нам розповідають, завжди просте – має одну ціль. Більшість людей теж люблять своє життя зводити до певної формули. Так, переможців не судять. Їх просто треба зрозуміти, герої – теж люди. Із Соломірки родом і національний герой Польщі, героя СРСР – Володимир Тушевський. Це він став прототипом героя відомого фільму про війну «Чотири танкісти і собака». П’ять років тому помер у Москві, де він жив і працював таксистом… Такі долі героїв. 
Из книги Г. Газданов "На французской земле"

"И когда я думаю об упорстве этих людей, я не могу не вспомнить историю лейтенанта Василия Порика. Я называю его полным именем потому, что его нет в живых: он был расстрелян немцами 22 июня 1944 года. (...) На фотографии, где он снят в своей лейтенантской форме, он похож на гимназиста последнего класса: у него юношеское лицо, короткие волосы и - что меня особенно поразило - очень добрые карие глаза. Общее впечатление - это мягкость его широкого, типично русского лица. Но все остальное противоречит такому представлению с начала до конца. (...) он отличался огромной физической силой и выносливостью. (...) (Плен, потом шахты на севере Франции.)
Его давно искало гестапо, ему удавалось каждый раз ускользать, пока однажды целый отряд СС не окружил тот дом, в котором он находился. И тогда началось неправдоподобное сражение, одного беглого описания которого достаточно, чтобы понять, почему народ, создающий таких партизан, не мог проиграть войну. Бой продолжался три часа, до наступления темноты. Порик был один против 30 человек; у него было автоматическое ружье и ограниченное количество патронов. Но приблизиться к дому было невозможно. Он не промахнулся ни разу; на различных расстояниях от него лежали трупы немецких солдат. Наконец, оттуда перестали стрелять: у Порика больше не было патронов. Но первый же солдат, подошедший почти вплотную к окну, был убит бутылкой, которая со страшной силой была брошена ему в лицо. И Порик продолжал бой бутылками: в доме их случайно оказалось очень много.
Становилось темно. Немцы потеряли 11 человек убитыми. Когда они ворвались, наконец, в дом, там никого не оказалось, только на полу были большие пятна еще не запекшейся крови. Порик, с четырьмя тяжелыми ранами в теле, нашел в себе достаточно сил, чтобы взобраться на крышу.
... Он был расстрелян 22 июня 1944 года, его арестовал отряд СС, переодетый в костюмы французских рабочих. Как сказал мне об этом старший товарищ Порика, смерти уже некуда было отступать перед ним. Но, конечно, никто из тех людей, которые его знали, не забудет никогда огромную тень этого человека".

Зберігся старий дороговказ до села Соломірка

Деякі місцеві мешканці виступають з ініціативою повернути селу стару назву

Екскурсовода Ганну Криницьку часто запитують: "Правда, що порик був бандит?"

Так виглядав Василь Порик

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.