Вінницьку рок-музику слухають у Малайзії

У Вінниці випускається єдиний в країні роковий журнал, а диски вінницьких музикантів продаються в Європі, Америці та навіть у Малайзії.
Основна діяльність Ігоря Симоненка – підприємництво. Та як він каже, є справи для заробітку, а є для душі. Вінницький рок-клуб «Ноктюрнус» - некомерційний проект, але саме він приносить найбільше задоволення.
Ви зараз підтримуєте молодих музикантів, а колись теж грали у рок-гурті?
- Музикою захопився у підлітковому віці. Це були 1985-1986 роки. Тоді відкривалося для нас багато літератури, музики. У 1988-му ми з друзями створили свою групу «Фатал Епітаф». Разом грали до 1996-го, а потім наша група розпалася. Частина музикантів поїхала у Німеччину. Якби не поїхав наш гітарист, автор пісень, може до цих пір грали б.
На початку дев’яностих років до музикантів нікому не було ніякого діла. Ми могли сподіватися тільки на себе: самі домовлялися про якісь концерти, записи. Тому коли група розпалася, були знання, зв’язки і я почав допомагати молодим гуртам. Сформувалося коло людей - однодумців, яке потім переросло у в рок-клуб. Я президент рок-клубу «Ноктюрнус» з 2001 року. Фактично рок-клуб існував у Вінниці давно, з 1987 року. Ми його, так би мовити, спадкоємці.
Ми виконуємо ті функції, які у поп-музиці виконують продюсерські агентства. Допомагаємо молодим музикантам з місцем для репетицій, із записом дисків, надаємо рекламу, організовуємо концерти. У Вінниці багато музикантів, щоправда до рок-виконавців з них мало кого можна віднести. У роки моєї молодості такі гурти називалися вокально-інструментальними ансамблями. Вони грають музику з комерційними цілями. Ми ж працюємо з людьми, які грають для себе, пишуть музику, прагнуть розвиватися, при цьому якісь комерційні цілі перед собою не ставлять.
Ви шукаєте музикантів, чи вони самі знаходять вас?
- Вінниця місто невелике і всі, хто займається музикою, знають про нас. Тому ті, кому потрібна допомога, звертаються до нас. Ми намагаємося нікому не відмовляти. Усі ми люди дорослі і можемо допомогти. Це для нас некомерційне заняття, комусь допомагаємо порадою, комусь матеріально, по можливості звичайно.
Ми - це хто?
- У нас є кістяк людей, які живуть активно цією діяльністю. У нас немає штатного розкладу, є просто люди, які збираються разом, щоб допомогти музикантом. Кожен виконує свою функцію. Нас дуже підтримує міський палац мистецтв «Зоря». Вони нам надали місце і для репетицій, і для запису. Коли ми готуємо концерт, вони нам надають апаратуру, зал, завжди йдуть назустріч і ми за це дуже вдячні.
Чим відрізняються сьогоднішні молоді музиканти від тих, хто починав грати 20 років тому?
- Звичайно смаки і музика змінилися. Те, що було модним у мій час, тепер молодими не сприймається, або ж сприймається зовсім по іншому. Це й зрозуміло, я теж колись дивився на музику наших батьків з посмішкою.
Зараз у рок-музикантів є набагато більше можливостей, ніж було у нас. Зараз можна купити який завгодно інструмент, яку хочеш апаратуру. Молоді музиканти мають на чому грати і роблять це класно. Наші вінницькі музиканти, які тільки починають грати, можуть піти дуже далеко. Якщо для нас двадцять років тому можливість поїхати на концерт в інше місто була великою подією, то для них скоро гастролі по Європі чи навіть Америці не будуть чимось нереальним. У нас є дуже талановиті хлопці, які серйозно працюють і мені це дуже подобається. Зараз молодь дуже дієва, практична, цілеспрямована. Вони мають мету, звикли реально дивитися на життя, з ними є про що поговорити, вони прислуховуються до порад.
Ви співпрацюєте з рок-клубами в інших містах?
- Звичайно, ми спілкуємося з рок-клубами, з творчими об’єднаннями не тільки в Україні, але й в інших країнах. Намагаємося розширити кордони для наших вінницьких музикантів. Організовуємо концерти, фестивалі.
Випускаємо, до речі, єдиний в Україні рок-журнал, який спеціалізується на хеві-метал. Його специфіка – інтерв’ю з відомими музикантами. Він виходить щокварталу і навіть у кризу жодного разу ми не відмінили випуск.
Ми випускаємо диски і у нас є партнери в Америці, Канаді, Європі, Малайзії, Японії. Там знають наших вінницьких музикантів і, я думаю, це гарний стимул для початківців.
Досьє
Ігор Васильович Симоненко
Президент Вінницького рок-клубу «Ноктюрнус»
Дата народження: 8 жовтня 1970 року
Освіта: вища
Сімейний стан: одружений, разом з дружиною Оленою виховують двох дітей (сину Всеволоду вісім років, доньці Ані два роки)
Улюблена книга: «Мартін Іден» Джека Лондона
Читайте також:
Рок-клуб задумал конкурс для винницких групп

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.